Преподобна Макрина, сестра святителів Василя Великого і Григорія Нісського, народилася в Каппадокії на початку IV століття. Її мати, Емілія, бачила уві сні Ангела, який назвав ще не народилася Теклею, на честь святої першомучениці Теклі. Свята Емілія виконала волю Божу і назвала дочку Теклею. Інші ж родичі іменували дівчинку Макрін, в честь бабусі, яка постраждала під час гоніння на християн при імператорі Максиміані Галереї.
Крім Макрини в родині було ще дев'ятеро дітей. Свята Емілія сама керувала вихованням і освітою своєї старшої дочки, вчила її грамоті по Священних книг і псалмів Давида, вибираючи ті приклади з Святих книг, які будується інший в благочесті і богоугодного життя. Свята Емілія привчила свою дочку відвідувати церковні служби і здійснювати домашні молитви. Макрина була навчена також правильному веденню домашнього господарства та різному рукоділлю. Вона ніколи не залишалася дозвільної і не брала участь в дитячих іграх і забавах.
Kогда Макрина виросла, батьки заручили її з благочестивим юнаків, але наречений незабаром помер. Багато молодих людей прагнули до шлюбу з нею, але Макрина всім відмовляла, обравши невинну життя і не бажаючи змінювати пам'яті померлого жениха. Преподобна Макрина жила в будинку своїх батьків, допомагаючи їм виконувати домашні роботи разом зі служницями як старша: вона ретельно стежила за вихованням і освітою молодших братів і сестер. Після смерті батька вона стала головною опорою для сім'ї.
Коли всі діти виросли і покинули рідний дім, свята Макрина переконала свою матір, святу Еміл, залишити світ, відпустити рабів на свободу і піти в дівочий монастир. Деякі з служниць-рабинь з них приклад. Прийнявши чернечий постриг, вони жили разом, однією сім'єю, разом молилися, разом працювали, мали все спільне, нічим не відрізняючись один від одного в способі життя.
Після смерті матері свята Макрина керувала сестрами обителі. Вона користувалася глибокою повагою всіх, хто знав її. Строгість до себе і утримання в усьому були притаманні святий протягом усього життя. Спала вона на дошках і не мала ніякої власності. Свята Макрина була удостоєна дару чудотворення. Був випадок (розказаний сестрами обителі святого Григорія Нісського після смерті святої Макрини), коли вона зцілила дівчинку, у якої на оці було більмо, поцілувавши цей хворе око. За молитвами святої, в її обителі під час голоду не бракує пшениця, необхідна для прожитку сестер.
Померла свята Макрина в 380 році, до останнього подиху підносячи подячні молитви Господу за отримані від Нього протягом всього її життя благодіяння. Похована преподобна в одній могилі з батьками.
Пре-по-доб-ний Дій ро-дил-ся в го-ро-де Ан-тіо-ХІІ Сі-рий-ської в кон-це IV ве-ка в бла-го-че-сти-вої хри-сті ан-ської се-мье. З мо-ло-дих років він від-ли-чал-ся віз-дер-жа-ні-му, при-ні-малий пі-щу в ма-лом ко-ли-че-стве і не каж-дий день , плоть свою усмі-рял бде-ні-му і неодмінно-стан-ни-ми мо-літ-ва-ми. За та-кі по-дві-ги Держ-подь так-ро-вал свя-то-му Дію біс-стра-стіе і дар чу-до-тво-ре-ний.
Держ-подь в ві-де-ванні по-ве-лел свя-то-му Дію ід-ти в Кон-стан-ти-но-поль і там слу-жити Йому і лю-дям. Свя-тій Дій по-се-лив-ся за го-ро-будинок в уеді-нен-ном ме-сте, де лю-ді бо-я-лись жити. Пре-по-доб-ний Дій му-ж-ного-но бо-рол-ся зі злістю-ни-ми ду-ха-ми, пи-тав-ши-ми-ся через гнати його з то-го ме -ста. Він по-беж-дав їх мо-літ-вої і твер-дой на-деж-дою на по-міць Бо-жию. Усерд-но по-мо-лив-шись, свя-тої по-ткнув свій жезл в зем-лю, про-ся Держ-по-да дати життя су-хо-му по-со-ху, ес-ли йому догодити -но ви-діти Дія пре-б-ва-ю-щим на те ме-сте. Держ-подь усли-шал мо-літ-ву Сво-е-го Угод-ні-ка: по-сіх дав кор-ні, на-чал рас-ти і з ча-ме-ньому пре-вра-тил-ся в огром-ний дуб, ко-то-рий дол-го сто-ял і по-сле кон-чи-ни свя-то-го Дія.
Навкруги-ні жи-ті-ли ста-ли при-хо-дить до пра-вед-ні-ку за со-ве-те, на-став-ле-ні-му, про-сі-ли іс-це- ле-ня від ду-шев-них і ті-ліс-них бо-лез-ній. Свя-тій Дій мо-літ-вої вра-че-вал Неда-ги, а по-жерт-по-ван-ве йому раз-да-вал ні-щим, країн-ні-кам і біль-ним.
Мовляв-ва про свя-те Дії до-йшла до їм-пе-ра-то-ра Фе-о-до-ся Млад-ше-го. Він при-йшов до свя-то-му Дію за бла-го-сло-ве-ні-му вме-сте з пат-ри-ар-хом Кон-стан-ти-но-поль-ським Ат-ти-ком (406-425). Їм-пе-ра-тор по-же-лал, щоб на ме-сте по-дві-гов свя-то-го Дія був прист-ен мо-на-Стир, і дав середовищ-ства на його по-строй- ку. Пат-ри-арх по-свя-тил пре-по-доб-но-го в свя-щен-ний сан і по-ста-вив його ярму-ме-ном. Незаба-ре до свя-то-му Дію со-бра-лась мно-го-чис льон ная іно-че-ська бра-ку. Обі-ті-ли по-на-до-біл-ся ко-ло-дець. Його ри-ли дол-го і без-успеш-но. За мо-літ-ве пре-по-доб-но-го Держ-подь через вів ис точ-ник чи-стій по-ди, до то раю незаба-ре на-пів-ні-ла весь до -ло-дець. Од-на-Жди свя-тої, по-мо-лив-шись, вос-кре-сил втопився-льон-ні-ка. Ба-го інших чу-дес со-вер-шал Держ-подь через Сво-е-го Угод-ні-ка.
В гли-бо-кою ста-ро-сті пре-по-доб-ний Дій тя-же-ло за-бо-лел. Він про-стіл-ся з бра-ти-їй, при-ча-стіл-ся Свя-тих Та-ін і ле-жав на од-ре як Мерт-вий. У мо-на-Стир при-б-ли для со-вер-ше-ня по-гре-бе-ня свя-тей-ший пат-ри-арх Ат-тик (па-м'яти в суб-бо-ту Сир -ву) і на-хо-дів-ший-ся в Кон-стан-ти-но-по-ле Ан-тіо-дисководу-ський пат-ри-арх Алек-сандр. Свя-тій ста-рец неожі-дан-но під-понял-ся зі смерт-но-го од-ра і ска-зал: «Держ-подь дав мені ще п'ят-на-дцять років жит-ні». Ве-ли-ка б-ла ра-дість бра-тії.
Свя-тій Дій дей-стві-тель-но про-жив ще 15 років, по-мо-гаю всім со-ве-те, на-став-ле-ні-ем, ис-це-ляя біль-них, за -бо-тясь про ні-чих і країн-ні-ках. Неза-дол-го до кон-чи-ни в ал-та-ре церк-ві йому явив-ся світло-лий чоловік в свя-щен-ні-чо-ської одеж-де і пре-ду-пре-дил про на-сту-па-ю-щем дні смер-ти. Віз-бла-го-да-рів Держ-по-да за через ве-ще-ня, свя-тої Дій ти-хо Скон-чал-ся і по-хо-ро-нен був в сво-ем мо- на-сти-рі (око-ло 430 го-да.)
