Один з головних показників любові до дітей - взаєморозуміння. Пости-гаю істота дитини. батько в змозі відповісти йому почуттям на почуття, пробачити, заохотити, допомогти подолати сумніви і при-набути впевненості в собі. Поні-гу з боку батьків є-ється умовою відвертості дітей і довіри старшим своїх поми-слів, переживань і таємниць. Зрозумівши дитини. можна переконатися-мова його душу від негативних сто-ронніх впливів, провести вихованням емого в лабіринті складних челове-чеських відносин нашого століття, де так переплелися добро і зло, радісне і прикре, спра-ведливость і беззаконня.
Чи можна спонукати дитину до взаємності, залишаючись з ним на чималій в духовному ставлення-ванні відстані?
Звичайно, не можна. Прописна істина, про яку часом забувають. Є батьки, які вважають, що взаєморозуміння з дитиною приходить в результаті турботи про його здоров'я, харчуванні та одязі. На жаль, фундамент взаєморозуміння зводиться копіткою працею на про-тяженіі довгих років.
Цеглинка перший - досягнення психологічного резонансу між батьком і внутрішнім світом дитини в ранньому дитинстві. Психоло-ня резонанс настає в тому випадку, якщо батьки налаштувалися на інтуїтивне відчуття і розумі-ня потреб і станів малятка. Пізніше цю грань чадолю-бія придбати неможливо. Психо-логічний резонанс досяжний тоді, коли мати, батько, взаємодій-ству з дитиною. як би «перехо-дять» на систему рефлексів і реак-цій, які керують його поведінкою.
Другий цеглинка взаєморозуміння-ня батьків і дітей - відмова від того, щоб «ламати» дитини під свій стиль життєдіяльності, свої ідеали. І маленький і великий дитина - автономна псіхофізіо-логічна система. Кожен чоло-вік має свою нервову організа-цію, темперамент, задатки, харак-тер, відповідно до яких він пристосовується до самого себе і навколишнього світу. Виховання - це процес розумного, осторож-ного пристосування индивидуаль-них особливостей людини до требо-ваниям сім'ї і суспільства.
На жаль, дорослі часто намагаються «зламати», «переробити», «подог-нать» дитини під себе, під свої ідеали, домагаючись цього созна-тельно чи несвідомо. Коли він маленький, тата і мами навяз-ють йому режим своєї діяльно-сті, піднімаючи на світанку, збираючись на роботу. Майже з народження дітей піддають потужним дозам телеви-Зіон впливу. Їх ограничи-ють в свободі дій, залишаючи на «групу подовженого дня» В школі. Дорослі роздратовані повільністю або поспішністю дітей, не зважаючи на їх темпераментом, в основі якого - вроджені властивості нервової системи. Інші мами і тата хочуть «підігнати» дітей під свій ідеал, домагаючись від них любові до уроків музики, фігурного ката-нию або балету. Типове стремле-ня батьків допомогти дитині краще. Здавалося б, це природний-ве прагнення, Але, як не дивно, діти не потребують того, щоб бути краще, їм слід бути таки-ми, якими їх створила природа. Роль батьків - виявити цю природу і допомогти порадою і справою проявляти її у формах, прийнятних для окру-лишнього і суспільства.
Третій цеглинка в фундаменті взаєморозуміння - визнання лич-ності дитини. Для деяких роди-телей ця проблема тим важче, ніж старше син або дочка. Справа в тому, що вони звикли ігнорує-вать самовідчуття, почуття, притому-пізнання дитини. не помічати його впе-чатлітельності, вразливості, спосіб-ності робити висновки про навколишнє-чих, включаючи поведінку і харак-тер батька і матері. Вони вимагали неухильного покори, часто пускаючи в хід покрикувань і накази, І ось в один прекрасний час син або дочка заявляє про свою особистість, виявляючи незгоду з думками або вимогами народите-лей. Конфлікт неминучий і спосо-бен знайти затяжний характер або привести до розриву відносин.
Керуючись своїми мірками, деякі батьки диктують юно-Шам і дівчатам уявлення про моду, дозвіллі, смаки, дошлюбних і шлюбних партнерів. При цьому заме-чає, що в сім'ях простіше сини і дочки отримують призна-ня раніше і з меншими умов-ями. Чим освіченіші батьки, тим більш потужному натиску і навіть приниження піддають вони своїх досить дорослих дітей. Дуже персоніфіковані тата і мами з великим трудом сприймають саме-самостійності вчинків і думок своїх дітей, готові давати їм рецепти на всі випадки життя: де вчитися, кого любити, коли ро- жати, як вирішувати особисті пробле-ми, як назвати первістка.
Люди старших поколінь звикли керуватися стерильною мораллю, боязко дивлячись на проти-воречие і проблеми реальності. А молодь живе природніше, часом приймає спонтанні реше-ня, не мудруючи лукаво, живе оголеним почуттям, розмашисто. Чи можна звинувачувати молодь за те, що вона не схожа на старше поко-ня, привчене ходити гусячим кроком, перекроювати по ношені речі, задовольнятися малим, вичікувати світлого майбутнього?
Часто увагу батьків ковзає по поверхні явищ, вони бачать зовнішню сторону поведе-ня дітей, тоді як треба розпізнати мотиви, причини, спонукальні сили вчинків і умонастроїв. Наприклад, мати бачить, що малень-кий дитина вередує, але вона не в змозі зрозуміти, чому він такий. Причини примх багато-образні, вони можуть бути слід-наслідком фізичного дискомфорту, ознакою підступаючої хвороби, сигналом неблагополуччя в ставлення-пах з батьками: образа на батька чи матір, невідповідність їх требо-ваний можливостям дитини і т. Д.
Багато батьків не знають при-чин зривів, грубощів, неслухняності своїх дітей, не розуміють, чому вони недовірливі, замкну-ти, озлоблені, вперті, жорстокі, чому у них виникла та чи інша звичка. Замість того щоб зрозуміти причину поведінки дитини і усунути її, матір, батько лають або карають його, що несправедливо і непедагогічно. Свідомість дитини запечатляет неадекватність їх вчинків, образу і стан беспо-потужності. Таким є один з источни-ков нелюбові і неповаги до народите-лям.
П'ятий цеглинка взаєморозуміння-ня - ніжне ставлення до дитини. Дітям різного віку Хроні-но бракує батьківської лас-ки. Їх рідко тішать в дитинстві, ще рідше пестять, коли вони ходять в дитсадок, батьки зовсім забу вають про сентиментальності, коли діти стають школярами. І ось в один прекрасний час батько і мати побачили емоційну чер-ствость і замкнутість свого воспи-танніка. Найбільше їх засмутило те, що результати виховання обер-нулісь проти них же.
Сучасні підлітки, обде-лені ласкою і не знайшли взаєморозуміння з батьками, з якимось перебільшеним викликом об'єднуються в угруповання, поповнюють ряди неформалів. Ба-Гії неформальні об'єднання з'явилися внаслідок дефіциту взаєморозуміння з дорослими, що і відзначають в своїх програмах.
Що ж слід сказати в заклю-чення розмови про психологію сучас-сних сімейних відносин? Оче-видно, що вони знаходяться в процесі розвитку. Це стосується взаємодій-наслідком подружжя і батьків з діти-ми. З'явилися нові характери-стики і форми спілкування, вихованням ня, емоційного реагування, виникли специфічні риси людей, об'єднаних кровними узами. Є свої плюси і мінуси, якщо керуватися критеріями старовини і етики. Негативні явле-ня легше долати, якщо вони усвідомлені. На жаль, багато в сімейних відносинах сприйнятий-мається як само собою зрозуміле-еся, звичне. Однак це не повинно створювати ілюзію благо-получия або породжувати вичікуючи-тільні настрою типу «все владнається само собою». Психологичес-кая атмосфера побуту потребує оновлення відповідно духу змін, повіяло в нашому суспільстві.
І ще одна порада батькам: не лінуйтеся вчитися бути батьками, ставлення до себе критично. Віз-вості вчитися зараз чималі.