Принесіть мені голову АЛЬФРЕДО ГАРСІЯ / Bring Me the Head of Alfredo Garcia
(США, 1974, реж. Сем Пекінпа, в гол.ролі - Уоррен Оутс)
"І я прошу - що було сил;
Я прошу, як ніколи не просив,
Я прошу - Заваріть мені дев'ятисил - і ще:
Віднесіть звідси голову Альфредо Гарсії.
Віднесіть звідси голову Альфредо Гарсії. "
(БГ)
"Нічого тепер не треба нам,
Нікого тепер не шкода. "
(О.Вертинський)
Багатий мексиканський латифундист і самодур, на ім'я Ель Хефе ( "Бос") дізнається, що його дочка вагітна від якогось пройдисвіта на ім'я Альфредо Гарсія. Розлючений Ель Хефе командує "фас" своїм вірним псам: "Мільйон доларів тому, хто принесе мені голову Альфредо Гарсія!"
Голодна зграя зривається з місця. Відмашка диявола дана. Попереду всіх нас чекає такий данс-Макабр, якого мейнстрімний Голлівуд не знав раніше (зате після буде тисяча спроб самих різних, наймодніших режисерів скопіювати стиль і атмосферу цього фільму, але я нікого навіть близько не поставлю).
В одному з шинків Мехіко двоє зі зграї дона Хефе знаходять тапера-грінго, на ім'я Бенні, який готовий зробити за них всю брудну роботу (зрозуміло не безкоштовно, ціна - 10 000 $).
Сам Бенні знає від своєї подружки, що Альф Гарсія вже мертвий, а значить всього й діла-то залишилося - викопати труп, відрубати голову мертвому джигуну і справа в сомбреро!
Перші сорок хвилин на екрані йде цілком традиційна інтродукція: знайомство з героями, прояснення ситуації і розстановка сил.
Далі починається гранд гиньоль, слоганом для якого могли б стати слова, кинуті мимохідь головним героєм:
"Немає нічого святого в ямах, які риють люди, в трупах, які гниють в цих ямах, і немає нічого святого ні в тебе, ні в мені".
А там, де немає нічого святого, є найкомфортніше притулок для диявола. Там-то він і орудує.
Його зброя - люди. Їх він постачає жадібністю, підлістю, зрадництвом і насильством.
Там, де немає нічого святого, життя варто копійку та й жити там нема чого.
Там єдиним приємним (хоч і мовчазним) співрозмовником в дорозі стане мертва голова сутенера.
Там улюблена дочка з немовлям на руках, через яку заварилася кривава каша, може сказати людині, цілячи в її батька: "Убий його!"
І ми подумки будемо з нею згодні. Відмашку цієї інфернальної каруселі він дав сам.
Пекинпа, визнаний класик вестерна, зняв фільм, який нещадно розправився з усіма вестерновимі міфологемами.
У цьому фільмі не буде шляхетних ковбоїв, що б'ються на смерть в ім'я благородних цілей, не буде красивих коней, розкішних пейзажів і хеппі-енду.
У ньому буде парад негідників і вбивць, брудні і пом'яті старі тачки, похмура мексиканська битовуха і безпросвітний фінал, який вінчає похмурі з кіно-видовищ епохи.
За таке святотатство по відношенню до "священної корови" американського кінематографа Пекинпа був підданий нещадній анафемі з боку критиків і тотальному байдужості з боку публіки. Його звинуватять в смакуванні садизму і мало не в душевної хвороби, яка стала причиною мізантропії.
Але впертий Сем все життя буде твердити: "це - мій найкращий фільм, я зняв його так, як хотів, ніде не пішов на компроміс зі студією і ні про що не шкодую".
До речі, улюблений артист Сема Пекінпа - Уоррен Оутс зіграв тут свою кращу роль і кажуть, що в своїй грі він копіював повадки і розмовну манеру самого режисера.
Справедливості заради, слід зазначити, що зачатки такого ставлення до вестерну можна ущучили навіть в самому знаменитому вестерні, знятому Пекинпа (одному з кращих за всю історію жанру) - "Дика банда".
Уже там з благородством було далеко не все в порядку, але такого декадансу, звичайно, не ще було.
Минуло дуже багато років, фільм оцінили по достоїнству і зарахували до лику "забутих шедеврів", він став основою для безлічі кліше і іконою для безлічі "незалежних" режисерів з усього світу.
Але по цю пору зберігає голова Альфредо Гарсія якусь похмуру загадку. Щось там є ще.
Ось і нашому БГ не дає спокою ця голова. А він адже з числа патентованих медіумів. Просто так він базікати не стане.