Південне і східне середземноморське узбережжя Піренейського півострова, заселеного іберійськими і кельтіберійскімі племенами (див. §11), починаючи з XII ст. до н. е. стало освоюватися фінікійцями, пізніше карфагенською морепла-чами-купцамі.-Тут створюються торгові поселення міського типу, які згодом розвиваються в великі міста. Деякі з цих юродів; як, наприклад, Сагунт, вступають з Римом в союзні відносини Під час Другої Пунічної війни (218-201 рр. до н.е.) саме на під стічній узбережжі розігралися військові дії (облога Сагунта Ганни-балом), звідси карфагенская армія під проводом Ганнібала рушила через два ланцюги гір - Піренеї і Альпи - на Рим, тут римляни здобули ряд великих перемог і захопили заснований раніше пунийцами (карфагенянамі) місто Новий Карфаген. В результаті Другої Пунічної війни східне і велика частина південного узбережжя Піренейського напів-острова виявилися в руках Риму. Саме звідси і почалася романізація Іспанії.
Завойовані римлянами під час Другої Пунічної війни землі в 197 р. До н.е. е. були організовані ними в дві провінції; Ближню Іспанію (Hispania Citerior) і Дальню Іспанію (Hispania Ulterior). Перша включала північно-східні області аж до р. Ебро, друга - південно-східне і частина східного узбережжя. Згодом римляни проникають всередину півострова, розширюють межі цих провінцій і дають їм нові назви - Тарракбіская Іспанія (північно-східні, східні і цент-ральних частини півострова) і Бетика (південно-східні і південні області).
Завоювання Іспанії відбувалося в запеклій боротьбі з місцевими племенами. Опорою римського впливу були старі іспанські міста Галею. Сагунт, Тарракбн і створені римлянами в ході Другої Пунічної виття-ни і після її завершення міста Валентія, Карте'я і ін. Населення захід-ної частини півострова - Лузитании і його північно-західних областей -Астуріі, Галле'ціі. Кантабрії зробило Риму найбільший опір. Значними подіями в боротьбі з племенами, що населяли ці обла-сті, стало придушення повстання луеітан (154-133 рр. До н. Е.) Н захоплення римлянами після тривалої і наполегливої боротьби міста-фортеці Нуманціі (133 г, до н.е. ). Тільки до кінця I ст. до н. з. (19г.) Римляни включили в список своїх провінцій Луеітанію і ввели до складу Тарраконской Іспано-ванні області, розташовані в північно-західному куті півострова.
Захоплення Піренейського півострова тривав, таким чином. майже 200 років (з кінця III ст. до кінця 1 в до н. е.). Різні часи захоплення окремих-них частин півострова, нерівномірний розподіл міських центрів, відмінності в рельєфі місцевості (наявність гірських, важкодоступних рай-онов) зумовили одну з найбільш істотних особливостей романи-зації Піренейського півострова - нерівномірність її темпов.- Найбільш інтенсивної і глибокої вона була на півдні Іспанії в Бе'тікс. Найповільніше римське вплив проникало на території, протягом тривалого часу надавали Риму сильний опір. Нерівномірність темпів романізації, можливо, є однією з причин утворення на Піренейському півострові кількох романських мов.
На Піренейському півострові був залишений великий контингент рим-ських військ. Півострів був багатий золотом, сріблом, міддю, свинцем, залізом. На рудниках широко використовувалася праця італіків - носіїв латинської мови. Один з дієвих шляхів романізації місцевого населення представляла також торгівля (розвиток ремесел тут відставало від Італії та італійські купці знаходили вигідний ринок збуту для своїх товарів).
Римляни проводили активну політику залучення міської аристо-кратії до римського освіти та культури. У містах створювалися багато-чисельні римські школи. Вільне володіння латинською мовою рас-розглядати як необхідна умова для заняття місцевими жителями виборних посад в міському самоврядуванні. Уродженцям іспанських провінцій надавалася можливість здобувати освіту в Римі. З їх числа вийшли такі великі представники римської науки і культу-ри I в. н. е. як Луцій Анне'й Сенека, філософ, письменник, політичний діяч, Марк Фабій Квінтіліан, відомий ритор і педагог, і інші.
