Ганс Християн Андерсен «Що чоловіче ні зробить, то й добре».
Переклад Анни і Петра Ганзен. Ілюстрації Анатолія Кокоріна.
Розповім я тобі історію, яку сам чув у дитинстві. Всякий раз, як вона мені згадувалася потім, вона здавалася мені все краще і краще: з історіями адже буває той же, що з багатьма людьми, і вони стають з роками все краще і краще, а це куди як добре!
Ось точь-в-точь така-то хатинка і стояла у нас за містом, а в ній жили старички - чоловік з дружиною. Як не скромно було їхнє господарство, а де-не без чого вони все ж могли б і обійтися - була у них кінь, годувати травою, що росла у придорожній канави. Чоловік їздив на конячці в місто, позичав її сусідам, ну, а вже відомо, за послугу відплачують послугою! Але все-таки вигідніше було б продати цю кінь або поміняти на що-ні-будь більш корисне. Так ось на що?
- Ну, вже тобі це краще знати, чоловіче! - сказала дружина. - Нині якраз ярмарок в місті, їдь туди та й продай конячку або поміняй з ви- Годой. Вже що ти зробиш, то й добре. Їдь з богом.
І вона пов'язала йому на шию хустку - це щось вона все-таки вміла робити краще чоловіка, - зав'язала його подвійним вузлом; дуже шикарно вийшло! Потім пригладила капелюх старого долонею і поцілувала його в губи. І ось поїхав він в місто на коні, яку треба було або продати, або обміняти. Він, мовляв, знав свою справу!
Сонце так і пекло, на небі ні хмаринки! Пил на дорозі стояла стол- бом, стільки їхало і йшло народу - хто у візку, хто верхи, а хто і просто пішки. Спека була страшна: пригрів і ні найменшої тіні по всій дорозі.
- Гей ти, з коровою! - крикнув він. - Стривай-но! Бачиш мого коня? Я думаю, вона коштує дорожче твоєї корови! Але так і бути: мені корова зручніше. Поміняємося?
- Гаразд! - відповів той, і вони помінялися.
Справа була злагоджено, і селянин міг повернути додому - він адже сде- лал те, що задумав: але якщо вже він вирішив побувати на ярмарку, так і треба було, хоча б для того тільки, щоб подивитися на неї. Ось і пішов він з коровою далі. Шагал він швидко, корова не відставала, і вони скоро нагна- чи людини, який вів вівцю. Добра була вівця: в тілі і шерсть густа.
«От би мені таку! - подумав селянин. - Цією б вистачило трави на нашому краю канави, а зимою її і в хатинці можна тримати. І то сказати, нам зручніше тримати вівцю, ніж корову. Помінятися, чи що? »
Власник вівці охоче погодився, міна відбулася, і селянин заша- гал по дорозі з вівцею. Раптом у придорожнього тину він побачив людину з великим гусаком під пахвою.
- Бач гусіще-то у тебя какой! - сказав селянин. - У нього і жиру і пера вдосталь. Але ж любо було б подивитися, як він стоїть на прив'язі у нашій калюжі! Та й старій моїй було б для кого збирати покидьки! Вона часто говорить: «Ах, якби у нас був гусак!» Ну ось, тепер є випадок до- бути його ... і вона його отримає! Хочеш змінюватися? Дам тобі за гусака вівцю да спасибо на додачу!
Той не відмовився, і вони помінялися; селянин отримав гусака. Ось і до міської застави рукою подати. Штовханини на дорозі додалося, люди і тварини, збившись юрбою, йшли по канаві і навіть по картопляному полю сторожа. Тут бродила курка сторожа, але її прив'язали до огорожі веревоч- кой, щоб вона не злякалася народу і не відбилася від будинку. Короткохвос- тая була курка, підморгувала одним оком і взагалі на вигляд хоч куди. «Куд-кудах!» - бурмотіла вона. Що хотіла вона цим сказати, не знаю, але селянин, слухаючи її, думав: «Краще цієї курки я і не бачив. Вона красивіше квочки священика; от би нам її! Курка всюди знайде собі зер нишком, почитай що сама себе прогодує! Право, добре було б змінювати на неї гусака ».
- Хочеш змінюватися? - запитав він у сторожа.
- Обмінюватися? Чому ж! - відповів той.
І вони помінялися. Сторож узяв собі гусака, а селянин - курку.
