Система боротьби з інфекційними та паразитарними хворобами (крім власне профілактичних) включає кому-плекс так званих протиепідемічних заходів, здійснюваних в епідемічному осередку з метою його лікві-ції та запобігання виникненню нових вогнищ.
Проти-воепідеміческіе заходи в епідемічному осередку сле-дмуть:
-виявлення і госпіталізація (ізоляція) хворого і носіїв;
-виявлення і поховання трупів людей, які загинули від осередкової хвороби;
-активне виявлення осіб з клінічними прояви-ми захворювання;
-виявлення та ізоляція осіб, що стикалися з біль-ними, носіями або з трупами;
-дезінфекція квартири, речей, предметів, натільної і постільної білизни, якими користувався хворий (помер-ший);
-організація екстреної профілактики населення;
-організація санітарного очищення населених пунктів;
-санітарно-просвітня робота серед населення;
-дослідження об'єктів навколишнього середовища на контамінірованность збудником осередкової інфекції і їх дезин-фекции;
- виявлення інфікованості тварин - источни-ков і переносників збудника інфекції та організація робіт по скороченню їх чисельності (дератизація та дезин-секція).
В осередках деяких особливо небезпечних інфекцій (чума, холі-ра) встановлюється строгий карантин.
Цілком очевидним є той величезний моральний і матеріальних-ний збиток, який наноситься населенню в умовах каран-тину. Моральну шкоду в першу чергу пов'язаний з порушен-ням гарантованого Конституцією права людини на сво-Бодня пересування, і виправданим він може бути або за умови усвідомленого і добровільного згоди особи, яка піддається карантинним заходам, на участь в цих заходах для запобігання поширенню возбу-дителя особливо небезпечної інфекції за межі вогнища, або в тих визначених законодавством випадках, коли інтереси безпеки суспільства виявляються вище за особисті інтереси індивіда.
Разом з тим в умовах карантину відомі випадки нару-шення прав людини, не виправдані істинними інтересами протиепідемічної безпеки суспільства. Так, порушен-ня етичних норм нерідко демонстративно проявляється в період проведення невиправданої масової хіміопрофілактики в осередку особливо небезпечної інфекції. Прикладом може слу-жити тетраціклінопрофілактіка холери в Одесі і ряді інших територій колишнього СРСР в 1970 р коли цим ме-ропріятія були охоплені багато тисяч жителів. Як по-казали наступні спостереження, масова хіміопрофілактика нездатна захистити населення, якщо продовжують функ-ціоніровать основні шляхи передачі збудника інфекції. Разом з тим проведення такого заходу підвищує тре-Вогу населення, створює лише видимість захисту, одночасним-аме завдаючи шкоди здоров'ю дітей, і, крім того, способст-яття появи антибіотикорезистентних штамів возбуди-теля. При цьому порушується головний принцип лікарської етики «не нашкодь», лікар зобов'язаний будь-яким способом уникнути несприятливих наслідків медичного втручання.
Госпіталізація інфекційних хворих - ефективне протиепідемічний захід, що має на меті ізоля-цію джерела збудника інфекції. Залежно від но-зологіческой форми інфекційної хвороби госпіталізація хворого може бути обов'язковою або вибірковою.
Обов'язковій госпіталізації підлягають хворі і особи з підозрою на інфекційне захворювання, що представляють високу епідеміологічну небезпеку для оточуючих або лікування яких неможливо в домашніх умовах (хо-лера, чума, натуральна віспа, чорна лихоманка, висипний і поворотний тифи, поліомієліт, дифтерія, менінгококова інфекція, черевний тиф і паратифи і ін.).
При інших інфекційних хворобах, коли хворий не становить безпосередньої небезпеки для оточуючих, госпіталізація проводиться вибірково і рішення про неї приймає лікуючий лікар, який виявив хворого. У таких випадках показанням до госпіталізації можуть бути тяжкість клі-ного перебігу хвороби, несприятливі санітарно-побутові умови проживання хворого, неможливість забезпе-чення за ним необхідного догляду та ін. В подібних випадках госпіталізація повинна проводитися тільки за згодою самого хворого, а при особливих обставин - його роди-телей або опікунів.
Особливого розгляду заслуговують морально-етичні та правові аспекти виписки перехворів інфекційної бо-корисної зі стаціонару, подальшого спостереження за ним і заходів, що вживаються у випадках, якщо він продовжує перед-ставлять епідеміологічну небезпеку після виписки. Ви-писку з стаціонару проводиться після клінічного виїзди-ровленія і в більшості випадків після закінчення «заразно-го» періоду. При вирішенні питання про терміни виписки, крат-ності мікробіологічного (вірусологічного, паразитології) контролю, необхідності подальшого направ-лення на диспансерний нагляд керуються офіційні-альних документами, які визначають ці показники з урахуванням тривалості «заразного» періоду при кожній інфекційної хвороби. Крім того, при деяких хворобах виписці в обов'язковому порядку передує лабораторне дослідження (іноді багаторазове) з метою виявлення віз-мужнього носійства.