Модель управління - схема, наочно відображає семантичні і сінтаксіческіеактанти лексеми і способи їх морфосинтаксичного оформлення. Поняття введено в теорії «Сенс ↔ Текст».
Актант (фр.actant - «діючий») в лінгвістиці - активний, значимий учасник ситуації, мовна конструкція, що заповнює семантичну або синтаксичну валентностьпредіката. Актант, як правило, обов'язково супроводжує предикат; його опущення можливо тільки в обмежених випадках і підпорядковується спеціальним правилам. Протиставлений сірконстанти як необов'язкового учаснику ситуації. Термін введений в ужиток французьким лінгвістом Л. Теньєр в 1930-50-х рр. для уточнення традиційних понять «додаток» і «обставина».
Валентності зазвичай упорядковуються за номерами: першої називається суб'єктна, другий - валентність прямого об'єкта, наступний порядок більш вільний. Однак в разі, якщо «канонічна» перша або друга валентність у слова відсутня, її номер переходить до валентності, наступної по порядку; так, у дієслова сміятися першої буде валентність суб'єкта (хто сміється), а другий - валентність непрямого об'єкта, що виражає стимул до сміху (над ким / чим сміється).
Спочатку, коли термін «валентність» тільки входив в лінгвістичну термінологію, він застосовувався до опису поверхневих, синтаксичних зв'язків дієслова. В цілому в світовій лінгвістиці, де термін «валентна структура» використовується не дуже широко (пор. Конкуруючий термін «аргументної структура»), таке розуміння в основному збереглося до цих пір, проте в традиції Московської семантичної школи поняття валентності отримало значний розвиток.
По-перше, в рамках цієї теорії вважається, що обов'язкові зв'язку, подібні дієслівним, властиві й іншим частинам мови - зокрема, прикметником (пор. Сердитий хто, на кого, за що: Повернувся Коля, сердитий на мене / за те, що я запізнився) і іменником (сестра кого - Германа). По-друге, з огляду на те, що синтаксичні зв'язку, властиві слову, можуть бути і не обов'язковими (особливо це характерно для дієслів, здатних синтаксично підпорядковувати різного роду факультативні обставини - часу, місця, причини і под. Пор. Повернувся ввечері / подругою / через погану погоду і т.д.), було введено поняття факультатівнойвалентності. По-третє, стало ясно, що синтаксичні відносини слова визначаються його семантикою. Слово, що володіє синтаксичними валентності, завжди співвідноситься з ситуацією, що має певний набір обов'язкових учасників; ці учасники виражаються при слові поверхнево, заповнюючи синтаксичні валентності - тим самим синтаксичні валентності експлікується ті семантичні відносини, які пов'язують ім'я ситуації і імена її учасників. Звідси випливає, що можна говорити не тільки про синтаксичних. але і про семантичних валентностей слова.
Семантичні валентності відповідають обов'язковим змінним в тлумаченні слова. У свою чергу, ці змінні виникають в тлумаченні як «спадкоємці» семантичних валентностей простіших предикатів, що входять в тлумачення. Пор. будівельник = 'той, хто будує'; предикат будувати двухвалентен ( 'хто будує що') - похідне від нього отпредікатное ім'я будівельник саме заповнює його першу, суб'єктну валентність і зберігає об'єктну, пор. будувати метро - будівельники метро. Процедура спадкування семантичних валентностей пояснює їх природу, проте нюанси цієї процедури до сих пір не досліджені на скільки-небудь представницькому мовному матеріалі. Зокрема, до цих пір не отримали пояснення відмінності в поверхневому оформленні вихідних і успадкованих семантичних валентностей, пор. суд як похідне отпредікатное ім'я від дієслова судити. проте судити кого (* над ким), але суд над ким (* кого).
Теоретично всі типи валентностей могли б зустрітися при одній лексеме - адже число валентностей при слові, в принципі, не обмежена. Одну валентність має, наприклад, прикметник гарний. вимагає вказати лише носія ознаки (хто красивий). Тим часом середня кількість валентностей слова - швидше за 3-4, пор. вище дієслово просити, а також різати (хто, що, чим, на чому), сердитий (хто, на кого, за що) і ін. «многовалентного» вважається шестимісний дієслово відрядити (хто, кого, звідки, куди, з якою метою , на який термін) та інші дієслова каузации переміщення, пор. відвозити (хто, кого / що, на чому, звідки, куди, за яким маршрутом, навіщо), проте число виділяються при них обов'язкових семантичних валентностей не перевищує 7. При цьому поверхнево при даному слові і ці сім зовсім не обов'язково повинні бути виражені всі відразу. А саме, семантична валентність може залишатися невираженою з наступних причин. По-перше, вона може заповнюватися анафорически, пор. - Звідки дрова? - З лісу, звісно: батько, чуєш, рубає, а я відводжу. де валентність початкової точки (з лісу) і валентність об'єкта (дрова) дієслова відвозити виражені в попередньому реченні, а валентність транспорту - ще раніше (дивлюся, піднімається повільно в гору конячка, що везе хмизу віз). По-друге, валентність може бути заповнена дейктіческіе - така валентність кінцевого пункту в тільки що наведеному прикладі, що розуміється як 'відводжу додому', тобто 'В те місце, де мислить себе говорить'. По-третє, валентність може бути не виражена як несуттєва в даній ситуації, пор. він відвіз дитину в школу. де транспорт мається на увазі, але не виражений саме як несуттєвий для мовця. Нарешті, валентність може бути раз і назавжди заповнена в самому тлумаченні, і тому не виражатися поверхнево (в таких випадках говорять про фіксований, або інкорпорувати актантом, - докладніше див. Актантом), пор. дієслово взяти (взяв з сейфа гроші), який має на увазі, що гроші опинилися в руках у того, хто їх взяв.