Прагнучи зміцнити свій вплив на Піренейському півострові, Рим-ні, починаючи з Цезаря, проводять політику надання окремим місць-ним громадам латинського права (в 74 р. Н.е.. Веспасіан дав права латинського громадянства всьому населенню Іспанії), деяким з них , надавши-шим підтримку римлянам, даровалось право називатися колоніями рим-ських громадян.
Поступово різні, але спрямовані до однієї мети, шляхи распростране-ня римського впливу приводили до романізації мешканців півострова, до заміни місцевих мов латинським, до перетворення іспанських провінцій в частину єдиного адміністративно-політичного цілого - Римської держави.
§ 16. Романізація Галлії. Галлією римляни називали землі на північ від невеликої річки Рубікон на Апеннінському півострові і за Альпами -вплоть до узбережжя Атлантичного океану на заході, верховий Рейна і Дунаю на сході і майже до низин Рейну на півночі. Ця велика область .в поданні римлян ділилася на дві Галлії: Цизальпийскую (Цизальпинскую) - по цей бік Альп (північна Італія) і Трансальпій-ську (Трансальгшнскую) - території сучасних Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії. У понятті Цизальпинской Галії Рим-ні розрізняли Ціспаданскую (Падуї - древнє Разваном р. По) і Транс-Паданскую. Всі ці території з плином часу були включені в со-стакАшского держави і романізованного.
1.Цізальпійская Галлія, або північна Італія, населена Лігурія, венетами і галлами, представляла для Римо-Італійскон федерації постійного джерела небезпеки. У IV ст. до н. е. великі маси галлів дійшли до Рима, спалили і зруйнували велику його частину, заподіявши місту огром-ний матеріальний збиток.
Завоювання Цизальпійської Галлії римлянами почалося ще в кінці II! в. до н. е. незабаром після закінчення Першої Пунічної війни. З цього ж часу римляни стали проводити політику створення на її території колоній латинських і римських громадян. До числа колоній, заснованих
римлянами в цей період, ставилися, наприклад, міста Плаценція (суч. П'яченца) і Кремона. Під час Другої Пунічної війни через Цізаль-Пінську Галію пройшли війська Ганнібала. Багато місцеві племена гал-лов, а також лігури надали підтримку Ганнібалу і вступили в його армію. Після закінчення Другої Пунічної війни римляни продовжили завоювання Цизальпинской Галлії і в 191 р. До н.е. е. вона стала повністю залежною від Риму. Під час Союзницької воїни багато її жителів приєдналися до повсталих союзникам .; Після закінчення Союзницької війни жителям Цизальпинской Галлії були надані права латинського, а через кілька десятиліть (в 49г. До н.е.) права римського громадянства Еше через кілька років Цизальпинская Галлія була офіційно включена до складу Італії, що прискорило процес її романізації. Пізніше через се-вірну Італію пройшли шляхи, що ведуть в трансальпійські Галію?)
2. На середземноморському узбережжі Трансальпійської Галлії важливу в політичному, економічному і культурному відношенні роль грав р Массилия (Массалия, суч. Марсель) - стародавня грецька колонія, що мала свої приморські володіння і підтримувала тісні торговельні контакти з багатьма містами Трансальпійської Галлії. Массилия перебуваючи-ла в союзницьких відносинах з Римом, це була одна з найбільш можу-суспільних, процвітаючих і в той же час найбільш відданих Риму союзницьких громад. У зіткненні з місцевими кельтськими племенами Массилия не раз зверталася до Риму за допомогою і римські війська направ-лялісь за Альпи в прибережну смугу Трансальпійської Галлії. В 120г. до н. е. римляни оголосили частину території Трансальпійської Галлії про-стираються від Альп до Піренеїв по березі Середземного моря своєю провінцією. Її центром став стародавнє кельтське місто Нарбонн. Про-винця отримала найменування Нарбонской Галлії. Нерідко, втім, римляни називали її просто Провінцією (звідси пізніша назва однієї з областей південної Франції - Прованс). Римляни проводять дороги в Нарбонскую Галію, заохочують розвиток в ній міст. Провінція відно-сітеликьбистро романізуется. Надання Цезарем в 50-х рр. I в. до н. е. римського громадянства жителям Нарбонской Галлії ще більш прискореного-ряется процес асімміляціі місцевого населення. Массилия, зберігши поло-ження вільного міста і вірність грецької культури і грецької мови, проте вступає у все більш тісні контакти з Римом і об'єктивно також сприяє романізації Нарбонской Галлії.
