D - початковий внесок.
Коефіцієнт 1 / rr називається банківським мультиплікатором, або депозитними мультиплікатором.
Більш загальна модель пропозиції денегстроітся з урахуванням ролі Центрального Банку, а також з урахуванням можливого відтоку частини грошей з депозитів банківської системи в готівку. Вона включає ряд нових змінних.
Грошова база (гроші підвищеної потужності, резервні гроші) - це готівка поза банківською системою, а також резерви комерційних банків, що зберігаються в Центральному Банку. Готівка є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Позначимо грошову базу через MB, банківські резерви через R, тоді:
M S - пропозиція грошей, С - готівка, D - депозити до запитання.
Грошовий мультиплікатор (m) - це відношення пропозиції
грошей до грошової бази:
Грошовий мультиплікатор можна уявити через ставлення готівку-депозити cr (коефіцієнт депонування) і резерви-депозити rr (норму резервування):
Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини рівняння на D (депозити) і отримаємо:
Величина cr визначається головним чином поведінкою населення, вирішального, в якій пропорції будуть знаходитися готівку і депозити. Ставлення rr залежить від норми обов'язкових резервів, яка встановлюється Центральним Банком, і від величини надлишкових резервів, які комерційні банки припускають тримати понад необхідної суми.
Тепер пропозицію грошей можна уявити як
Таким чином, пропозиція грошей прямо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора (або мультиплікатора грошової бази). Грошовий мультиплікатор показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервів зменшує грошовий мультиплікатор (див. Задачу 2 з розділу "Завдання і рішення").
Центральний Банк може контролювати пропозицію грошей насамперед шляхом впливу на грошову базу. Зміна грошової бази, в свою чергу, надає мультиплікативний ефект на пропозицію грошей. Таким чином, процес зміни обсягу пропозиції грошей можна розділити на два етапи:
- первісна модифікація грошової бази шляхом зміни зобов'язань Центрального Банку перед населенням і банківською системою (вплив на величину готівки і резервів);
- подальша зміна пропозиції грошей через процес "мультиплікації" в системі комерційних банків.
Інструменти грошової політики коригують величину грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на мультиплікатор. Виділяють три головні інструменти грошової політики, за допомогою яких Центральний Банк здійснює непряме регулювання грошово-кредитної сфери:
1) зміна облікової ставки (або ставки рефінансування), тобто ставки, по якій Центральний Банк кредитує комерційні банки;
2) зміна норми обов'язкових резервів, тобто мінімальної частки депозитів, яку комерційні банки повинні зберігати у вигляді резервів (безпроцентних вкладів) в Центральному банку;
3) операції на відкритому ринку: купівля або продаж Центральним Банком державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком). Ці операції пов'язані зі зміною величини банківських резервів, а отже, грошової бази. Центральний Банк не може повністю контролювати пропозицію грошей, оскільки, наприклад:
1) комерційні банки самі визначають величину надлишкових резервів, і входять до складу R. що впливає на ставлення rr і, відповідно, на мультиплікатор;
2) Центральний Банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які будуть видані комерційним банкам;
3) величина cr визначається поведінкою населення та іншими причинами, не завжди пов'язаними з діями Центрального Банку.
Особливе становище центральних банків в кредитній системі проявляється в тому, що вони не ставлять перед собою мети отримання максимального прибутку і не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками. Вони, як правило, не обслуговують населення, підприємства. Ці функції виконують комерційні банки.
Комерційні банки є основою кредитної системи. Сучасні банки організовані, як правило, у формі акціонерного підприємства. Вони виконують сле-дмуть функції: прийом і зберігання депозитів вкладчі-ков; видача коштів з рахунків і виконання перерахувань; розміщення акумульованих коштів шляхом видачі позичок, покупки цінних паперів і т.д. Відповідно операції банків поділяються на три групи: пасивні (при-потяг засобів), активні (розміщення коштів) і по-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієн-тів). Комерційні банки можуть бути як універсальними, так і спеціалізованими. Універсальні виконують всі банківські операції (за деякими оцінками від 100 до 300 видів) для своїх клієнтів. Спеціалізовані банки або обслуговують певну галузь, сферу господарювання, групу клієнтів, або виконують не-велике число операцій. Наприклад, інвестиційні банки спеціалізуються на акумуляції грошових коштів на тривалі терміни і надання довгострокових-них позик. Іпотечні банки здійснюють кредитні опе-рації по залученню та розміщенню коштів на долгос-рочной основі під заставу нерухомого майна. Коопе-ратівние банки обслуговують кооперативи, видаючи їм позики головним чином під заставу майна.
