1. МП: поняття, сутність, особливості
В епоху Римської імперії МП називалося правом народів.
До Другої світової війни МП включало норми МПП і МПП.
Термін МПП закріплений в ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН і в резолюції ГА ООН про прогресивний розвиток МП і його кодифікації від 11.12.1946 р (в Статуті ООН та інших документах застосовується термін МП - мається на увазі МПП).
МПП - система обов'язкових норм, виражених у визнаних суб'єктами цього права джерелах, є загальнообов'язковим критерієм правомірно дозволеного і юридично недозволеного і через які (норми) здійснюється управління міжнародним співробітництвом у відповідних областях або примус до дотримання норм цього права.
Специфіка норм МП - мають погоджувальною, координаційним характером, держави створюють їх, беруть на себе обов'язок їх реалізації та притягують до відповідальності порушників норм.
Відносини, регульовані МП (ототожнюються з МППО):
1) між державами (двосторонні, локальні багатосторонні, універсальні);
2) між державами і міжнародними міжурядовими організаціями;
3) між державами і государствоподобних утвореннями;
4) між державами і націями, що борються за незалежність;
5) міжнародних організацій один з одним.
Групи міждержавних відносин (як основного предмета регулювання):
1) міждержавні відносини, що не входять в компетенцію внутрішньодержавних органів, пов'язані з загальнолюдськими цінностями (міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси);
2) відносини, об'єктивно є міждержавними (встановлення державних кордонів, надання правової допомоги, питання подвійного громадянства, візовий режим);
3) відносини, що належать до внутрішньої компетенції держав, але представляють інтерес для всього світового співтовариства в цілому (захист прав і свобод людини, здійснення кримінальної юрисдикції щодо міжнародних злочинів).
МПП тісно пов'язане з МПП (суб'єкти обох галузей - держави, міжурядові організації, в окремих випадках транснаціональні корпорації і індивіди; джерела - міжнародні договори і звичаї; загальні основні принципи).
Предмет МПП (цивільні, сімейні та трудові ПО, що виходять за межі однієї держави).
МПП - сукупність принципів і норм, що регулюють відносини приватно-правового характеру між ф / л і ю / л і (або) державами, а також міжнародними організаціями, в яких присутній міжнародний або іноземний елемент.
2. Система МПП. Галузі й інститути МП
Галузь МП - сукупність узгоджених юридичних норм, що регулюють більш-менш автономно МО певного виду, сукупність, яка характеризується відповідним предметом правового регулювання, якісною різноманітністю, існування якої викликається інтересами міжнародного спілкування.
МП не має загальновизнаної системи галузей та інститутів.
2) основні принципи МП;
3) право міжнародних договорів;
4) право міжнародних організацій;
5) міжнародно-правові засоби вирішення спорів;
6) відповідальність в МП;
7) право зовнішніх зносин;
8) право міжнародної безпеки;
9) міжнародно-правовий захист прав людини;
10) міжнародне кримінальне право;
11) міжнародне економічне право;
12) територія в МП;
13) міжнародне морське право;
14) міжнародне повітряне право;
15) міжнародне космічне право;
16) міжнародне екологічне право;
17) міжнародне гуманітарне право;
18) міжнародне співробітництво в науково-технічній галузі;
19) міжнародно-правова боротьба з тероризмом;
20) міжнародне процесуальне право.
З'являються нові галузі МП (трудове, аграрне, енергетичне, транспортне, інтелектуальне, атомне і ін.).
3. Джерела МП, їх загальна характеристика та співвідношення. Допоміжні засоби для визначення міжнародно-правових норм
4. Рішення міжнародних організацій, їх особливості, види, юридична сила
Джерело МП - спосіб вираження волі суб'єктів МП (в ньому виражаються результати процесу створення норм МП).
Шляхом надання офіційного характеру джерел МП:
2) санкціонування (суб'єкти МП схвалюють звичайні норми, надають їм юридичну силу).
Джерела МП згідно ст.38 Статуту МС ООН (міжнародні конвенції; міжнародний звичай, загальні принципи права, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм).
Групи джерел МП:
1) основні (договори, міжнародно-правові звичаї, загальні принципи права);
2) похідні (резолюції і рішення міжурядових організацій);
3) допоміжні (прийняті відповідно до МП судові рішення, доктрина, односторонні заяви держав).
Основні джерела МП:
1) Міжнародний договір (міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регулюється МП незалежно від кількості документів, в яких він міститься, і від його найменування).
Джерело МП - тільки правообразующие договори (передбачають нові норми МП, підтверджують, визначають або скасовують існуючі звичайні або конвенційні норми загального характеру).
Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом його підписання представником держави, якщо:
а) договір передбачає, що підписання має таку силу;
б) в інший спосіб установлено домовленість держав, що підписання повинне мати таку силу;
в) намір держав надати таку силу підписання випливає з повноважень представників.
2) Міжнародний звичай (правила і порядки, що встановлюються в МО на підставі постійного і одноманітного застосування їх до однакових по суті випадків).
Ознаки міжнародного звичаю (тривале існування практики; однаковість, постійність практики; загальний характер практики; переконаність в правомірності і необхідності відповідного дії).
3) Загальні принципи права (тільки ті, які є загальними для національних правових систем і для МП) (принцип справедливості, принцип законності, принцип дотримання договорів, принцип довіри, принцип захисту прав людини, принцип суверенітету над природними ресурсами і ін.).