Звідси випливає, що зв'язок між семантичними і синтаксичними валентності не означає їх обов'язкового взаємно-однозначної відповідності: синтаксичних валентностей у слова, як тільки що було показано, може бути менше, ніж семантичних. Однак їх може бути і більшим - за рахунок ефекту, який прийнято називати розщепленням валентності.
При такому розщепленні дієслово отримує додаткову синтаксичну валентність, яка відповідає семантичної валентності одного з його актантов. Таким чином, валентність на цей актант як би розщеплюється на дві, одна з яких очікувана для даного дієслова, а друга - «зайва». Наприклад, слово чесати має об'єктну валентність, яка зазвичай заповнюється іменами частин тіла, пор. чесати вухо / спину. яким, в свою чергу, властива валентність на «власника» частини тіла - людини чи тварини. В результаті розщеплення чесати отримує не тільки прямий об'єкт, але і непрямий в давальному відмінку, що виражає власника, порушеного дією (чухав коту вухо. Пор. Також інший розподіл синтаксичних зв'язків при даному розщепленні: чухав кота за вухом). Приклади інших дієслів, що допускають розщеплення валентності: гладити дитину по щоці гладити щоку дитини; порівнювати нову і стару машину по потужності порівнювати потужність нової і старої машини; дивитися їй в очі дивитися в її очі; перевіряти насіння на схожість перевіряти схожість насіння.
У певному сенсі протилежно розщепленню синкретично вираз валентностей: в цьому випадку одна форма поєднує в собі вираз двох семантичних відносин. Наприклад, транспорт при дієслові їхати (їхати на машині) поєднує місце і засіб переміщення, а предложное поєднання про рушник при дієслові витирати поєднує об'єкт і інструмент.
Таким чином, синтаксична валентна структура не є простим відображенням семантичної. На підтвердження цього розглядають також ад'єктивних поєднання типу стиглий персик. в яких предикатним словом є прикметник - воно має семантичну валентність на носія ознаки, і ця валентність заповнюється іменником (персик). Але синтаксично, навпаки, прикметник підпорядковане іменника. Тим самим виходить, що в подібних випадках синтаксичні відносини ніяк не пов'язані з глибинними - семантичними. Щоб вирішити це протиріччя, можна ввести протиставлення активної і пасивної валентностей. Активна валентність - це валентність підпорядковує слова. Все, що говорилося досі про властивості валентностей, стосувалося саме активних валентностей, тому що за замовчуванням під валентності розуміються як раз зв'язку підпорядковує слова. У той же час зв'язок підлеглого слова з підкоряють теж можна назвати валентністю - тільки пасивною. Тоді при описі ад'єктивних поєднань зберігається певна спадкоємність між синтаксичної і семантичної валентної структурою: на семантичному рівні стиглий має активну валентність, а на синтаксичному - зберігає її, але як пасивну. (Інший спосіб «вирівняти» синтаксичне і семантичне уявлення в цій зоні полягає в тому, щоб замість поняття «синтаксична валентність» використовувати запроваджену І.М.Богуславскім синтаксичне поняття сфери дії, що включає всякий фрагмент синтаксичного представлення, який заповнює семантичну валентність.)
Модель управління - схема, наочно відображає семантичні і сінтаксіческіеактанти лексеми і способи їх морфосинтаксичного оформлення. Поняття введено в теорії «Сенс ↔ Текст».
Актант (фр.actant - «діючий») в лінгвістиці - активний, значимий учасник ситуації, мовна конструкція, що заповнює семантичну або синтаксичну валентностьпредіката. Актант, як правило, обов'язково супроводжує предикат; його опущення можливо тільки в обмежених випадках і підпорядковується спеціальним правилам. Протиставлений сірконстанти як необов'язкового учаснику ситуації. Термін введений в ужиток французьким лінгвістом Л. Теньєр в 1930-50-х рр. для уточнення традиційних понять «додаток» і «обставина».
Семантична роль імені при предикате - в мовознавстві: частина семантики предиката, що відображає загальні властивості аргументу предиката - учасника званої предикатом ситуації [1]. Опис в термінах семантичних ролей відображає подібності моделей управління різних предикатних слів.
Кількість і склад семантичних ролей, що виділяються при описі мови, можуть суттєво відрізнятися в залежності від завдань опису [1] і ступеня його деталізації. Однак існує ряд ролей, звичайно включаються лінгвістами в універсальний для мов світу набір [2]:
§ агенс - одухотворений ініціатор і контролер дії;
§ паціенс - учасник, зазнає суттєвих змін;
§ бенефактів - учасник, чиї інтереси порушені в процесі здійснення ситуації (отримує користь чи шкода);
§ експеріенцер - носій почуттів і сприйняття;
§ стимул - джерело сприйняття;
§ інструмент здійснення дії;
§ джерело - вихідний пункт руху;