Виходячи з теорії Л.С. Виготського, розвиток молодшого школяра як особистості визначається процесом навчання. Модернізація початкової освіти пов'язана з новим статусом молодшого школяра як суб'єкта навчальної діяльності. Основними якостями суб'єкта діяльності є свідомість, самостійність, відповідальність і ініціативність.
Діти ХХI століття не можуть просто отримувати знання. Їм потрібно навчитися добувати інформацію і застосовувати її в повсякденному житті; вони повинні навчитися вчитися.
У зв'язку з цим постає завдання виділення ключових, базових умінь і розробки технологічного ланцюжка, що дозволяє зорієнтувати навчальний процес на втілення девізу: "шукаю і знаходжу, думаю і дізнаюся, тренуюся і роблю".
В основі творчої здатності особистості лежить творче мислення, пов'язане з вирішенням проблем: нових, нестандартних для суб'єкта інтелектуальних завдань.
Можна виділити наступні умови, що визначають характер дитячого вчення:
1) навчання, для того щоб вести за собою розвиток, має орієнтуватися не тільки на сформовані особливості розумової сфери дитини, а й на ті, які ще тільки починають оформлятися;
2) найважливішою умовою є ставлення дитини до вимог дорослого;
3) навчання йде попереду розвитку і веде його за собою;
4) в процесі вирішення ігрових, навчальних, образотворчих та практичних завдань, які пропонуються дитині в різних навчальних цілях, у дітей формуються навчальні мотиви дій і ін.
В рамках нашої роботи виділимо умови розвитку творчих здібностей та інтелектуальних умінь у дітей, що навчаються в початковій школі. Це: дитяче експериментування; створення "атмосфери захопленості" в сім'ї та школі; працьовитість, висока працездатність людини; знання педагогом дітей в усіх відношеннях; спільна діяльність дитини з іншими дітьми і дорослим.
Передумовами, необхідними для розвитку як творчих, так і загальних здібностей дитини є: здатність дитини будувати образи, користуючись заміщенням одного об'єкта іншим і наочно-просторовим моделюванням; загальний спосіб діяльності, дії моделювання, контролю та оцінки; співробітництво дорослого і дитини та дітей між собою, побудоване за принципом розподілу і обміну між ними різними позиціями по відношенню до своїх і чужих дій і їх результату, тобто позитивний обмін думками або дискусія як зіткнення і дозвіл різних точок зору учасників навчального процесу.
4. На сучасному етапі вдосконалення навчання не може бути здійснено при орієнтації на один, навіть дуже ефективний, психолого-педагогічний принцип (принцип проблемності, руху від абстрактного до конкретного і т. Д.), Неминуче призводить до недооцінки інших.
Цільовий орієнтацією традиційного навчання є: знання, розуміння, відтворення на рівні нетворчого застосування. Педагог орієнтується на репродуктивний рівень навчання, творчі та інтелектуальні здібності розвиваються в незначній мірі. Тому постає питання про застосування таких методів і прийомів в навчанні, які б сприяли розвитку творчого потенціалу та розвитку пізнавальної активності учня як суб'єкта діяльності. Необхідна реалізація системи принципів, ланки якої визначаються специфікою самого продуктивного мислення, особливостями його генетичного розвитку у школярів. Зокрема, це: проблемність навчання; індивідуалізація і диференціація навчання; у чет вікових та індивідуально-типових особливостей дитини. Таким чином, освітнє середовище повинна мати високий ступінь варіативності і надавати учням можливості пошуку власних творчих рішень.
Всі види проблемного навчання характеризуються наявністю репродуктивної, продуктивної і творчої діяльності учня, наявністю пошуку і вирішення проблеми. Головними умовами успішності традиційного проблемного навчання є: забезпечення достатньої мотивації, здатної викликати інтерес до змісту проблеми; забезпечення посильності роботи з виникаючими на кожному етапі проблемами (раціональне співвідношення відомого і невідомого); значимість інформації, одержуваної при вирішенні проблеми для учня; необхідність доброзичливого діалогічного спілкування педагога з учнями, коли до всіх думок, гіпотез, висловлених учнями, ставляться з увагою і заохоченням.