Святий благовірний князь Роман Олегович Рязанський був з роду князів, які під час татарського ярма прославилися як захисники християнської віри і Батьківщини. Обидва його діди померли за Вітчизну в битві з Батиєм. Вихований в любові до святої віри (князь жив в сльозах і молитвах) і своїй Батьківщині, князь усіма силами піклувався про розорених і пригноблених підданих, зашіщал їх від насильства і грабежів ханських баскаків (збирачів податків). Баскаки зненавиділи святого і оббрехали його перед татарським ханом Менгу-Тимуром. Роман Олегович був викликаний в Орду, де хан Менгу-Тимур оголосив, що він повинен вибрати одне з двох: або мученицьку смерть або татарську віру. Благовірний князь відповідав, що християнин не може змінити справжню віру на помилкову. За свою твердість у сповіданні віри він був підданий жорстоким катуванням: йому відрізали язик, викололи очі, обрізали вуха і губи, відсікли руки і ноги, здерли з голови шкіру і, відрубавши голову, насадили її на спис. Це сталося в 1270 році.
Шанування князя-мученика почалося відразу ж по його смерті. Літопис говорить про святого: «Купи собі пристрасті Царство Небесне і вінець прият від руки Господньої з родичами своїм великим князем Чернігівським Михайлом Всеволодовичем, які постраждали за Христа за Православну християнську віру».
З 1854 року відбувається в Рязані хресний хід і молебень у день пам'яті святого Романа. У 1861 році в Рязані освячений храм на честь благовірного князя Романа.
Пре-по-доб-ний Па-і-сій Пе-чер-ський був іно-ком Кі-е-по-Пе-чер-ско-го мо-на-сти-ря. З об-ще-го ка-но-на Кі-е-по-Пе-чер-ським пре-по-доб-ним, по-чи-ва-ю-щим в Даль-них пе-ще-рах, з -вести-но, що він був свя-зан оди-но-мис-ли-му і брат-ської лю-бо-в'ю з пре-по-доб-ним Мер-ку-рі-му (све-де-ня про нього 24 но-яб-ря). Обидва свя-тих б-ли нераз-промінь-ни, жи-ли в од-ної кел-ща, а по-сле смер-ти б-ли по-ло-же-ни в одну труну. В на-сто-я-ний ча-ма їх мо-щі по-чи-ва-ють в від-дель-них ра-ках.
Після блаженної кончини старця в 1833 році пам'ять про нього дбайливо зберігалася в віруючу народі. Розповіді та перекази про його життя і духовні подвиги зберегли для нас сестри Дівєєвській обителі, а також полум'яний його шанувальник Н.А. Мотовілов, який записав розмову з великим старцем про набуток Святого Духа як головної мети християнського життя.
Духовний шлях преподобного Серафима відзначено великий скромністю, властивою російським святим. З дитинства обраний Богом, Саровський подвижник без вагань і сумнівів, що виходить із сили в силу в своєму прагненні до духовної досконалості. Вісім років послушніческіх праць і вісім років храмового служіння в сані ієродиякона і ієромонаха, пустинножітельство і стовпництво, затвор і безмовність змінюють один одного і вінчаються старчеством. Подвиги, далеко перевершують природні людські можливості (наприклад, молитва на камені протягом тисячі днів і ночей), гармонійно і просто входять в життя святого.
Після читання Євангелія митрополит і архієреї прикладалися до святих мощей. Далі прикладалися Їх Імператорські Величності, Великі князі і духовенство. Государ Микола Олександрович став на коліна перед новим заступником Землі Руської - преподобним Серафимом. Цар земний молився великому заступнику за Вітчизну нашу біля Престолу Царя Небесного.
На наступний день було звершено Божественну літургію. На малому вході з Євангелієм святі мощі обнесли навколо престолу і поклали в уготованную раку. Після закінчення Літургії було звершено святковий хресний хід зі святими мощами навколо монастирських храмів. Народ живою стіною стояв по шляху ходу, так що, вийшовши з храму, учасники торжества потрапляли воістину в інший храм.
З цього часу, вже протягом століття, преподобний Серафим прославляється і ублажається Церквою у лику святих Божих, а його святі мощі відкриті для всенародного поклоніння. Святий старець шанується віруючими як один з найбільших подвижників святий Російської Православної Церкви, ще за життя здобував від Господа дар чудотворення і зцілень, і після смерті не кидає всіх тих, хто просить у нього допомоги і заступництва.