В даний час розмір капіталу ком. банків активно зростає, що свідчить про кількість банків з капіталом 5 млн. євро з 44 до 89.
Динаміка розміру нормативного капіталу комерційних банків України:
Розмір нормативного капіталу акт-го
Банківські резерви - інструменти непрямого регулювання де-ніжною системи.
Обов'язкові резерви - це частина суми депозитів, яку комерційні банки повинні зберігати в вигляді безпроцентних вкладів в Центральному Банку (форми зберігання можуть разли-тися по країнах). Норми обов'язкових резервів встановлюються у відсотках від обсягів депозитів. Вони розрізняються за величиною в залежності від видів вкладів (наприклад, за строковими вони ні-же, ніж за вкладами до запитання). У сучасних умовах обов'язкові резерви виконують не стільки функцію страхова-ня вкладів (цю функцію виконують спеціалізовані фі-нансових інститути, яким банки відраховують певний відсоток від внесків), скільки служать для здійснення кон-контрольних і регулюючих функцій Центрального Банку, а також для міжбанківських розрахунків .
Банки можуть зберігати іізбиточние резерви - деякі суми понад обов'язкових резервів, наприклад, для непередбачених-них випадків збільшення потреби в ліквідних коштах. Од-нако це позбавляє банки суми доходу, який вони могли б по-лучити, пускаючи ці гроші в оборот. Тому з ростом відсоток-ної ставки надлишкових резервів зазвичай знижується.
Чим вище встановлює Центральний Банк норму орга-них резервів, тим менша частка коштів може бути викорис-поклику комерційними банками для активних операцій. Повели-чення норми резервів (rr) зменшує грошовий мультиплікатор і веде до скорочення грошової маси. Таким чином, змінюючи норму обов'язкових резервів. Центральний Банк надає мож-дію на динаміку грошової пропозиції.
Сутність, функції і форми кредиту.
Необхідність кредиту обумовлена тим, що у одних домогосподарств, підприємств з'являються тимчасово вільні грошові кошти, а іншим вони потрібні. У ринковій економіці основними постачальниками грошових коштів є домогосподарства (особистий сектор), а споживачами - бізнес. Їх взаємодія здійснюється через посередників: комерційні банки, інвестиційні компанії, страхові товариства, брокерські контори і т. Д. Саме вони акумулюють вільні фінансові кошти і розміщують їх серед споживачів позичкового капіталу. Система економічних відносин, що виникають в процесі надання грошових або матеріальних коштів у тимчасове користування на умовах повернення і, як правило, платності називається кредитом. Юридична (фізична) особа, яка надає позику, називають кредитором. а що бере її, - позичальником.
Кредит виконує такі основні функції: перераспределительную (за допомогою кредиту грошові, матеріальні ресурси перерозподіляються на умовах подальшого повернення між підприємствами, галузями, регіонами країни); заміщення готівки кредитними грошима і операціями (безготівковий розрахунок). Ці функції визначають роль кредиту в процесі відтворення, підвищує його ефективність, забезпечує безперервність.
У ринковій економіці кредитні ресурси спрямовуються, перш за все, в найбільш прибуткові, швидкорослі галузі економіки, використовуються для розширення виробництва, впровадження нової техніки, передових технологій. Кредит дозволяє прискорити оборот коштів підприємств, є найважливішим джерелом формування їх основних і оборотних коштів. Заміщення готівки кредитними знижує витрати на організацію грошового обігу в країні, прискорює оборотність коштів, спрощує розрахунки між господарюючими суб'єктами.
Розвиток кредитних відносин привело до появи різних форм і видів кредиту. Їх можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від термінів, на які надається позика, розрізняють онкольний (видається на невеликий термін і погашається на першу вимогу кредитора); короткостроковий (до одного року); середньостроковий (від одного року до п'яти років); довгостроковий (понад п'ять років) кредити. ПО складу кредиторів і позичальників виділяють такі основні форми кредиту: банківський, комерційний, державний, споживчий, міжнародний, лізинг-кредит.
Банківський кредит надається в основному комерційними банками у вигляді грошових позик підприємцям, населенню. Залежно від забезпечення розрізняють гарантовані (забезпечені) і негарантовані (незабезпечені) позички. Забезпеченої називається позика, яка видається під заставу. В якості останнього можуть виступати цінні папери, нерухомість та інші товарно-матеріальні цінності. Кредит, що видається під заставу нерухомості, отримав назву іпотечного. Незабезпечена позичка - це позика, яка видається без застави.
