Права суб'єктів цивільних правовідносин на речі іменуються речовими правами. Речові права поділяються на право власності, що є первинним, основним речовим правом, і обмежені речові права (права осіб, які не є власниками, на майно, у якого вже є власник).
Залежно від кількісного складу власників майна виділяють два види власності: індивідуальну і загальну. Якщо у майна один власник, то у нього є індивідуальне право власності. Якщо у одного і того ж майна два і більше власника, у них виникає право спільної власності. Власники, які мають майном на праві спільної власності, називаються її учасниками, або співвласниками. Право спільної власності поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність.
У спільній частковій власності частка кожного співвласника визначена, і, якщо законом або договором не передбачено інше, частки всіх співвласників визнаються рівними. Спільна часткова власність зазвичай виникає на те майно, яке не може бути поділене в натурі (земельну ділянку, квартира, автомобіль). Розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Співвласник має право на свій розсуд продати, подарувати, заповісти, віддати в заставу свою частку або розпорядитися нею іншим чином з дотриманням при її безкоштовне відчуження правила про переважне право купівлі частки.
У спільній сумісній власності частки співвласників не визначені, тому, на відміну від спільної часткової власності, де співвласник має право лише на свою частку, учасник спільної сумісної власності має право на все майно, що перебуває у спільній власності. Учасники спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, спільно володіють і користуються спільним майном. Розпорядження майном, що перебуває у спільній власності, здійснюється за згодою всіх учасників, яке передбачається незалежно від того, ким з учасників відбувається угода щодо розпорядження майном. Кожен з учасників спільної власності має право здійснювати операції за розпорядженням спільним майном, якщо інше не випливає з угоди всіх учасників. Досконала одним з учасників спільної власності угода, пов'язана з розпорядженням спільним майном, може бути визнана недійсною на вимогу інших учасників з мотивів відсутності в учасника, який вчинив правочин, необхідних повноважень тільки в разі, якщо доведено, що інша сторона в угоді знала або свідомо повинна була знати про це. Таке змішання повноважень передбачає особливий суб'єктний склад учасників спільної сумісної власності. В даний час ними можуть бути тільки подружжя і члени селянського (фермерського) господарства.
Підставами виникнення права власності є:
• створення нової речі. Право власності на нову річ, виготовлену або створену особою для себе з дотриманням закону та інших правових актів, набувається цією особою. Право власності на плоди, продукцію, доходи, отримані в результаті використання майна, набувається особою, яка володіє цим майном на законній підставі. Якщо для створення нової речі використовувалися чужі матеріали, то право власності на цю річ переходить до власника матеріалів, а власник матеріалів відшкодовує вартість переробки особі, який виготовив річ (крім тих випадків, коли вартість переробки істотно перевищувала вартість матеріалів);
• укладання договорів про відчуження майна. До таких належать договори купівлі-продажу, міни, дарування, ренти та довічного утримання з коштом. Загальним для них є предмет договору - передача майна у власність іншої особи на оплатній або безоплатній основі;
• правонаступництво при реорганізації юридичних осіб. У разі реорганізації юридичної особи право власності на належало йому майно переходить до юридичних осіб - правонаступників реорганізованої юридичної особи;
• звернення до власність загальнодоступних для збору речей. У випадках, коли відповідно до закону, загальним дозволом, даними власником, або відповідно до місцевого звичаю в лісах, водоймах або на іншій території допускається збирання ягід, лов риби, збір або добування інших загальнодоступних речей і тварин, право власності на відповідні речі набуває особа, яка здійснила їх збір або видобуток;
• придбання відповідно до закону права власності на речі, власник яких втратив право власності. До даної групи підстав можна віднести придбання права власності внаслідок звернення судом стягнення на майно за зобов'язаннями, відчуження майна, яке в силу закону не може належати цій особі, викуп безгосподарно вмістом культурних цінностей, домашніх тварин, реквізицію (оплатне вилучення майна в інтересах суспільства за рішенням державних органів), конфіскацію (безоплатне вилучення майна за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення), приватизацію (перехід государс венного і муніципального майна в приватну власність) і націоналізацію (перехід майна з приватної власності у власність держави);
• придбання відповідно до закону права власності на безхазяйне речі. До даної групи підстав відносяться придбання кинутих речей, знахідка втраченої речі, відшукання скарбу, придбання права власності в силу набувальної давності.
Припинення права власності відбувається при відчуженні власником свого майна іншим особам, відмову власника від права власності, загибелі або знищення майна та при втраті права власності на майно в інших випадках, передбачених законом. Деякі підстави виникнення права власності одночасно є також і підставами припинення права власності. Наприклад, угоди купівлі-продажу, міни, дарування, ренти припиняють право власності у однієї особи, при цьому породжуючи нове право власності у іншої особи. Те ж саме відноситься і до приватизації, націоналізації, конфіскації і іншим подібним підставах.
Обмежені речові права - це різновид майнових прав, відповідно до яких власник права може використовувати чуже майно в своїх інтересах незалежно від волі власника. До числа обмежених речових прав відносять право господарського відання, право оперативного управління, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, сервітут та право члена сім'ї власника житлового приміщення.
Казенне підприємство має право відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за згодою власника цього майна. Казенне підприємство зазвичай самостійно реалізує вироблену ним продукцію. Порядок розподілу доходів казенного підприємства визначається власником його майна.
Установа не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном і майном, придбаним за рахунок коштів, виділених йому за кошторисом. Якщо відповідно до установчих документів установі надано право здійснювати приносить доходи діяльність, то доходи, отримані від такої діяльності, і придбане за рахунок цих доходів майно вступають у самостійне розпорядження установи і враховуються на окремому балансі.