Під помилкою в кримінальному праві прийнято розуміти оману особи щодо характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння і його кримінальної протівоправності.Весьма поширене, особливо в навчальній літературі, розподіл помилок на юридичні та фактичні.
Розрізняють такі типові види фактичної помилки:
- помилка щодо об'єкта посягання;
- помилка в особистості потерпілого або предмет злочину;
- помилка в ознаках об'єктивної сторони складу злочину.
Помилка щодо об'єкта посягання
При помилку в об'єкті суб'єкт помиляється щодо якісної характеристики об'єкта посягання, а також в кількості об'єктів, яким фактично заподіюється шкода. Можна виділити кілька видів помилок в об'єкті посягання:
- заподіяння шкоди з точки зору кримінально-правової охорони менш важливого об'єкту, ніж той, на який зазіхав суб'єкт;
- заподіяння шкоди з точки зору кримінально-правової охорони більш важливого об'єкту, ніж той, на який зазіхав суб'єкт;
- заподіяння шкоди іншій, але однорідному об'єкту;
- заподіяння шкоди одному об'єкту при посяганні на кілька об'єктів;
- заподіяння шкоди кільком об'єктам при посяганні на один.
Розглянемо цю класифікацію помилок в об'єкті крізь призму злочинів проти життя.
Перший вид помилки полягає в тому, що суб'єкт скоює злочин, який карається менш суворо, ніж злочин, яке він мав намір здійснити. Наприклад, суб'єкт мав намір заподіяти смерть працівнику міліції у зв'язку з його діяльністю по охороні громадського порядку, життя якого знаходиться по кримінально-правовою охороною (ст. 317 КК). Фактично ж працівник міліції не постраждав, а загинув громадянин, помилково прийнятий за працівника міліції.
Посягання на життя працівника міліції у зв'язку з його діяльністю по охороні громадського порядку - це злочин проти порядку управління, передбачене ст. 317 КК. Заподіяння смерті громадянину - це злочин проти життя, передбачене ч. 1 ст. 105 КК. Санкція за перший злочин - позбавлення волі на термін від 12 до 20 років або смертна кара; санкція за «просте» вбивство - позбавлення волі на термін від 6 до 15 років. Зрозуміло, що в даному випадку винний хотів зробити більш тяжкий злочин, ніж це відбулося фактично.
У літературі подібного роду помилки найчастіше пропонують кваліфікувати за спрямованістю умислу винного, т. Е. Як замах на той злочин, який він мав намір здійснити.
Іноді в подібних випадках пропонується подвійна кваліфікація, т. Е. Як посягання на життя працівника міліції і вбивство, оскільки посягання на життя працівника міліції - це двуоб'ектное злочин. Це посягання на нормальну діяльність працівників міліції і одночасно на життя людини. І якщо перший об'єкт не постраждав через незалежні від винного причин, то на другий об'єкт посягання фактично закінчено, людина вбита.
В даний час даний підхід неприйнятний тому, що в цьому випадку покарання буде набагато суворіше, ніж за вбивство працівника міліції. Справді, при сукупності злочинів (якої, до речі, немає фактично) покарання має призначатися за кожний злочин, що входить в сукупність, а потім ще й складатися повністю або частково в межах 25 років позбавлення волі. У той час як максимальне покарання за посягання на життя працівника міліції передбачено до 20 років позбавлення волі (смертна кара в даний час практично не застосовується).
Звісно ж, що в даному випадку все ж більш правильно кваліфікувати скоєне як закінчений замах на життя працівника міліції, т. Е. Але ст. 317 КК. Кримінальний закон передбачив підвищену відповідальність за сам факт посягання на життя працівника міліції незалежно від наслідків. Отже, постраждав чи ні працівник міліції в результаті злочинного посягання, для закону байдуже. Оскільки винний вчинив замах на злочин, який визнається закінченим незалежно від настання злочинних наслідків, то і кваліфікація невдалого замаху повинна бути відповідною.
При другому виді помилки суб'єкт помиляється щодо тяжкості вчиненого злочину. Розглянемо наведений вище приклад, тільки дещо змінимо умови: винний зазіхав на життя А. з особистих неприязних відносин, а фактично заподіяв смерть працівнику міліції Б. якого він помилково прийняв за А.
Залучити винного до відповідальності за ст. 317 КК лише на підставі фактично настав результату, без урахування його намірів, не можна. Це буде об'єктивне зобов'язання, яке законом заборонено. Залишається єдине рішення: помилка подібного роду не повинна впливати на оцінку дій винного і вчинене слід кваліфікувати як «просте» умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 105 КК.
Більшість дослідників схильні вважати, що помилки третього виду не повинні впливати на кримінальну відповідальність суб'єкта, оскільки об'єкти посягання юридично рівнозначні.
Помилка четвертого виду виникає, наприклад, у разі, коли винний зазіхав на життя кількох осіб, кримінально-пра- вовая охорона яких здійснюється неоднаково. Так, суб'єкт послідовно стріляв з рушниці, зарядженого дробом, спочатку в дружину, а потім в працівника міліції. В дружину він стріляв з ревнощів під час скандалу, а в працівника міліції, який прибув за викликом сусідів, через те, що той заважав йому з'ясовувати стосунки з дружиною.
Кваліфікація буде залежати від того, кому суб'єкт заподіяв смерть. Якщо в результаті загинула жінка, а працівник міліції не постраждав, то в цьому випадку дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю двох закінчених злочинів: вбивство (ч. 1 ст. 105 КК) і посягання на життя працівника міліції (ст. 317 КК). Якщо загинув працівник міліції, а жінка залишилася жива, то кваліфікувати дії винного слід також за сукупністю злочинів, але відносно працівника міліції - по ст. 317 КК, а по відношенню до жінки - за ч. 3 ст. 30 і ч. 1 ст. 105 КК, т. Е. Як замах на «просте» вбивство.
Кваліфікація при помилках п'ятого виду залежить від наслідків, що настали і вини суб'єкта. Загальні правила такі. По відношенню до основного об'єкта, на який зазіхав винний, вчинене має кваліфікуватися як замах або закінчений склад залежно від злочинного результату. По відношенню до інших об'єктів кримінально-правова оцінка може бути трояку: скоєне кваліфікується або як умисний злочин, або як необережне, або не підлягає кваліфікації. Останнє має місце в тому випадку, коли по відношенню до настали наслідків відсутня вина або коли заподіяння наслідків по необережності НЕ п р и з н ае гс я і р eery 11 л е н і е м.
Наприклад, винний вчинив замах на «просте» вбивство П. вистріливши в нього з рушниці, зарядженого дробом. В результаті пострілу постраждали двоє: П. якому була заподіяна тяжка шкода здоров'ю, і працівник патрульно-постової служби Е. несподівано для винного що вийшов з-за рогу будинку, біля якого знаходився П. в момент пострілу.
В даному випадку кваліфікація повинна бути наступною. Відносно П. - як замах на «просте» вбивство (ч. 3 ст. 30 і ч. 1 ст. 105 КК), а щодо працівника патрульно-постової служби - як заподіяння смерті з необережності (ч. 1 ст. 109 КК), так як спеціального складу, який передбачав би відповідальність за необережне заподіяння смерті працівникові патрульно-постової служби, в законі немає.
Помилка в особистості потерпілого або предмет злочину
Помилка в особистості має місце в тому випадку, коли винний, посягаючи на одне певну особу, помиляється щодо особи потерпілого.
На нашу думку, слід розрізняти три види помилок в особи винного:
- проста помилка в особистості;
- помилка в особистості при кваліфікуючих обставинах;
- посягання на негідний предмет (труп) або відсутній предмет (особистість).
Проста помилка полягає в тому, що винний, бажаючи заподіяти смерть одній особі, фактично заподіює смерть іншій, помилково прийнятого за першого. За загальним правилом проста помилка в особистості не впливає ні на форму провини, ні на кваліфікацію скоєного, ні на кримінальну відповідальність. Суб'єкт правильно сприймає об'єкт посягання. Він навмисне завдає смерть людині. Тому він повинен відповідати за вбивство людини, так як життя будь-якої людини підлягає кримінально-правової охорони.
Є кілька різновидів помилок в особистості при кваліфікуючих грунтовний ьствах.
Наприклад, суб'єкт за наймом вбиває потерпілого, при цьому він помиляється в його особистості. У цьому випадку винний діє за певним мотиву (корисливому). Мотив - кваліфікуючу ознаку, властивий винному, а не об'єктивним обставинам. Крім того, суб'єкт помиляється щодо особи потерпілого. Оскільки проста помилка в особистості не впливає на кваліфікацію скоєного, а злочин скоєно по корисливому мотиву, винний повинен відповідати за вбивство, вчинене за наймом, не дивлячись на помилку в особистості, т. Е. За злочин, передбачений п. «З» ч. 2 ст. 105 КК.
Дуже схожа помилка відбувається в разі, коли винний, бажаючи заподіяти смерть особі в зв'язку з виконанням цією особою громадського обов'язку, помилково заподіює смерть іншій. Наприклад, суб'єкт, бажаючи заподіяти смерть К. так як останній свідчив проти винного в суді, робить постріл, в результаті якого постраждав сусід К. помилково прийнятий суб'єктом за К.
Винний діяв з мотивів помсти за виконаний громадський обов'язок, але помилився в особистості потерпілого. Теоретично в даному випадку можливі три варіанти кваліфікації дій винного: 1) як «просте» вбивство, передбачене ч. 1 ст. 105 КК; 2) як замах на вбивство, передбачене п. «Б» ч. 2 ст. 105 КК; 3) як вбивство, передбачене п. «Б» ч. 2 ст. 105 КК.
На нашу думку, останній варіант кваліфікації представляється найбільш правильним, так як винний вчинив злочин з мотивів помсти у зв'язку з виконанням потерпілим громадського обов'язку. Той факт, що він помилився в особистості потерпілого, не повинен впливати на оцінку дій винного, а оскільки він діяв з мотивів, що є кваліфікуючою ознакою, то мотив повинен обов'язково знайти відображення в кваліфікації скоєного.