Похідні джерела МП (резолюції і рішення міжнародних організацій):
1) рішення РБ ОНН (в МП відсутні положення, що перешкоджають державам, надавати міжнародним організаціям право видавати обов'язкові для них постанови);
2) організації, що схвалюють технічні правила і стандарти, які стають за певних умов обов'язковими для держав (Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) і ін.);
3) резолюції ГА ООН (не перераховано в ст.38 Статуту МС ООН; згідно ст.11 Статуту ООН носять рекомендаційний характер, а проте, ряд резолюцій конкретизують норми МП і навіть містять нові норми) (приклад: Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 кваліфікована МС ООН як важлива частина звичайного права).
Допоміжні джерела МП:
1) Судові рішення (рішення МС ООН; вирішення інших міжнародних і регіональних судів (МКС ООН, Європейського суду з прав людини), а також у відомому сенсі рішення національних судів).
2) Доктрина найбільш кваліфікованих фахівців (використання доктрини допускається тільки в якості доказу наявності права, а не як правотворчий фактор).
3) Односторонні акти держав (заява про визнання держав або урядів, інформація (нотифікація) відповідних держав в разі військової блокади під час війни і ін.).
5. Норми МП, їх особливості та види. Норми jus cogens. Кодифікація в МП
Ознаки правової норми:
1) безпосередній зв'язок норм права з державою;
2) вираження ними державної волі;
3) загальний і представницький-зобов'язуючий характер правових норм;
4) сувора формальна визначеність приписів, що містяться в нормах права;
5) багаторазовість застосування і тривалість дії правових норм;
6) їх сувора підпорядкованість і ієрархічність;
7) охорона норм права державою;
8) застосування державного примусу в разі порушення містяться в них велінь.
Норма МП - загальнообов'язкове правило поведінки суб'єкта МП, при порушення якого застосовуються санкції.
Норма МП виступає в якості запобіжного рівного масштабу, що застосовується при оцінці поведінки суб'єктів МП (є критерієм визначення правильності чи неправильності дій різних суб'єктів МП).
Ступінь узагальненості норм МП:
1) найбільш загальний характер мають норми, що містяться в Статуті ООН (якщо будь-яка норма МП суперечить Статуту ООН, вона оголошується незначною, а суб'єкт МП не можуть керуватися нею);
2) менш загальний характер мають норми МП, які стосуються його галузях і інститутам, а також норми, звернені до конкретних суб'єктів (держав, міжурядових організацій та ін.).
1) диспозитивні норми (суб'єкти можуть відступати від них за взаємною згодою);
2) імперативні норми (суб'єкти не можуть відступати від них навіть за взаємною згодою; договір, їм суперечить, є юридично нікчемним).
Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 імперативні іменуютсяjus cogens (якщо виникає нова імперативна норма, то будь-який договір, що суперечить їй, стає недійсним і припиняється) (така норма може бути змінена тільки наступною такою ж нормою).
1) в залежності від вмісту, цільового призначення та характеру викладу:
а) норми-принципи (7 основних принципів, закріплені в Статуті ООН; 3 принципу, закріплені в Заключному акті НБСЄ 1975 (непорушності кордонів, територіальної цілісності, поваги прав людини та основних свобод));
в) норми-цілі (закріплюють цілі і завдання, на досягнення яких повинна бути спрямована діяльність суб'єкта МП);
2) в залежності від змісту:
а) загальні (закріплюючи широке зобов'язання, передбачають прийняття більш конкретних норм, що закріплюють детальні зобов'язання, здійснення яких має забезпечити виконання основного);
3) в залежності від функціонального призначення:
а) регулятивні (визначають необхідну або можливу поведінку суб'єктів МП, якщо суб'єкт діє відповідно до них - його поведінка правомірне);
б) охоронні (передбачають використання заходів примусу по відношенню до суб'єктів МП в разі, якщо ними були порушені охоронювані МП інтереси інших суб'єктів МП);
4) матеріальні і процесуальні:
а) матеріальні (відносяться до питань по суті МО);
б) процесуальні (регулюють порядок здійснення офіційних контактів між суб'єктами МП з метою вирішення виникаючих між ними проблем);
5) залежно від способу викладу зобов'язань (дозволяють, наказують, що забороняють).
Кодифікація МП - удосконалення і прогресивний розвиток діючих принципів і норм МП шляхом приведення їх у певний порядок (уточнюються або змінюються чинні норми і розробляються нові норми).
Процес кодифікації - систематизація і вдосконалення принципів і норм МП шляхом:
1) встановлення точного змісту і чіткого формулювання діючих принципів і норм МП в конкретній сфері відносин між державами;
2) зміна або перегляд застарілих норм;
3) розробка нових принципів і норм з урахуванням актуальних потреб МО;
4) закріплення в узгодженому вигляді цих принципів і норм в єдиному міжнародно-правовому акті.
Види кодифікації МП:
1) офіційна (здійснюється на міжнародному рівні або в рамках міжурядових організацій);
2) неофіційна (проводиться міжнародними неурядовими організаціями, науковими установами та вченими).
Офіційна кодифікація почалася з Віденського конгресу 1814 - 1815 (підписаний Паризький договір 1814 затверджено положення щодо режиму міжнародних річок, заборони работоргівлі та рангу дипломатичних агентів) (після Першої світової війни питаннями кодифікації займалася Ліга Націй, після Другої світової війни - Комісія по МП ООН ( КМП ООН)).
КМП ООН розглядає передані їй Генеральним секретарем пропозиції та проекти багатосторонніх конвенцій, які надаються державами - членами ООН, головними органами ООН (крім ГА), спеціалізованими установами чи офіційними органами, створеними за домовленістю між урядами для сприяння прогресивному розвитку МП і його кодифікації.
Неофіційна кодифікація МП (Інститут МП в Ганті (Бельгія); Асоціація МП в Брюсселі (з 1873), що включає національні асоціації МП; міжнародні інститути, комітети).