В процесі еволюції живих істот, психіка як відображення об'єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала все більш складні форми. Найвищим рівнем її розвитку є, властиво людині, свідомість.
Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що є причиною його розвитку. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.
Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприйняття середовища, виникли вище, "Духовні" мотиви і потреби, вищі форми поведінки, які обумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища.
Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є такі:
- Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішим мотивом пізнавальної діяльності.
- Виділення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта "Я" і об'єкта "Я", протиставлення себе як особистості іншому об'єктивному світу. Характерним в цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.
- Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, предусматріваніе її результатів. Ця сторона свідомості проявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, в сенсі стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини.
- Ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самого себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритики, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера особистості.
Виділення і протиставлення людиною себе іншому предметному світу, природним і суспільним явищам, переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності і самого себе є основоположним щодо самовиховання.
Завдяки свідомості, самопізнанню і самосвідомості особистість стає суб'єктом виховання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі і досягає їх.
Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відображається не механічно, а свідомо обробляється відповідно до мети, завдань і досвіду особистості. Рівень розвитку і виявлення свідомості у людини буває різний залежно від рівня розвитку його знань і наукового світогляду, ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самого себе, до форми суспільного життя.
Людині властиві й неусвідомлені форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії і т.д.). Але несвідоме входить в свідоме і завдяки цьому може контролюватися людиною.
Вивчаючи форми психічної діяльності, потрібно враховувати те, що свідомість і діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини в її різноманітних пізнавальних, емоційних і вольових реакціях, ставленні до інших і до самого себе.
Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується, насамперед, вищим відділом центральної нервової системи - корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) діяльність організму і керує ним.