Педагогічними умовами успішності проблемного навчання є наступні: створення пізнавальних труднощів, відповідних інтелектуальним здібностям учнів; забезпечення учнів сукупністю знань по предметного змісту проблемної ситуації; формування в учнів операційних умінь вирішення проблемних завдань (аналіз ситуації, виявлення проблеми, формулювання завдання і здійснення пошуку її оптимального рішення).
Головні цілі проблемного навчання: розвиток мислення і здібностей учнів, розвиток творчих умінь; засвоєння учнями знань, умінь, здобутих в ході активного пошуку і самостійного вирішення проблем, в результаті ці знання, вміння міцніші, ніж при традиційному навчанні; виховання активної творчої особистості учня, який вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми.
Т.ч., основними завданнями вчителя з розвитку пізнавальної активності какфакторатворческой діяльності учнів є:- Навчання школярів самостійного бачення проблем в стандартних ситуаціях.
- Ближньому і далекому переносу знань і умінь в нову ситуацію.
- Баченню нової функції знайомого об'єкта.
- Вмінню бачити елементи об'єкта в зв'язку.
- Вмінню альтернативно мислити, комбінувати раніше засвоєні способи діяльності в новій ситуації (І. Лернер).
Аналіз психолого-педагогічної літератури з обраної проблеми дозволив мені сформулювати основну мету педагогічної діяльності. сприяти розвитку пізнавальної активності як чинника творчої діяльності у дітей молодших класів.
Виходячи з поставленої мети моя педагогічна діяльність побудована з опорою на принципи особистісно-орієнтованого навчання:- звернення до суб'єктного досвіду учнів;
- опора на індивідуальні можливості дітей;
- прагнення до створення ситуації успіху для кожного учня;
- самореалізація школярів в навчальних відносинах (консультанти уроку і т.д.);
- рефлексія діяльності та поведінки на уроці;
- емпатія, співучасть в проблемах школяра;
- знання особистісних особливостей дитини.
- розвитку пізнавальної активності учнів,
- формування творчої особистості;
- розвиток комунікативних навичок і навичок ефективного спілкування,
- формування і розвиток навичок самоконтролю та ін.
- завдання, спрямовані на самостійний пошук необхідної інформації (створення проблемної ситуації, розвиток пізнавальної активності);
- завдання на розвиток інтелектуальної та творчої діяльності;
- завдання, що дозволяють організувати роботу в парах або фронтально, а також задіяти в процесі уроку максимальну кількість учнів;
- варіативність форм виконання завдань,
- спеціальні завдання, які передбачають проектну діяльність.
В результаті педагогічної діяльності, використання різних програм, творчого пошуку, мої ідеї збагатилися власними підходами, методичними рішеннями.
Вся моя діяльність будується на двох принципових положеннях:
1) завжди бути налаштованою на сприйняття психологічного стану учня і вчасно прийти йому на допомогу, поважати думку учня, створюючи тим самим умови для її самореалізації, вселяти і підтримувати впевненість в своїх силах, порівнювати успіхи учня тільки з його власним минулим станом, а не з успіхами інших; нерозуміння - двері до розуміння, помилка - теж результат діяльності; підлаштовувати, по можливості, до майбутнього в кінці уроку;
2) ніколи не бути байдужою до долі учнів; не допускати відчуття переваги вчителя над дітьми, одного учня над іншими; не залишати учня в стані безвиході, рідше вимовляти частку "не".
Виділяючи якісні пріоритети діяльності, я в своїй практиці поєдную конкретно-предметне і психологічний напрямки, відстежуючи результати не тільки не рівні оволодіння ЗУН-ами, а й на рівні особистісного зростання дитини.
Наступним принципом моєї роботи є принцип навчання на високому рівні складності з дотриманням заходів труднощі. Сенс цього принципу базується на вченні Л.С. Виготського про рівень актуального та зону найближчого розвитку. Навчання на високому рівні труднощі викликає своєрідні психічні процеси в оволодінні навчальним матеріалом, веде до осмислення відомостей, при якому відбувається систематизація. Міра труднощі - необхідний компонент застосування даного принципу. Вона може знижуватися в залежності від можливості кожної дитини аж до прямої допомоги учневі.
Найважливіший принцип системи - усвідомлення школярами процесу вчення. Він передбачає внутрішній характер усвідомлення, тобто предметом усвідомлення стає процес протікання навчальної діяльності:- механізми можливих помилок,
- способи попередження цих помилок,
- послідовність і внутрішній зв'язок окремих операцій;
- необхідність ретельного контролю своїх дій.
Попередній принцип працює тільки у взаємозв'язку з принципом систематичної роботи над загальним розвитком усіх учнів, у тому числі найбільш слабких. Цей принцип дає можливість розвитку індивідуальних особливостей кожної дитини, створює умови різнобічної життя всього дитячого колективу.
Таким чином, процес навчання орієнтований на особистість кожної дитини. А це можливо тільки тоді, коли на уроках реалізуються різні види і форми діяльності, в яких беруть участь всі учні: робота в парах, групах. Для створення на уроках атмосфери пошуку, для розвитку системного мислення велика роль відводиться нестандартних уроків: уроків-казок, урокам-подорожей, уроків-ігор, уроків-практикумам, урокам-свят, інтегрованим урокам.
При організації уроків опора відбувається на нові дидактичні вимоги:- Раціональна організація навчального матеріалу, відмова від навчального процесу, організовуваного за принципом "параграф - урок"
- Виділення базового навчального змісту, обов'язкового для засвоєння на навчальних заняттях, що розширює можливості для реалізації в навчальному процесі індивідуального режиму розвитку, оформлення його в схемах, легких для запам'ятовування.
- Істотне скорочення монологу вчителя за рахунок відбору базових знань, їх системності, чіткого викладу на користь збільшення часу на самостійну пізнавальну діяльність учнів, реалізації принципу "вчити на уроці".
Форми і методи роботи вибираються продумано і оптимально відповідно до конкретної ситуації і в залежності від поставлених цілей і завдань. В ході занять поєднуються індивідуальні, групові та колективні форми роботи. Робота по ланках, в парах, метод кругового тренування помітно підвищують моторну щільність уроку, активізують учнів і стимулюють їх до зростання. У процесі навчальних занять широко використовуються такі способи організації навчальної діяльності: актуалізуються бесіда, опора на життєвий досвід дітей, розповідь вчителя з використанням навчальних малюнків, роз'яснення значення термінів, лексична робота над моральними поняттями (наприклад, доброта, дружба, згуртованість і ін.).
Працюючи з даної проблеми, я прийшла до наступних висновків:- учні виявляють великий інтерес і бажання працювати (індивідуально, в парах, в групах) над вирішенням поставлених завдань;
- у дітей розвиваються комунікативні навички;
- в процесі роботи учні можуть сміливо висловлювати свої думки, не боячись, що їх засудять за "неправильність",
- у дітей розвивається пошукова активність, що, в свою чергу, призводить до формування пізнавальної активності, необхідної для успішного оволодіння знаннями.
Зміни, що відбуваються в дітях, вказують на те, що створення навчальних проблем сприятливо впливають на розвиток пізнавальної активності та особистісних особливостей кожної дитини. Навчання, спрямоване на розвиток пізнавальної активності озброює школярів методами пізнання навколишньої дійсності, розвиває вміння і навички доцільного спостереження, виховує здатність до узагальнень і висновку основних закономірностей з обґрунтуванням їх, прищеплює смак до доступної дослідницькій роботі.
Як писав Ш. Амонашвілі, "пізнавальна активність, пристрасть до пошуку, перетворенню, розкриття має ту психологічну особливість, що вона не терпить примусу, імперативності, вона виявляється в процесі педагогічного спілкування, що охоплює цілісну особистість школяра".