ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ТИШІ
У 1929 році він закінчив залізничне технічне училище. Працював спочатку техніком- а потім інженером в залізничному депо станції Москва-пасажирська. З 1933 по 1935 рік служив в армії.
У 1939-1940 роках М. В. Томан стройовим офіцером бере участь у звільненні Західної Білорусії і в війні з білофінами на Карельському перешийку. Потім служить в частинах Закавказького військового округу.
Під час Великої Вітчизняної війни Н.В. Томан брав активну участь у розгромі гітлерівських військ під Сталінградом- на Белгородско-Харківському.
додаткова інформація
Випадковий уривок з книги:
Замовкнувши, ніби чекаючи відповіді, він почав старанно протирати спітніле вітрове скло. Потім рішуче повернувся до Погодіну і продовжував, знизивши голос:
- А тепер слухай мене уважно. Якщо шукати пояснення нашому сьогоднішньому неуспіху, його неважко знайти. Ми почали стрімку атаку, але не змогли витримати її темпу. В результаті намітився у нас прорив тактичної глибини оборони противника так і не отримав розвитку.
Машина здригнулася і зупинилася, але командарм навіть не звернув на це уваги. Він продовжував все тим же тихим, спокійним голосом розвивати свою думку:
- Тут, звичайно, виникає питання: чому? А тому, що противник встиг підтягнути що були у нього резерви. Ось тобі і пояснення. Воно формально цілком прийнятно і досить переконливо. Однак якщо ми подивимося глибше, генерал, якщо постараємося не тільки виправдатися перед начальством, а й самим собі пояснити становище, то справа прийме дещо інший оборот. Адже так?
- Так, - відгукнувся Погодін, дивлячись через плече шофера, як попереду рушають з місця застрягли було машини.
- Так, справа прийме інший оборот. -задумчіво повторив командарм. - Чи виявиться, наприклад, що противник надто вже завзято кинувся на парирування нашого удару. Скажу більше: він кинувся з таким поспіхом, ніби заздалегідь знав про це ударі. І знаєш, що у всьому цьому найдивніше. - Командарм знову повернувся в сторону Погодіна. Примружившись, пильно глянув йому в очі і додав, знову знизивши голос: -самий дивовижне полягає в тому, що заслін противника був розрахований на парирування удару щонайменше трьох корпусів, тоді як ми діяли лише одним корпусом. Дивно це, генерал?
- Дивно, - погодився Погодін. - А чому дивно? Та тому, що ми спочатку справді мали намір діяти трьома корпусами і лише в самий останній момент змінили це рішення. Чи не здається тобі, що противник якимось чином дізнався про наших початкових планах?
Щитова колія дороги скінчилася, почався Жердєвої настил. Машина відразу раптом застрибала, затряслася дрібним тремтінням. Розмовляти стало важко, але командарм продовжував:
- І це не може не здаватися підозрілим, бо всі великі дії на фронті підпорядковані суворої закономірності. Як би не хитрував противник, що б не робив в масштабі армії, я завжди знайду цьому пояснення. Дрібна частина, до батальйону включно, може змінювати дислокацію, перегруповуватися, наступати, відступати або оборонятися - цього не відразу знайдеш причину. Тут може бути багато випадкового. Але коли ворушаться дивізії, коли противник переміщує корпусу, я не можу не здогадатися про причини, які викликали подібні дії.
Машина підійшла до штабу гвардійської дивізії і зупинилася. Поки начальник штабу, попереджений черговим, йшов зустрічати командарма, той закінчив свою розмову з Погодіним.
- Коротше кажучи, генерал, - сказав він, - я підозрюю, що на цей раз противник мав точну інформацію про наші наміри. Твоя задача-з'ясувати джерело цієї інформації. Чим швидше ти це зробиш, тим краще.
У маленькому будиночку
Капітан Астахов підійшов до вікна. Вузькою, протоптаною через запущені городи стежці йшла Наташа Кедрова. Вона перетнула вже невелику галявину перед вікнами будинку, з якого спостерігав за нею капітан, і зупинилася біля дошки, де вивішувалися свіжі зведення Радінформбюро.
- Невже схоже? - здивувався Астахов.
- Вона і справді мене цікавить. У ній є щось таке. і в характері і в зовнішності. Звернули ви увагу на її обличчя? Я не художник, але 1чне здається, що в ньому є дивовижна чіткість і закінченість ліній.
- Ого, як ви її розмальовують! - засміявся Гришин. - Чи не закохані?
Астахов насупив брови, скривився і зауважив холодно: