Постійний арбітраж і арбітраж ad hoc
У міжнародному праві склалися дві форми міжнародного арбітражу:
а) арбітраж, що передбачається в міжнародних договорах для вирішення спорів, що можуть виникнути при їх тлумаченні і застосуванні (інституційний або постійний арбітраж);
б) арбітраж, який створюється за конкретному спору, так званий арбітраж ad hoc або ізольований арбітраж [15, c. 113].
Інституційні арбітражні суди призначені діяти в майбутньому і вирішувати розбіжності, які можуть виникнути в ході переговорів сторони. Постійний характер інституційного арбітражу полягає в тому, що держави, які підписали угоду про нього, зобов'язані з'явитися перед ним у разі виникнення відповідного спору, тобто існує постійне зобов'язання підпорядкування спору арбітражу. В цьому відношенні міжнародний арбітраж багато в чому схожий з міжнародними судами. Але в системі інституційного арбітражу третейський суд утворюється для кожного спору за допомогою компромісу [16, с. 249-250].
«Класичним» постійним арбітражним судом вважають Постійну палату третейського суду, Комісію США-Панами за загальними претензіями [9, с. 15].
Постійна палата третейського суду була заснована Гаазької конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 року, що стало одним з найвидатніших результатів діяльності Першої Конференції світу. З деякими змінами Постійна палата третейського суду знайшла своє місце і в Конвенції 1907 року. У ст.41 гл. II розд. IV йдеться, що з метою полегшити можливість звертатися без уповільнення до третейського суду в разі міжнародних суперечок, які не могли бути улагоджені дипломатичним шляхом, держави зобов'язуються зберегти в тому вигляді, як вона була заснована Першої Конференцією світу, Постійну палату третейського суду, доступну повсякчас час і діючу, при відсутності іншого про те умови, згідно порядку виробництва, викладеному в цій конвенції.
Головними тут є такі положення. По-перше, Постійна палата третейського суду створюється для «полегшення можливості звертатися» до третейського суду в разі міжнародного спору; по-друге, для того, щоб це звернення могло бути зроблено «без уповільнення»; по-третє, для того, щоб палата була «доступною повсякчас»; і, по-четверте, вона повинна діяти, при відсутності іншої умови, відповідно до визначеного «порядком виробництва», який викладено в цій же конвенції.
Наступне, на наш погляд, важливе положення міститься в ст. 42, яка передбачає: «якщо сторони не укладуть угоди про утворення особливого суду» [17, c. 70-71].
Арбітраж складається з постійно діючих Адміністративної ради, постійної палати третейського суду, що функціонує з 1901р. в Гаазі (Нідерланди), і Бюро палати на чолі з Генеральним секретарем. Кожен з учасників Гаазької конвенцій (більше 85 держав) призначає чотирьох компетентних осіб з числа своїх громадян в якості членів палати (арбітрів). Із загального списку членів палати сторони суперечки обирають арбітрів.
Справа передається на розгляд в постійний арбітраж в наступних випадках:
за спеціальною угодою сторін спору (компроміс);
за спеціальним положенням міжнародного договору, який передбачає застосування арбітражного розгляду (арбітражне застереження);
за загальними арбітражним договорами, які передбачають передачу на арбітражний розгляд будь-яких спорів, що виникають між сторонами (обов'язковий арбітраж). Положення про обов'язкове арбітражі містяться, наприклад, в Конвенції ООН з морського права 1982 року, Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року народження, Міжнародної конвенції електрозв'язку 1965 року народження, Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року і т.д.
До складу арбітражів входять арбітри від сторін спору і від неупередженої третьої сторони, причому учасники спору самі визначають компетенцію арбітражу [15, c. 113].
Характерною рисою Постійної палати третейського суду є те, що постійний тільки список третейських суддів та членів бюро, а не сам третейський суд [17, c. 71].
У разі, якщо третейський суд не буде утворений за згодою Сторін, то такий буде складений таким чином:
Кожна Сторона призначає двох суддів, з яких тільки один може бути її поданням або вибраним з осіб, призначених нею членами Постійної палати. Ці судді спільно вибирають старшого суддю.
За рівної кількості голосів, вибір старшого судді довіряється третій Державі, обраної Сторонами за спільною згодою.
Якщо з цього предмету не буде досягнуто угоди, то кожна Сторона обирає окремо Державу, і вибір старшого судді провадиться за згодою між обраними таким чином Державами.
Якщо протягом двох місяців ці дві держави не могли дійти згоди, кожна з них представляє двох кандидатів, які вибираються зі списку членів Постійної Палати, але не з членів, призначених Сторонами, що сперечаються і не належать до підданих жодної з них. Жереб визначає, який з кандидатів, поданий таким чином, буде старшим суддею [18].
Міжнародне бюро Постійної палати третейського суду є канцелярією суду і виконує наступні функції:
прийняття угоди про третейський суд ( «третейські записи»);
завідування всієї розпорядчою діяльністю палати.
Спостереження за діяльністю Міжнародного бюро здійснює Адміністративна рада, що складається з акредитованих в Гаазі дипломатичних представників держав - учасників Гаазької конвенцій. Головою ради є міністр закордонних справ Нідерландів. Рада вирішує всі адміністративні справи, в тому числі фінансові, призначає і звільняє службовців Бюро.
Держави - учасниці Конвенції 1907 р призначають не більше 4 осіб, відомих своїми знаннями в міжнародному праві, в список палати. Члени палати призначаються на 6 років, можливо перепризначення на новий термін.
Справи, передані в палату, розглядаються не самою палатою, а третейським судом, утвореним з суддів, включених в список. Згідно ст. 44, «були б відомі своїми пізнаннями в питаннях міжнародного права, користувалися б цілковитим особистим повагою і висловили б готовність прийняти на себе обов'язки третейського судді». В даний час в списку близько 300 осіб (в повному обсязі держави призначають арбітрів).
Після створення суду сторони суперечки зобов'язані передати в Міжнародне бюро «третейське запис», яка повинна містити:
термін призначення третейського суду;
форму, порядок і терміни подання позову і відкликання на позов, а також інших письмових документів;
розмір суми, яку повинні вносити боку як аванс на поточні витрати суду.
Третейський розгляд складається з двох окремих частин: 1) письмового слідства; 2) дебатів.
Нарада суду проходить при закритих дверях, таємно, ухвала має бути винесена за більшістю голосів суддів, рішення суду є остаточними і перегляду не підлягають. Тлумачення рішення суду здійснюється на вимогу сторін спору і тільки в судовому засіданні в тому ж складі суду.
Підставою перегляду рішення суду можуть служити тільки нововиявлені обставини, невідомі в момент винесення рішення.
Третейське рішення обов'язково для використання сторонами і не може породжувати прав і обов'язків третіх осіб.
Досвід Постійної палати використовується для створення інших арбітражів [3, c. 271].
Крім інституційного арбітражу, як уже зазначалося, існує арбітраж ad hoc. Арбітраж ad hoc створюється після виникнення спору за спеціальною угодою сторін для винесення рішення по даному конкретному спору і після виконання своїх функцій припиняє існування, тобто носить тимчасовий характер.
Арбітраж ad hoc характеризується тим, що:
утворюється сторонами для розгляду конкретного спору і припиняє своє існування після припинення спору;
боку обирають місце проведення арбітражного розгляду, встановлюють правила призначення арбітрів;
боку користуються необмеженою автономією для визначення процедури: вони можуть детально визначити правила або взяти за основу регламент постійно діючого суду або типового регламенту.
На відміну від міжнародних судів, які є органами, заснованими будь-якими міжнародними актами, що визначають їх компетенцію і регулюючими їх функції, арбітраж ad hoc створюється за спеціальною угодою сторін для винесення рішення по конкретному спору і після виконання своїх функцій припиняє існування.
Арбітражне вирішення міжнародних суперечок, і зокрема діяльність арбітражу ad hoc, передбачено і регламентується, якщо сторони не домовляться про інше, в таких міжнародно-правових документах, як Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 року, Загальний акт про мирне вирішення міжнародних суперечок 1 928 року з поправками, внесеними Генеральною Асамблеєю ООН в 1949 році, Статут ООН, статути регіональних міжнародних організацій і доповнюють їх угоди [17, c. 118].
Арбітраж ad hoc створюється угодою сторін щодо даного конкретного спору. Така угода називається компромісом, або третейським записом. У ньому сторони визначають предмет спору, що підлягає вирішенню третейським судом, компетенцію суду, принципи і процедуру третейського розгляду, склад суду. Третейський запис повинна включати також взаємне зобов'язання сторін щодо прийняття та виконання третейського рішення.
Ст. 22 Загального акта про мирне вирішення міжнародних суперечок визначає, що третейський суд ad hoc може складатися з п'яти членів: по одному члену призначає кожна сторона, два інших арбітра і суперарбитр обираються за спільною згодою сторін спору з числа громадян третіх держав [19].
В арбітражі ad hoc формування складу суду є виключною прерогативою сторін. Вони вільні визначити їх порядок обрання, кількість і характеристики арбітрів. Плюсом цього є наявність персональних відносин і довіри між сторонами і арбітрами. З іншого боку в арбітражі ad hoc завжди є ризик того, що формування буде ускладнене різними перешкодами, виникнення яких в постійному арбітражі малоймовірно. У цьому випадку багато залежить від арбітражного угоди.
У західній юридичній літературі переважає точка зору, що все розвиток міжнародного арбітражу може бути охарактеризоване рухом від арбітражів ad hoc до постійних арбитражам. Розвиток арбітражної договірної практики поступово відтісняє ідею арбітражу ad hoc і розширює сферу застосування постійного арбітражу для вирішення спорів, що виникають в майбутньому. До арбітражних судах ad hoc тепер звертаються тільки у виняткових випадках.
Серед найбільш відомих рішень, винесених арбітражними судами ad hoc за останні десятиліття, зазвичай виділяють рішення у спорі щодо індо-пакистанського західного кордону (Качского Ранна) 1968 по спору щодо делімітації континентального шельфу між Великобританією і Францією 1977 року і по егіпетско- ізраїльському спору щодо містечка Таба 1988 г. [20, c. 178].
Дві форми арбітражу існують паралельно, але іноді носять змішаний характер. Наприклад, структура Постійної палати третейського суду, заснованої згідно Гаазьким конвенціям про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 рр. в деякому відношенні поєднує в собі якості арбітражу ad hoc та інституційного арбітражу, так як суд існує тільки для того, "щоб забезпечити можливість звертатися до третейського суду в разі міжнародних суперечок" (ст.41 Гаазької конвенції 1907 г.). Після виникнення спору між сторонами все одно повинні укласти компроміс для установи арбітражного суду ad hoc під егідою Постійної палати третейського суду відповідно до положень Гаазької конвенцій 1899 і 1907 рр.