3. Трансальпийская Галлія, основна територія якої залишалася вільною, була населена численними кельтськими племенами, кото-які постійно ворогували між собою. Деякі племена, як, наприклад. секвани, були вороже налаштовані по відношенню до Риму і обраща-лись за допомогою до німецьких племен, інші, як, наприклад, е'дуі, складалися з Римом в союзницьких відносинах.
У 59 р. До н.е. е. Цезар отримав в управління Цизальпинскую, а незабаром і Нарбонскую Галію і в 58 р прибув з військом в Провінцію. В цей час виник конфлікт між одним із населяли західну частину з-тимчасової Швейцарії племен - гельветами і союзними Риму едуямі, через землі яких гельвети рушили на захід. Едуі звернулися до Цеза-рю за допомогою і це послужило приводом для вступу його війська на території, що знаходяться за межами Провінції. З перемоги Цезаря над гельвстамі починається завоювання їм Галлії, опис якого він залишив в своїх «Записках про галльську війну» (Commentarii de bello Galico). В по-наступні чотири - п'ять років Цезар провів успішні битви з герман-ським вождем Аріовістом, з белгия, що населяли північні області Гал-ПІІ, з Аквітанії, що жили в її південно-західних областях між Піренеями-ми і річкою Гарумной (Гаронна), здійснив походи за Рейн на німецькі землі і в Британію (правда, ці походи не принесли римлянам нових територіальних придбанні, однак вони ще раз продемонстрували силу римської зброї). У 52 р. До н.е. е. в список римських провінцій були включені три нових, освічених на завойованих Цезарем землях Транс-альпійської Галлії, провінції: Лугдунська Галлія, Белгіка, Аквітанія. Протягом двох попередніх років Цезарю довелося вести військові дей-наслідком з придушення спалахнула в Галлії повстання місцевих племен, на чолі якого стояв талановитий ватажок Верцінгеторікс (Вер-цінгеторіг), а в наступні два роки були придушені залишилися разроз-ненние вогнища повстання. Надалі, проте, то в одній, то в іншій галльську провінції виникало невдоволення і неодноразово спалахуючи-ли повстання, які римляни жорстоко придушували.
Завоювання величезній території Трансальпійської Галлії, длів-шееся всього приблизно 9 років (58-50 рр. До н. Е.), Принесло Риму нові ис-гасити розташоване поблизу доходів Галлія представляла собою густонаселену країну з ви-сокоразвітой матеріальною культурою. У ній були прокладені хороші дороги, що полегшували взаємне спілкування міст. Судноплавні річки також сприяли розвитку міжміського обміну. У Трансальпійської Гал-ща були високо розвинені ремесла.
Оголосивши області Трансальпійської Галлії провінціями, Рим тут, як і в Іспанії, став проводити активну політику створення римських колоній. У містах Галлії з'явилася велика кількість чиновників, ділків, торговців, відкривалися римські школи. Представникам місць-ної знаті було даровано право римського громадянства і їхні діти отримали можливість навчання в Римі. Особливості романізації Галлії складаються в її порівняно швидких темпах які багато в чому пояснюються високим рівнем розвитку самого Римської держави (1 ст. До н. Е.-I ст. Н.е. - період його найвищого розквіту), а також в значній ролі таких форм романізації, які пов'язані з прилученням населення до ла-тинского мови і римської культури через школу і літературу.
§ 17. Романізація Дакії. У період між завоюванням Трансальпій-ської Галлії і завоюванням Дакії (101-106 рр.) Римляни значно рас-ширили свої володіння: список поповнився низкою нових провінцій. У кон-це 1 ст. до н. е.-початку I в. н. е. крім Лузитании утворення якої завершило завоювання римлянами Піренейського півострова були ство-ни провінції на Балканському півострові: Иллирик, Ре'ція, Норік, Верх-ня і Нижня Мезія, Паннонія, Далмація, Фракія. Кордон Римської імперії була доведена на півночі і північному сході до природних рубе-лень. Однак ці кордони, і особливо північно-східна, продовжували осту-тися найменш спокійними. Особливо часто римлянам доводилося відбивати натиск фракійських племен даків (в грецьких джерелах їх називали гетами, часто говорять про гето-дакійських племенах).