Чимало-таки справ зробив він на шляху до міста, а спека стояла жахлива, і він сильно умаялся. Не зле було б тепер і перекусити та випити ... А заїжджий двір тут як тут. До нього він і попрямував, а звідти виходив в цю хвилину працівник з великим, туго набитим мішком, і вони зустрілися в дверях.
- Чого у тебе там? - запитав селянин.
- Гнилі яблука! - відповів працівник. - Несу повний мішок свиням.
- Таку-то багато. От би подивилася моя стара! У нас в минулому році вродило на старій яблуні всього одне яблучко, так ми берегли його в сун- Дуке, поки не згнило. «Все ж це показує, що в будинку достаток», - говорила стара. От би подивилася вона на такий достаток! Так, треба бу- дет порадувати її!
- А що дасте за мішок? - запитав хлопець.
- Що дам? Так ось курку! - І він віддав курку, взяв мішок з яблуками, увійшов до світлиці - і прямо до прилавка, а мішок приткнув до самої печі.
Вона топилася, але селянин і не подумав про це. У світлиці було про- пащу гостей: баришники, торговці худобою і два англійці, такі бога ті, що кишені у них мало не лопалися від золота, і великі мисливці битися об заклад. Тепер слухайте!
Зу-ссс! Зу-ссс. Що це за звуки пролунали біля печі? А це яблука почали дбати.
- Що там таке? - запитали гості і зараз же дізналися всю історію про мене коні на корову, корови на вівцю і так далі - до мішка з гнилими яблуками.
- Ну і потрапить тобі від старої, коли повернешся! - сказали вони. - Ото ж бо крику буде!
- Поцілує вона мене, ось і все! - сказав селянин. - А ще скаже: «Вже що муженек зробить, то й добре!»
- А ось подивимося! - сказали англійці. - Ставимо бочку золота! У міру сто фунтів!
- І повного четверика досить! - сказав селянин. - Я-то можу пос тавить тільки повну мірку яблук та нас із старою на додачу! Так заходів- ка-то вийде вже з верхом!
- Іде! - сказали ті й ударили але рукам.
Під'їхала візок господаря, англійці влізли, селянин теж, взвалі- чи і яблука, покотили до хатинки селянина ...
- Та вже ти свою справу знаєш! - сказала дружина, обняла його, а на мішок і англійців навіть і не глянула.
- Я проміняв коня на корову!
- Слава богу, з молоком будемо! - сказала дружина. - Будемо їсти і масло і сир. Ось міна так міна!
- Так-то так, та корову-то я змінював на вівцю!
- І того краще! - відповіла дружина. - Про все-то ти подумаєш! У нас і трави-то якраз на вівцю! Будемо тепер з овочами молоком і сиром, та ще вовняні панчохи і навіть фуфайки будуть. Корова-то цього не дасть! Вона ліня- ет. Ось який ти, право, розумний!
- Я і вівцю проміняв - на гусака!
- Я і гусака проміняв - на курку! - сказав чоловік.
- На курку! Ось це міна! Курка завдасть яєць, висидить курчат, заве- дем цілий пташник! Ось чого мені давно хотілося!
- А курку-то я проміняв на мішок гнилих яблук!
- Ну так дай же мені розцілувати тебе! - сказала дружина. - Спасибі тобі, чоловіче. Ось послухай, що я розповім тобі. Ти поїхав, а я і подумала: «Дай-но приготую йому до вечора щось повкуснее - яєчню з цибулею!» Яйця-то у мене були, а цибулі не було. Я й пішов до дружини шкільного вчителя. Я знаю, цибулю у них є, але вона адже скуповуючи-прескупая!
Я прошу позичити мені цибулі, а вона: «Позичити! Нічого у нас в саду не росте, навіть гнилого яблука не відшукаєш! »Ну, а я тепер можу позичити їй хоч десяток, хоч цілий мішок! Ось смехуто, чоловіче! - І вона знову поцілувала його в губи.
Так, вже якщо дружина вважає чоловіка розумніший за всіх на світі і все, що б він не робив, знаходить хорошим, це без нагороди не залишається!
Ось і вся історія! Я чув її в дитинстві, а тепер розповів її тобі, і ти тепер знаєш: «Вже що муженек зробить, то й добре».
І вони відсипали селянину за те, що йому дісталися поцілунки, а не трепка, цілу міру золотих.