Вищеназвані помилки в особистості при кваліфікуючих обставинах характеризують суб'єкт злочину, тому вони не впливають на остаточну оцінку його дій, так як внутрішньо властиві йому. Зовсім інша справа, коли помилка в особистості при кваліфікуючих обставин стосується об'єктивних властивостей особистості потерпілого.
У судовій практиці зустрічаються ситуації, коли винний, не знаючи про те, що потерпілий вже помер або загинув, діє з умислом, спрямованим на заподіяння йому смерті. Це називається посяганням на негідний предмет (труп) або відсутній предмет (особистість).
Наприклад, В. убив в гуртожитку робочого лісопункту Д. Громадянин О. знаходиться в стані алкогольного сп'яніння, зайшов до кімнати, де лежав на підлозі вже мертвий Д. і, не підозрюючи, що Д. убитий, вістрям сокири наніс йому удар в область голови . Судово-медична експертиза встановила, що смерть Д. настала від гострої кровопотсрі в результаті множинних ножових поранень серця. Рублена рана в області чола нанесена після смерті Д.
На думку більшості дослідників, в подібного роду випадках вчинене має кваліфікуватися як замах на вбивство, точно так само як і у випадках, коли здійснюється посягання на людину, яка фактично був відсутній в момент посягання.
Наприклад, в квартиру підприємця була кинута граната, розрив якої не заподіяв нікому смерті, так як квартира в момент вибуху була порожня.
Помилка в ознаках об'єктивної сторони складу злочину
Дана помилка може ставитися до діяння, наслідків, розвитку причинно-наслідкового зв'язку, іншими ознаками об'єктивної сторони складу злочину.
Помилку в діянні (відхилення дії) необхідно відрізняти від помилок в об'єкті і в особистості потерпілого. Виражається ця помилка в тому, що при помилку відхиленням дії винний посягає на життя однієї людини, а фактично заподіює смерть або інші наслідки іншій людині, або їм обом, або тільки іншому.
Наприклад, навмисне стріляючи в одного, винний з необережності заподіює смерть іншій. У цьому випадку буде подвійна кваліфікація скоєного: як замах на першого і як необережне заподіяння смерті другого.
Якщо в момент здійснення пострілу або іншої дії, спрямованого на заподіяння смерті потерпілому, винний допускає, що хто-небудь іще може загинути, то по відношенню до першого потерпілому обов'язково повинен застосовуватися п. «Е» ч. 2 ст. 105 КК, оскільки при таких обставинах вбивство фактично відбувається загальнонебезпечним способом. В такому випадку в залежності від вини і фактично настали можливі різні варіанти кваліфікації скоєного.
Наприклад, намагаючись вбити першого потерпілого загальнонебезпечним способом, винний заподіює смерть або іншу шкоду тільки другого потерпілому, щодо якої він діяв з непрямим умислом. Кваліфікувати такі діяння треба як замах на вбивство загальнонебезпечним способом і додатково за фактично настали наслідків. Так, якщо настала смерть другого потерпілого, то за ч. 1 ст. 105 КК, а якщо тяжка шкода здоров'ю - за ч. 1 ст. 111 КК. Якщо в результаті вбивства загальнонебезпечним способом загинули обидва потерпілих, то, на нашу думку, вчинене має кваліфікуватися за п. «А» ч. 2 ст. 105 КК - як вбивство двох осіб. Поставлення в цьому випадку п. «Е» ч. 2 ст. 105 не потрібно, так як скоєне кваліфікується за фактично настали наслідків.
Помилка щодо завданих наслідків стосується якісної або кількісної характеристики заподіяної шкоди. Вона може бути викликана неправильними уявленнями про розвиток причинно-наслідкового зв'язку, що була між його діянням і суспільно небезпечними наслідками, а також іншими факторами.
Якщо смерть потерпілого настає в результаті дій, спрямованих на позбавлення його життя, то скоєне кваліфікується як вбивство незалежно від омани винної особи щодо наслідків і розвитку причинно-наслідкового зв'язку. Наприклад, якщо винний стріляв потерпілому в голову, а потрапив в груди, то дана помилка ніяк не вплине на кваліфікацію скоєного. Точно так же якщо винний завдає потерпілому кілька ножових поранень, а потім, прив'язавши до ніг камінь, кидає в водойму, то він повинен відповідати за вбивство, а не за необережне заподіяння смерті. В цьому випадку оману особи щодо причини смерті потерпілого (від утоплення, а не від ножових поранень, як помилково вважав винний) не вплине на кваліфікацію скоєного, оскільки він діяв з умислом, спрямованим на «гарантоване» позбавлення потерпілого життя.
Таким чином, помилка в наслідках або в розвитку причинно-наслідкового зв'язку лише в тому випадку вплине на кваліфікацію скоєного, коли вона була викликана намірами особи, а не його помилкою щодо причини смерті в процесі реалізації умислу на позбавлення життя.