Час завоювання Дакії (Дакійського війнам передував відноси-кові тривала перерва в наступальних діях: останнім терри-торіальное придбання відноситься до 40-м рр. I в. Н. Е.), Її географічне положення і природні багатства (тут добувалися золото, срібло, мідь, олово, залізо, були багаті поклади мармуру, соляні копальні) обусло-вили масовий (стихійний) - приплив переселенців з самих різних областей Римської імперії, в першу чергу з суміжних з нею южнодунайскіх і балканських областей. Прикордонний характер провінції зумовив також інтенсивне її заселення так званими організованими колоністами (тобто особами, які переселяються державою і наділяє земельними ділянками) - і розміщення на її території значного контингенту військ.
Всі ці фактори сприяли тому, що романізація Дакії від-ходила дуже інтенсивно і виявилася глибокою і міцною, незважаючи на історично нетривалий термін її перебування в складі Римської держави. Протягом наступних століть на цих землях оселялися численні народи іншого етнічного походження, територія опинилася відокремленою від решти романського світу, і, тим не менш, тут зберігся романський тип мовлення.
Довгий час між істориками йшли суперечки з двох питань: 1) залишалося чи в Дакії після Дакійського воєн супроводжувалися масовим істребленіемдаков місцеве населення або воно було знищено-но і відбулося повне оновлення складу жителів цієї області; 2) осту-валися чи романізованного населення в Дакії після того, як імператор Авреліан (270-275) відступив під натиском вестготів і створив на південному березі Дунаю нову невелику провінцію, яку він назвав Дакіей (так звана Авреліанова Дакия). В даний час і той і інший питання вирішені позитивно. Дакійські війни істотно зменшили чисельність місцевого дакийского населення, але головним чином тієї його частини, яка була зайнята в військових діях. Що стосується мирного населення, то воно, як передбачається, в своїй більшості залишилося. До того ж ще в ході війни дакийци, що брали участь в боях, чистячі-но були захоплені в полон, деякі перейшли на бік римлян. Є згадки про те, що вже після завоювання Дакії римлянами даки слу-жили в римських допоміжних військах. Що стосується другого питання, то археологічними розкопками і дослідженнями (порівняльним вивченням епіграфічних, нумізматичних та інших свідоцтв) дока-зано, що романізованного населення залишалося на територіях на північ від Дунаю і після того, як Авреліан відвів на південь від Дунаю римські легіони.
§ 18. Фактори романізації (узагальнення). Послідовна хронол-гія історичних подій. Процес романізації, що тривав в цілому сви-ше п'ятисот років, відбувався, як це було показано в попередніх парагра-фах, в кожній області по-своєму. В Італії чинниками, що зумовили особливості романізації, були, зокрема, етнічна спільність населенню-ня (і як її результат - створення обшеіталійского розмовного койне) і федеративний характер об'єднання міст (їх відома автономія). На Піренейському півострові - це перш за все нерівномірність темпів романізації різних областей. Основна частина ТрансальпійскойГалліі була завойована порівняно швидко, галльське суспільство в момент її за-воеванія досягло певного рівня розвитку, саме римське государ-ство переживало період найвищого розквіту. Романізація тут носила більш рівномірний характер. І, тим не менш, як відомо, на території Трансальпійської Галлії утворилися два романських мови - провал-Сальський і французький. Це, мабуть, можна пояснити наступним: Середземноморське узбережжя і інші частини території були завоева-ни в різний час (провінція Нарбонская Галлія створена в 120 р до н. Е. Лугдунська Галлія, Белгіка і Аквітанія - в 52г. До н. е.); на латинь впливали різні місцеві мови (лигурийский на півдні, кельт-ські на півночі), по-різному складалася подальша історія кожної області. Надзвичайно швидкими темпами відбувалася романізація Дакії, що, найімовірніше, було пов'язано з розселенням на її території в порівняй-кові невеликий відрізок часу значного числа носіїв латин-ського мови.