За строками погашення позики бувають термінові, відстрочені та прострочені. Термінові - це позички, термін погашення яких настав, відстрочені - позики, термін погашення яких віднесено банком на більш пізній період (пролонговані позички). Прострочені - це позики, не повернені у встановлений термін. За характером погашення розрізняють позички, що погашаються одноразовим внеском і в розстрочку.
Комерційний кредит - це кредит, господарюючими суб'єктами один одному в товарній формі шляхом відстрочення платежу. Необхідність в ньому виникає внаслідок неспівпадання часу виробництва і обігу окремих товарів.
Державний кредит має місце, коли позичальником виступає держава, а кредиторами - банки, населення, підприємства. Для запозичення необхідних коштів держава випускає і продає цінні папери: казначейські векселі, облігації. Купуючи їх, суб'єкти господарювання, населення кредитують державу. Споживчий кредит в основному пов'язаний з наданням населенню позик на придбання товарів тривалого користування. Такі позички погашаються в розстрочку, по частинах. До споживчого відносять і кредит ломбардів. Він видається під заставу рухомого майна, включаючи дорогоцінні камені і метали, терміном до трьох місяців, в розмірі від 50 до 80% вартості заставленого майна. Якщо позика не погашається в строк, речі, здані в ломбард, продаються, а виручені кошти йдуть на покриття боргу.
Лізинг-кредит - це надання в довгострокову оренду машин і устаткування, транспортних засобів і т.д. при збереженні права власності на них за арен-додателем. Він ділиться на фінансовий і оперативний. При фінансовому технічні засоби надаються на весь термін їх амортизації. При оперативному термін злагоди-шення коротше терміну служби засобів виробництва.
Міжнародний кредит являє собою кредит, що видається державами, міжнародними кредитно-фінансовими інститутами, приватними фірмами в процесі міжнародного економічного співробітництва. Він має в основному грошову форму, хоча може надавати пріоритет-ляться і в товарній. Кредити, що видаються в грошовій формі і мають довгостроковий характер, отримали на-звання зовнішні позики. Міжнародний комерційний кредит часто виступає у вигляді фірмового кредиту, коли фірма-експортер однієї країни надає імпортеру іншої країни відстрочку платежу.
Банки шляхом кредитування здатні створювати нові гроші. Як це відбувається? Кожен комерційний банк або інша кредитна установа повинні мати встановлений-ні законом обов'язкові резерви. Їх розмір визначає центральний банк: він вказує, який відсоток своїх акти-вов комерційний банк повинен мати або у вигляді вкладів у центральному банку, або у вигляді касової готівки. Цей відсоток називається резервної нормою. Решту грошових коштів банк може використовувати для збільшення грошей. Процес створення банками грошей розглянемо при наступних спрощення: норма обов'язкових резервів однакова для всіх банків і дорівнює 10%; в балансових звітах банку відображаються тільки зміни; надлишкові резерви (вони дорівнюють різниці між загальними і обов'язковими резервами банку) банки використовують для видачі позики одній особі.
Припустимо, людина вклала в банк А 1000 г.. Од. Тоді балансовий звіт банку, в якому за умовою відображаються тільки зміни, буде таким:
банк А ______ Активи ___ ____ Пасиви _____________
Резерви +1000 Депозити +1000
Фактичні резерви банку А становлять 1000 д. Од. обов'язкові 10%, або 100 д. од. Надлишкові резерви дорівнюють 900 д. Од. (1000 -100). Банк А має право віддати в позику 900 д. Од. Припустимо, він дав в позику ці гроші якомусь господарюючому суб'єкту. Тепер його балансовий звіт матиме вигляд
Банк А Активи Пасиви
Обов'язкові резерви + 100д. од. Депозити + 1000д. од.
Таким чином, на рахунку банку А значаться депозити сумі 1000 д.ед. і позика в 900д.ед. Загальна сума грошей складає 1900 д.ед. Отже, банк А створив 90 д.ед. додаткових грошей.
Припустимо, господарюючий суб'єкт використовував отриману позику в 900 д.ед. для оплати купленого сировини. Постачальники сировини переведуть отримані гроші (готівкові або чек) на свій рахунок у банку Б. Цей банк, отримавши внесок в розмірі 900 д.ед. теж залишить резерв в 10%, а решту грошей віддасть в позичку. Його балансовий звіт буде таким:
Банк Б Активи Пасиви
Обов'язкові резерви + 90д.ед. Депозити + 900д.ед.
Банк Б створює додаткові гроші -810 д.ед. Отримавши цю позику, інший господарюючий суб'єкт може витратити її, заплативши третім особам за товари або послуги. Остання отримана гроші покладуть в банк В. Балансовий звіт банку У буде: