Основними завданнями штучної вентиляції легень є підтримання нормальної оксигенації крові і видалення вуглекислоти. Крім того, при ряді патологічних процесів робота щодо забезпечення дихання стає непосильним для хворого і вимагає великого рас-ходу енергії (Вjоrk, 1964; Grenvik, 1966). У цих станах штучної вен-ва вентиляція легенів, знімаючи навантаження з дихальної мускулатури, сприяє перерозподілу кисню в організмі, покращує оксигенацію життєво важливих органів.
Ефективність штучної вентиляції легенів багато в чому визна-ляется своєчасністю її проведення. В екстрених випадках, коли немає можливості провести повноцінне обстеження хворого, показу-нями до штучної вентиляції легень є: 1) відсутність са-мостійно дихання; 2) грубі порушення ритму або Патологіч-ські ритми дихання; 3) збільшення частоти дихання більше 40 в хвилину, якщо це не пов'язано з анемією і гіпертермією; 4) клінічні симптоми гипок-сі та гіперкапнії (сплутаність свідомості; вологість і ціаноз або гипе-ремія шкірних покривів; артеріальна і венозна гіпертензія, тахикар-Дія і ін.), Що не зникають після консервативних заходів і трахео-стома (В. Л. Кассіль, 1965).
З метою профілактики розвитку важких ускладнень, обумовлений-них гіпоксією і інтоксикацією організму недоокислених продукту-ми обміну, штучна вентиляція легенів показана в ранньому після-операційному періоді у хворих з порушеними функціями зовнішнього дихання до операції (А. Е. Дорошенко та ін. 1971) , з хронічними серцево-судинними захворюваннями (М. К. Учваткіна і ін. 1971), а також у хворих, які перенесли масивну крововтрату і інтоксикацію (перитоніт, сепсис). За нашими даними, необхідність в проведенні штучної вентиляції легень від декількох годин до доби при крововтраті до 3000 мл виникає головним чином у хворих, переніс-ших тривалу артеріальну гіпотензію при невосполненной крововтраті, а також після багаторазових хірургічних втручань і ускладнень під час наркозу. При крововтраті від 3000 до 5000 мл ис-кусственная вентиляція легенів показана і тоді, коли зниження артерії-ального тиску нижче критичного рівня (70 мм рт. Ст.) Не переви-щує 30 хв незалежно від того, чи є гіпо- або гіпервентиляція легенів при короткочасному перекладі хворого на самостійне ди-хание (К. П. Каверіна, Н. М. Рябова та ін. 1972).
При поєднанні вторинної та первинної дихальної недостатності, коли є гіпоксична, циркуляторная і анемічних гіпоксія (пневмонії на тлі передувала масивної крововтрати), спокуса-ственную вентиляцію легенів слід починати при максимальному на-пряжене функцій зовнішнього дихання (хвилинний об'єм дихання понад 170% від належних величин при досить глибокому диханні, але сни-жении життєвої ємності легень до 30% і менше), коли насичення і напруга кисню в артеріальній крові істотно ще не сни-жается і є гипок пнія. Абсолютними показаннями до штучної вен-ної вентиляції легенів в цих станах є стадія субкомпенса-ції або початку виснаження функцій дихання (збільшення хвилинного обсягу дихання понад 160% від належних величин за рахунок почастішання дихання більше 30 вдихів за хвилину), коли рСО2 має тенденцію до пови-шенням до нормальних величин, а різниця в насиченні крові киснем при диханні 100% киснем і повітрям перевищує 10% або гранично мала і не відповідає клінічними проявами ги-Покс.
При дихальної недостатності, обумовленої патологічними процесами в органах дихання або порушенням функцій регулюючих їх систем, але при відсутності анемії і грубих порушень периферичного кровообігу стійкість організму до гіпоксії трохи вище. Тому в ряді випадків, як, наприклад, при порушенні трахео-бронхіальної прохідності, гемо- пневмоторакс, гостру дихальну недостатність часто вдається усунути консервативним шляхом. Однак при розвитку важко усунених патологічних процесів (важкі пневмонії, міастенія, міелорадікулоневріт) штучна вентиляція легенів є необхідним компонентом комплексного лікування. У цих станах до штучної вентиляції легенів можна вдаватися і в більш пізніх стадіях дихальної недостатності, а саме на тлі гиповентиляции легких і гіперкапнії. Для надання екстреної допомоги при гострих порушеннях дихання найбільш ефективним методом вважається штучне дихання за способом «з рота в рот» або «з рота в ніс», а також інтубація хворого і проведення штучної вентиляції легенів мішком Рубена, наркозних апаратом або РПА. Однак при важких і тривалих порушеннях дихання найбільш еф-лективним методом є штучна вентиляція легенів з по-міццю респіраторів.
Ускладнення штучної вентиляції легенів. Одним з найбільш частих ускладнень є пневмонія, яка в тій чи іншій мірі розвивається майже у кожного хворого. Нерідкі також трахеобронхіти аж до фибринозно -некротіческіх і ателектази, які, за даними В. П. Дорощука (1963), розвиваються при штучному диханні частіше, ніж при спонтанному. Застосування гелієво-кисневої суміші та антибіотиків широкого спект-ра дії, відмова від активного видиху при відсутності прямих до нього показань і ретельна аспірація секрету з дихальних шляхів позво-ляють в більшості спостережень запобігти появі ателектазов.
Грозним ускладненням є пневмоторакс, одним з перших при-знаків якого служить десинхронізація дихання хворого з респіра-тором. Встановити достовірну зв'язок пневмотораксу з величинами давши-лення в трахеї під час вдиху не вдається, у деяких хворих він виникав при відносно невисоких величинах - 20-25 см вод. ст. Найчастіше він розвивається у різко виснажених, ослаблених хворих і при наявності абсцедирующей пневмонії. Відомі випадки, коли причиною пневмотораксу була несправність респіратора. При виникненні цього ускладнення показана негайно пункція плевральної порожнини і постійне її дренування. Як правило, це сприяє расправлению легкого.
В результаті тривалого газового алкалозу і компенсаторного зменшення реабсорбції бікарбонатів в ниркових канальцях може розвинутися нирковокам'яна хвороба (Л. М. Попова, 1971). Описано та-кі ускладнення, як серцева аритмія, викликана активним видихом, повторні фібриляції шлуночків в. зв'язку з різкою гипокапнией, гострий пневмо-перикардит.
Основи реаніматології, під ред. В.А. Неговського, 1975р.
Ще статті на цю тему: