Психологічна готовність до школи - це необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної програми в умовах навчання в групі однолітків.
Необхідний і достатній рівень актуального розвитку повинен бути таким, щоб програма навчання потрапляла в «зону найближчого розвитку» дитини. Якщо «зона найближчого розвитку» нижче тієї, яка вимагається для освоєння навчальної програми в школі, то дитина вважається психологічно неготовим до шкільного навчання, він не зможе засвоїти програмний матеріал і відразу потрапляє в розряд відстаючих учнів.
Рівень психічного розвитку дитини як передумова до успішного навчання в школі повинен проявлятися в наступних психологічних сферах: мотиваційній, довільної, інтеллектуальнойі мовної. Відповідно сферам виділяються і компоненти психологічної готовності до школи. Як правило, всі зазначені вище компоненти психологічної готовності до школи виникають природним шляхом при нормальному розвитку дитини-дошкільника.
Діагностика психологічної готовності до школедолжна проводитися насамперед в інтересах профілактики небажаного психічного розвитку дитини. Якщо діагностика проводиться безпосередньо перед надходженням дітей до школи, то дитячому практичному психологу слід розуміти, для чого він це робить. Можуть бути такі цілі діагностики готовності до школи:
- розуміння особливостей психічного розвитку дітей з метою визначення індивідуального підходу до них у навчально-виховному процесі;
- виявлення дітей, не готових до шкільного навчання, з метою проведення з ними розвиваючої роботи, спрямованої на профілактику шкільної неуспішності і дезадаптації;
- розподіл майбутніх першокласників по класах відповідно до їх «зоною найближчого розвитку», що дозволить кожній дитині розвиватися в оптимальному для нього режимі;
- відстрочка на один рік початку навчання дітей, не готових до школи.
Методи діагностики психологічної готовності до школи умовно можна розбити на три групи.
Розвиваюча і корекційна робота
Термін «корекція» в перекладі з латинської означає «виправлення», розвиток же має на увазі реалізацію можливостей, закладених в людині.
Таким чином, навіть на термінологічному рівні проявляється один з основних принципів розвиваючої роботи, а саме: ставлення до дитини має бути суб'єктним, а не об'єктним. Об'єкт ми можемо виправляти але суб'єкта виправити не можна, можна лише надати йому можливість для самозміни. У цьому одне з корінних відмінностей розвиваючої роботи з дитиною від корекційної. Тільки добившись того, що маленька людина стане союзником дорослого і сам забажає навчитися тому, що йому пропонують, можна вирішити завдання розвиваючої роботи.
Корекційна робота здійснюється в спеціальних класах. Найбільшу популярність здобули класи корекції, вирівнювання, компенсуючого навчання і корекційно-розвивальні. Останні прийшли на зміну всім перерахованим вище.
Напрямок в корекційно-розвиваючі класи дає психолого-медико-педагогічна комісія.
Корекційно-розвиваючі класи працюють за спеціальними програмами, розробленими дефектологами. Відповідно до положення в таких класах повинно бути 12 чоловік.
Грамотна робота з дітьми в корекційно-розвивальних класах - це безсумнівний плюс в розвитку диференційованого навчання, але, на жаль, сьогодні зустрічаються ще і старі класи корекції, відбір дітей в які здійснюється за досить нечітким критеріями. Причому на нормативному рівні ці класи більше не існують, але в реальному житті їх поки ще досить багато. Ці класи, як і раніше створюються як в початковій школі, так і в середній. Збереження класів корекції, незважаючи на їх неефективність, ймовірно, можна пояснити кількома причинами. По-перше, далеко не скрізь є фахівці, необхідні для створення корекційно-розвивальних класів відповідно до нормативних документів. По-друге, не всі школи, які відчувають потребу в таких класах, отримують достатнє фінансування для оплати зазначених фахівців.