Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Рішення проблеми форм навчання і виховання передбачає відповідь на питання: «Яким чином повинен бути організований навчально-виховний процес?». Відповідно до філософським уявленням про форму та зміст форма навчання (виховання) - це внутрішня будова (структура) та зовнішній вигляд Виробу навчального процесу.
Загальна форма навчального процесу - така його характеристика, в основі якої лежить та чи інша структура спілкування педагога і учнів, що зумовлює особливості їх взаємодії (по В.К. Дьяченко). З урахуванням же зовнішньої будови та оформлення педагогічного процесу виділяють конкретні форми навчання і виховання. Конкретна форма навчання (виховання) - це відрізок часу навчально-виховного процесу, своєрідний по педагогічним завданням, змістом, конструкції.
Охарактеризуємо загальні форми педагогічного процесу (навчання, виховання) (див. Таблицю 9, с. 79).
Індивідуальна, парна, групова (общеклассной, фронтальна, бригадна і т.п.) форми педагогічного процесу є традиційними. Колективна форма (робота учнів в парах змінного складу) застосовується в навчально-виховному процесі набагато рідше. У реальному педагогічному процесі всі загальні форми навчання і виховання тісно взаємопов'язані і застосовуються в єдності.
Застосування загальних форм навчання відповідно до конкретних цілей навчання дає безліч конкретних форм навчальної роботи: урок, урок-лекція, урок-семінар, гурткові або факультативні заняття, консультація, залік, іспит, колоквіум, співбесіду, навчальна конференція і інші.
Виникнувши на певному етапі розвитку суспільства, навчально-виховний процес в освітніх установах змінювався як за своїм змістом, так і за формою. При цьому він проходив певні етапи розвитку, які залежать від його організаційної системи.
Загальні форми навчання
Організаційна система навчання
1. Опосередковане спілкування через письмову мову
Індивідуальна (обособленноіндівідуальная) форма навчання
Учень виконує навчальне завдання (читає, пише, вирішує навчальну задачу, ставить досліди і т.п.) і ні з ким в даний відрізок часу не вступає в безпосереднє спілкування
Індивідуальна система навчання (ІСО): застосовуються дві форми навчання - парна і індивідуально-відособлена. ІСО переважала до XVI століття
Групова система навчання (ДСО, з XVI століття): застосовуються три форми - групова, парна і індивідуально-відособлена. Переважає групова форма навчання
Колективна система навчання (КСВ, з XX ст.): Застосовуються чотири форми колективна, групова, парна і індивідуально-відособлена. Провідне значення при цьому набуває колективна форма навчання
2. Спілкування в парі постійного складу: в кожен момент часу одного мовця слухає одна людина (діалог, монолог)
Парна форма навчання
Учитель працює з одним учнем, дає йому консультацію. Або ж два учня вирішують разом завдання, розучують вірш, проводять досвід і т.п.
3. Спілкування в малій або великій групі: одного мовця в кожен момент часу слухають два, три і більше осіб
Групова форма навчання
Один говорить навчає одночасно кілька осіб (від двох до ста і більше). Виступаючі можуть змінюватися, але в кожен момент часу один говорить, інші слухають
4. Спілкування в парах змінного складу або діалогічні поєднання
Колективна форма навчання
Учні працюють в парах змінного складу в яких вони виконують по черзі роль вчителя і учня (взаимообучение, взаємоконтроль, взаимоуправления)
У педагогіці (В. Дьяченко та ін.) Під організаційною системою навчально-виховного процесу розуміють певну сукупність загальних форм навчання, які застосовуються в установах освіти.
До XVI століття в школах застосовувалися парна і відокремлено-індивідуальна форми організації процесу навчання. У середньовічній школі вчитель не навчав всіх одночасно, а навчав кожного окремо і по черзі. Така організаційна система навчання і виховання називається індивідуальною. З розвитком міст, ремесел, торгівлі, з появою книгодрукування попит на грамотних людей значно підвищувався. У одного вчителя нерідко було 20-30 і більше учнів.
Основне протиріччя системи індивідуального навчання - протиріччя між кількісним зростанням учнів у одного вчителя і його можливостями навчати кожного учня окремо. Вчителі стали об'єднувати своїх учнів спочатку в малі групи (3-10 чоловік), а потім у великі групи - класи (30 і більше осіб). Навчання групами ставало головною формою організації навчально-виховного процесу. Організаційна система навчання включала вже три форми: групову, парну та відокремлено-індивідуальну. Так як переважаючою стала групова форма навчання, то організаційну систему навчання назвали груповий.
Широке застосування колективних форм навчання призводить до виникнення колективної системи навчання, структура якої складається з усіх чотирьох форм навчання. При цьому провідне значення набуває колективна форма: не менше 50-60% часу учні працюють в парах змінного складу. Дана система навчання реалізована в досвіді ряду педагогів (А. Рівіна, В.К. Дьяченко, А.С. Граніцкого та інших).
Вищим етапом розвитку системи групового навчання є класно-урочна система, що виникла в школах Чехії, Західної Білорусі та України в XVI-XVII століттях. Поряд з класно-урочної системою склалися системи взаємного навчання (белл-ланкастерская система навчання в кінці XVIII - початку XIX ст.), Виборчого навчання (батавів система в США, Мангеймський система в Європі в кінці XIX ст.), Індивідуалізованого навчання (Дальтон- план, план Трампа на початку XX ст.) та інші системи навчання. Наприклад, белл-ланкастерская система (її ініціатори священик А. Белл і вчитель Дж. Ланкастер) полягала в тому, що вчитель займався спочатку з найбільш здатними старшими учнями, а потім ці учні (монітори) навчали молодших. Ця система дозволяла в умовах гострої нестачі вчителів навчати велику кількість учнів, але не давала якісної освіти.
Ряд систем навчання були спрямовані на подолання такого недоліку класно-урочної системи, як відсутність індивідуалізації навчання. Батавская система навчання характеризувалася тим, що перша частина навчального дня передбачала групову форму роботи вчителя з учнями на уроці, а друга - індивідуальні заняття (парна форма навчання) з окремими, зазвичай відстаючими учнями.
Модель мангеймской системи навчання запропонував і реалізував реформатор початкової школи І. А. Зіккенгер (1858-1930) в м Мангеймі. Залежно від рівня розумового розвитку і здібностей діти зараховувалися на основі спостережень і результатів тестування в основні (діти мають середні інтелектуальні здібності), що підтримують (для малоздібних учнів), допоміжні (для розумово відсталих дітей), перехідні (для найбільш здібних учнів) класи.
Повністю поривала з уроком як основною формою організації навчання система індивідуалізованого навчання, що отримала назву Дальтон-план (реалізована в м Дальтон, США, вчителькою Е. Паркхерст (1887-1973). Навчальний матеріал по предмету, який необхідно вивчити протягом навчального року, розбивався на окремі місячні підряди - серії розділів. на початку навчального року учні укладали з учителем контракт про самостійному опрацюванні завдань в намічений час. Далі все залежало від самих учнів: вони визначали в якому порядку, в до кому темпі, на якому рівні вивчати матеріал. Першу половину дня (з 9 до 12 годин) учні працювали самостійно в предметних майстернях (лабораторіях) над виконанням підрядів за допомогою робочих посібників (інструкцій), не дотримуючись будь-якого розкладу. У другій половині дня здійснювалися заняття в групах за інтересами (гімнастика, музика, домоведення і т.п.). Щотижня (1-2 рази) з 12 до 14 годин проводились уроки-конференції, на яких кожен учень звітував про свою роботу, вчитель розкривав ті питання, які з яких-небудь при чинам залишилися без уваги учнів.