Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Реальна історія розвитку самосвідомості нерозривно связа-на з реальним розвитком особистості і основними подіями його життєвого шляху.
Перший етап в реальному формуванні особистості як самостійного суб'єкта, що виділяється з навколишнього, пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільним-них рухів, які виробляються в процесі формиро-вання перших предметних дій.
Подальшої сходинкою на цьому шляху є початок ходь-б, самостійного пересування. Тут важлива не стільки техніка пересування, скільки то зміна у взаимоотноше-пах індивіда з оточуючими людьми, що випливає з можливість самостійного пересування, так само як самостійного оволодіння предметом, за допомогою хапальний рухів. Одне як і інше, одне разом з іншим породжує деяку самостійність дитини по відношенню до інших людей. Дитина реально починає ставати відносно самостійним суб'єктом різних дій, реально виділяючись з навколишнього. З усвідомленням цього об'єктивного факту і пов'язане зародження самосвідомості особистості, перше уявлення її про своє Я. При цьому людина усвідомлює свою самостійність, свою виділення в якості самостійного суб'єкта з оточення лише через свої відносини з навколишнім-ські його людьми, і він приходить до самосвідомості, до пізнання власного Я через пізнання інших людей. Не існує Я поза відносин до ТИ, і не існує самосвідомості поза осозн-ня іншої людини як самостійного суб'єкта. Са-мосознаніе є відносно пізнім продуктом со-знання.
Істотною ланкою в історії становлення самосвідомості є і розвиток мови. Розвиток мови, що є формою існування мислення і свідомості в цілому, відіграє знач-тільну роль у розвитку свідомості дитини, і в той же час збіль-лічівает можливості дитини, змінюючи таким чином взаємини дитини з оточуючими. Замість того, щоб бути лише об'єктивним тому, що прямують на нього дій оточуючих його дорослими-лих, дитина, опановуючи промовою, набуває можливість направ-лять дії, що оточують його людей за своїм бажанням і за посередництвом інших людей впливати на світ. Всі ці зміни в поведінці дитини і в його взаєминах з оточуючими породжують, усвідомлюючи, зміни в його созна-ванні, в свою чергу, ведуть до зміни його поведінки і його внутрішнього ставлення до інших людей. У розвитку особистості і її самосвідомості існує цілий ряд ступенів. В ряду поза-шніх подій життя особистості сюди включається все, що реаль-но робить людину самостійним суб'єктом суспільного та особистого життя, як-то: спочатку у дитини розвивається спо-можності до самообслуговування і, нарешті, у юнака, у дорослого (початок власної трудової діяльності, що робить його мате-риально незалежним; кожне з цих зовнішніх подій має і Свої внутрішню сторону; об'єктивне, зовнішнє зміна людини взаємин з оточуючими, відбиваючись в його свідомості, змінює і внутрішнє, психічний стан челов -ка, перебудовує його свідомість, його внутрішнє ставлення і до інших людей і до самого себе.
Однак цими зовнішніми подіями і тими внутрішніми змінами, які вони викликають, не вичерпується процес становлення особистості і її розвитку. Вони закладають лише фундамент, створюють лише основу особистості, здійснюють лише першу, грубу її формовку; подальші добудова і оздоблення пов'язані з іншого більш складною внутрішньою роботою, в якій формується особистість в її найвищих проявах.
Самостійність суб'єкта не вичерпується здатністю виконати завдання, вона включає ще більш істотну здатність самостійно, свідомо ставити перед собою завдання, цілі, визначати напрямок своєї діяльності. Це вимагає великої внутрішньої роботи, передбачає здатність самостійно мислити і пов'язане з виробленням цілісного світогляду. Лише у підлітка, у юнака відбувається ця робота; виробляється критичне мислення формується світогляд; до того ж наближення пори вступу в самостійно-тільну життя мимоволі з особливою гостротою ставить перед юно-шей питання про те, до чого він придатний, до чого в неї є особливі схильності і здібності; це змушує серйозно задуматися над самим собою і призводить до значного розвитку у під-паростка і юнаки самосвідомості. Розвиток самосвідомості прохо-дить при цьому через ряд ступенів - від наївного невідання щодо себе до все більшого поглибленого само-пізнання, що з'єднується потім з усе більш визначеною і іноді різко коливається самооцінкою. В процесі цього разу-витку самосвідомості центр тяжіння для підлітка все більше переноситься від зовнішнього боку особистості до її внутрішньої сто-Рона, від відображення більш-менш випадкових рис до характе-ру в цілому. З цим пов'язані усвідомлення - іноді перебільшене - свого своєрідності і перехід до духовних, ідеологічним масштабами самооцінки. В результаті людина самовизначається-ся як особистість в більш високому плані.
Але в більш специфічному сенсі своїм, що належать до його Я, людина визнає не всі, що відбилося в його психіці, а толь-ко то, що було їм пережито в специфічному сенсі цього слова, увійшовши в історію його внутрішнього життя. Чи не кожну думку відвідала його свідомість, людина в рівній мірі визнає своєї, а тільки таку, яку він не прийняв в готовому вигляді, а освоїв, продумав, тобто таку, яка стала результатом власної його діяльності.
Точно так само і не будь-яке почуття, швидкоплинно коснувшееся його серця, людина в рівній мірі визнає своїм, а тільки та-де, яке визначило його життя і діяльність. Але все це - і думки, і почуття, і бажання - людина в більшій частині в промінь-шем випадку визнає своїм, в власне Я він включає лише властивості своєї особистості - свій характер і темперамент, свої здібності - і до них приєднає він хіба думка , якій віддав усі свої сили та почуття, з якими зрослася вся його життя.
Реальна особистість, яка відбиваючись у своєму самосвідомості усвідомлює себе як Я, як суб'єкта своєї діяльності, є суспільною істотою, включеним в громадські відно-шення і виконують ті чи інші суспільні функції. Реальне буття особистості істотно визначаються її загально-жавної роллю, тому відбиваючись в її самосвідомості, це про-громадської роль теж включається людиною в його Я. Самосоз-нание людини, відображаючи реальне буття особистості, робить це - як і свідомість взагалі - не пасивно, НЕ дзеркально.
Уявлення людини про самого себе, навіть про власних своїх психічних властивостях і якостях, далеко не завжди адекватно їх відображає; мотиви, які людина висуває, обґрунтовуючи перед іншими людьми і перед самим собою своє поведе-ня, навіть і тоді, коли він прагнути правильно усвідомити свої спонукання і суб'єктивно цілком щирий, далеко не завжди об'єктивно відображають його спонукання, реально визначають, його дії.
Самосвідомість не дано безпосередньо в переживаннях, воно є результатом пізнання, для якого потрібно осозн-ня реальної обумовленості своїх переживань. Воно може бути більш-менш адекватно. Самосвідомість, включаючи ту чи іншу ставлення до себе, тісно пов'язане з самооцінкою. Самооцен-ка людини істотно обумовлена світоглядом, визна-ляющим норми оцінки.
Здатність, яка виробляється в ході життя у деяких людей, осмислити життя у великому плані і розпізнати те, що в ній справді значуще, уміння не тільки знайти кошти для вирішення випадково спалахнули завдань, а й визначити самі завдання і мета життя так, щоб по справжньому знати , куди в житті йти і навіщо - це щось нескінченно перевершує всяку вченість, хоча б і розташовує великим запасом спеціальних знань, це дорогоцінний і рідкісну властивість - мудрість.