1. Зобов'язальне право як підгалузь цивільного (приватного) права
Зобов'язальне право є складовою частиною (підгалузь) громадянського (приватного) права, норми якої безпосередньо регулюють майновий або економічний оборот, перетворюючи його в форму цивільно-правового обороту. Інакше кажучи, мова тут йде про правове оформлення товарно-грошового обміну, тобто ринкових взаємозв'язків у власному розумінні слова. Саме в нормах зобов'язального права численні і різноманітні товарно-грошові зв'язку конкретних суб'єктів обміну, складові економічне поняття ринку, отримують правове визнання і закріплення.
Зобов'язальне право регламентує ринок, ринковий товарообіг, тобто переміщення, перехід товарів від одних власників до інших. Таким чином, зобов'язальне право являє собою підгалузь цивільного права, що регулює економічний оборот (товарообмін), тобто відносини щодо переходу від одних осіб до інших матеріальних і інших благ, що мають економічну форму товару.
Як частина цивільного права зобов'язальне право має предметом певні майнові відносини (п. 1 ст. 2 ЦК). На відміну від висвітлювалися в першій частині курсу норм про правосуб'єктності (статус) учасників цивільних правовідносин, про їх речових, виняткових і особисті немайнові права, що оформляють стан приналежності матеріальних та нематеріальних благ, тобто в цілому статику регульованих цивільним правом відносин, що вивчаються в другій частині курсу норми зобов'язального права оформляють процес переходу майнових благ від одних осіб до інших, тобто динаміку цивільно-правових відносин. Можна сказати, що перша частина курсу має справу з основою, «скелетом» цивільного права, тоді як у другій частині вивчається «плоть і кров» цивільного права, його «кровоносна система», яка живить всю організацію складаються в суспільстві майнових взаємозв'язків.
Відносини товарного (економічного) обміну відрізняються великим різноманіттям, що вимагає глибоко розвиненого і вельми ретельного цивільно-правового оформлення. Так, треба мати на увазі, що його предметом можуть бути не тільки речі, але й інші види об'єктів, що мають товарну, але необов'язково речову (матеріальну) форму, - результати робіт і послуг як речового, так і нематеріальній характеру (наприклад, перевезення вантажів ), майнові права (зокрема, безготівкові гроші та «бездокументарні цінні папери»), деякі нематеріальні блага (певні результати творчої діяльності, які охороняються і інформація і т.п.), кожен з яких вимагає для себе різного правового режиму і стає предметом товарообміну з урахуванням цієї специфіки.
При цьому мова може йти як про повне відчуження майна, так і про передачу його у тимчасове користування; про оплатне (причому необов'язково еквівалентному) або про безоплатне переході відповідних благ; про нормальних майнових взаємозв'язках і про наслідки їх порушення, наприклад заподіянні майнової шкоди (оскільки і він сам, і способи його компенсації мають товарно-грошову форму). Конкретні взаємозв'язку окремих учасників майнового обороту (товарообміну) можуть оформлятися ними по типовим для таких відносин моделям поведінки або будуватися на відрізняються від них, наприклад, комплексних засадах, що поєднують елементи різних типів взаємовідносин.
Більш того, в залежності від конкретних потреб учасників обороту навіть однотипні економічні взаємозв'язки можуть набувати різного юридичну (цивільно-правову) форму. Так, економічні відносини купівлі-продажу можуть виступати в формі зобов'язань, заснованих на різних різновидах договору купівлі-продажу - роздрібної торгівлі, постачання (оптової торгівлі), контрактації сільськогосподарської продукції, постачанні енергоресурсами, а економічні відносини комерційного посередництва можуть оформлятися зобов'язаннями з різних договорів - доручення , комісії, агентської угоди, довірчого управління.
Все це призводить до появи і розвитку численних інститутів і субинститутов зобов'язального права, їх широкої диференціації, покликаної задовольнити різноманітні і постійно розвиваються потреби учасників товарообміну. Не випадково тому норми зобов'язального права в чисто кількісному відношенні переважають в цивільному законодавстві, в тому числі і в Цивільному кодексі, а саме зобов'язальне право становить найбільшу за обсягом підгалузь цивільного права. На вивчення зобов'язального права в курсі цивільного права відводиться стільки ж місця, скільки і на вивчення всіх його інших підгалузей та інститутів, разом узятих.
У зобов'язального права найбільш чітко проявляється специфіка приватноправового регулювання, зумовлюється необхідністю існування і розвитку ринкового обороту. Адже воно є адекватною правовою формою цього обороту, його породженням, необхідним наслідком. Тому тут в найбільшій мірі проявляється дія таких принципів приватного права, як юридична рівність товаровласників, їх самостійність і ініціатива (диспозитивність) в здійсненні належних їм прав, свобода договорів, що укладаються, виняток довільного втручання публічної влади в приватні справи. Взаємні права та обов'язки учасників обороту переважно регламентуються правилами диспозитивного, а не імперативного характеру. У вирішальній мірі вони оформляються вільними угодами самих учасників, що відображають результати взаємного узгодження їх конкретних індивідуальних інтересів. У цій сфері відому роль покликані також зіграти звичаї ділового обороту, що складаються на грунті нормальних і стійких товарно-грошових зв'язків. Тому учасники таких відносин отримують широкі можливості для самостійної організації товарообміну, а саме зобов'язальне право стає одним з основних правових інструментів управління та організації ринкової економіки.
2. Система зобов'язального права
Загальна частина зобов'язального права складається із загальних для всіх зобов'язань положень, що охоплюють поняття і види зобов'язань, підстави їх виникнення, способи виконання та припинення. З огляду на особливу важливість договору як головного, найбільш поширеного підстави виникнення зобов'язальних відносин сюди ж включаються і загальні положення про договір (його поняття та види, порядок укладення, зміни і розірвання і т.п.).
Особлива частина зобов'язального права складається з інститутів, що охоплюють норми про окремі однотипних різновидах (групах) зобов'язань. До них відносяться:
зобов'язання по передачі майна у власність (а також відповідно у господарське відання або в оперативне управління), що виникають з договорів купівлі-продажу у всіх її різновидах (роздрібна купівля-продаж, купівля-продаж нерухомості, поставка, контрактація, постачання енергоресурсами через приєднану мережу) , міни, дарування і ренти;
позадоговірні (правоохоронні) зобов'язання, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди або з безпідставним збагаченням.
Неважко бачити, що в основі даної систематики лежить традиційне для пандектній системи цивільного права поділ зобов'язань на договірні і позадоговірні, а договірних зобов'язань - на зобов'язання по передачі майна у власність або в користування, на зобов'язання щодо виконання робіт та з надання послуг, доповнене зобов'язаннями по реалізації результатів творчої діяльності (невідомими класичного приватного права). Однак на відміну від традиційної систематики, котра прагнула запропонувати закритий, вичерпний перелік (numerus clausus) зобов'язань, дана система не виключає появи нових різновидів зобов'язань, а також існування змішаних (комплексних) договірних зобов'язань. Вона покликана дати лише приблизний перелік зобов'язань, показавши їх основні різновиди (типи і види).
Законодавча регламентація зобов'язального права в основному слід зазначеної систематики. Так, в першій частині ГК відособлена в якості самостійного розділу III «Загальна частина зобов'язального права», яка, в свою чергу, ділиться на підрозділ 1 «Загальні положення про зобов'язання» і підрозділ 2 «Загальні положення про договір». Наступний за нею розділ IV «Окремі види зобов'язань», що включає норми про всі названих вище різновидах зобов'язань, охоплює особливу частину зобов'язального права. Він є найбільшим за обсягом розділом ГК, складаючи всю його другу частину.
Відповідно до даної системою будується і виклад зобов'язального права у другій частині курсу цивільного права. Разом з тим, з огляду на дидактичну спрямованість курсу, що підлягає вивченню матеріал особливої частини зобов'язального права в окремих випадках розділяється тут трохи інакше. Наприклад, з точки зору складності підлягає вивченню матеріалу і його важливості для майнового обороту за доцільне стає виділення розділу про зобов'язання з надання фінансових послуг і, навпаки, об'єднання в одному розділі викладу зобов'язань з односторонніх і з алеаторних угод.
3. Основні тенденції розвитку зобов'язального права
Зобов'язальне право характеризується деякими загальними напрямками свого розвитку. Перш за все, панівне місце в ньому займає договірне право, яке регулює нормальні економічні відносини обміну. Позадоговірні (правоохоронні) зобов'язання, особливо деліктні, навпаки, є формою цивільно-правової відповідальності за майнові правопорушення, складові в цілому виняткові ситуації, і в цій якості відокремлюються від звичайних (договірних) зобов'язань.
Разом з тим обидві ці сфери зобов'язального права характеризуються посиленням правового захисту інтересів сумлінних учасників цивільного обороту. У договірному праві цього, наприклад, служать багато правила про порядок укладання договорів, спеціальні правила про захист інтересів громадян-споживачів, антимонопольні обмеження та заборона недобросовісної конкуренції і т.д. а в деліктного права - норми про відповідальність незалежно від вини правопорушника, про відшкодування моральної шкоди та ін.
Договірне право як провідна частина зобов'язального права розвивається в зв'язку ускладненням самого обороту. Тут простежується диференціація зобов'язань в сфері підприємницької діяльності та звичайних, загальногромадянських зобов'язань, серед яких виділяються договірні зобов'язання за участю громадян-споживачів. Розвиток відносин обміну посилює різноманіття і ускладнює систему цивільно-правових договірних зобов'язань, тягне її все більш ретельну внутрішню диференціацію (складалася на основі традиційних, класичних типів і видів договорів), поява комплексних (змішаних) і нетипових договірних взаємозв'язків.
Воно викликає також певне відокремлення зобов'язань по галузях економічної (господарської) діяльності (торгівля, будівництво, транспорт, житлова сфера, страхове, банківське обслуговування тощо). Тут норми про цивільно-правових договорах і виникають на їх основі зобов'язання нерідко становлять ядро відповідного комплексного законодавства (іноді неточно званого торговим, транспортним, банківським, житловим і тому подібним правом).
При цьому можна говорити про все більшої комерціалізації сучасного договірного права, що посилюється вплив підприємницьких (комерційних) зобов'язань на весь цивільний оборот. Про це свідчить і все більш значний вплив на нього правил про договірні зобов'язання, що оформляють зовнішньоекономічний товарообмін, а також відоме посилення ролі торговельних порядків, в тому числі звичаїв міжнародного комерційного (підприємницького) обороту.
Все це, однак, не веде до розчленування або розпаду єдиного в своїй основі цивільного обороту. Навпаки, в регламентації постійно ускладнюються і видозмінюються відносин товарообміну посилюється роль єдиних загальних норм зобов'язального права, що дозволяють, зокрема, відповідати і на запити нової практики обороту. Більш того, виділяються єдині для всіх сфер цивільного обороту види зобов'язань, наприклад грошові зобов'язання, що виникають в діяльності всіх його учасників.
Ряд загальних тенденцій властивий і законодавству про зобов'язання, особливо договірних. Тут в першу чергу слід назвати тенденцію до уніфікації договірного права, головним чином в сфері професійного підприємницького обороту, реалізується в формі створення уніфікованих загальних інститутів, одноманітно регулюючих товарообмін незалежно від національної (державної) приналежності його учасників. Такі інститути закріплюються в ряді спеціальних міжнародних конвенцій, в однакових нормативних і рекомендаційних актах, в уніфікації торговельних порядків, що покликане полегшити та вдосконалити відрізняється найбільшим динамізмом міжнародний комерційний (підприємницький) оборот.
Дана обставина дуже впливає і на розвиток внутрішнього (національного) договірного права, що дозволяє говорити про посилення його інтернаціоналізації. Саме під її впливом в національному законодавстві з'являються правила про багатьох нових видах договорів, таких, наприклад, як лізинг (фінансова оренда), факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), франчайзинг (комерційна концесія) та ін. Про деякі нові способи забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (банківська гарантія), удосконалюються правила про порядок укладання договорів і т.д. Названі тенденції активно проявляються в розвитку законодавства про договори не тільки вУкаіни, але і в інших країнах СНД, сприяючи формуванню між ними єдиного правового простору перш за все у сфері товарообміну, тобто цивільного обороту.