1
Як на річці було,
На річці було очеретину, очеретину,
Як там жили-проживали
Люди вільні, вільні, вільні,
Козаченьки волзькі,
Гребенских та донські, та донські.
У козаків атаманушка
Так Єрмак-то Тимофійович, Тимофійович.
Чи не дзвінка щось труба,
Чи не голосно мова возговоріла, возговоріла -
Говорив-то отаман
Сам Єрмак-то Тимофійович, Тимофійович:
«Вже ви слухайте-но,
Ребятушки, дайте думоньки мені одуматі!
Як проходить літо тепле,
Настає зима холодна, холодна,
Уже й десь нам, хлопці,
Зимушку-то боргу зимувати, зімоваті?
Нам на Волзі бити -
Нам на Волзі все злодіями вважатися, злодіями вважатися;
На Яїк ідтіть нам -
На Яїк-то перехід великий, перехід великий;
Під Казань ідтіть нам -
Там стоїть Іван Васильович Грозний цар.
У нього-то багато силушки,
Силушки тієї сто сорок тисяч, сто сорок тисяч.
Ідтіть, що не ідтіть нам
На Іртиш-річку велику на сибірську.
Ми візьмемо щось в полон,
Візьмемо в полон Тобольськ-містечко, славне місто.
А як взямші місто,
Пройдемо до царя та поклонімся, воспокаемся ».
3
Як далеко було, дале, у чистому полі,
А ще того подалі - на синьому морі,
Як на славному море було на Каспійському,
Ось не ясні тут соколи злітати,
Збираємося морзорушкі каспійські,
Ще старі бродяги беспашпортние,
Беспашпортние Хайль, та все розбійнички,
Вони думали тут думоньки заедіно:
«Так кому-де з нас, братці, отаманом бути,
І кому з нас, видалити, осавулом вважатися?
Отаманом бути Єрмак син Тімофевічу,
Осавулом вважатися Микиті син Івановичу ».
Отаман-то говорив, як в трубу сурмив,
Осавул-то говорив, як в сопілка грав:
«Ще повно нам, братці, на морях стояти,
Чи не час нам, видалити, воротітіся
Як у славну під нашу матір Россіюшку?
Астрахань ми городочек з вечора пройдемо,
А Царицин-то городочек на білій зорі,
Ми Самарі-городочке тут поклонімся,
У жигулівських ми горах жити зупинимося ».
7
У славному пониззя міст Астрахані,
Проти пристані матки Волги-ріки
Соходіліся тут видалити добрі молодці,
Донські славні отамани козачий -
Єрмак Тимофійович,
Самбур Андрійович і Анофриев Степанович.
І стали вони під єдиної коло,
Як думати думоньки заедіно,
З міцна розуму, з повна розуму.
Отаман говорив донським козакам,
На ім'я Єрмак Тимофійович:
«Ай ви гой єси, братці отамани козачий!
Чи не корислива у нас жарт зашучена:
Гуляли ми по морю синьому
І стояли на протоці на Ахтубе,
Убили ми посла персидського
З усіма його солдатами і матросами,
І всім животом його покористуватись;
І як нам на те буде відповідати?
В Астрахані жити не можна,
На Волзі жити - злодіями вважатися,
На Яїк йти - перехід великий,
У Казань йти - Грізний цар стоїть,
Грізний цар-паночку Іван Васильович;
У Москву йти - перехватанним бути,
По різних містах розісланих
І по темних тюрмах розсаджені.
Ходімо ми в Усолья до Строгонової,
До того Григорій Григорович,
До тих панів до Вороновим;
Візьмемо ми багато свинцю, пороху
І запасу хлібного ».
І будуть вони в Усолье у Строганова, взяли запаси хлібні, багато свинцю, пороху, і пішли вгору по Чусовой-річці, де б Єрмаку зима зимувати. І знайшли вони печеру кам'яну на тій Чусовой-річці, на висячому великому каменю; і зайшли вони понад те каменю, опущаліся в ту пе¬щеру козаки, не багато не мало - двісті чоловік, а кото ¬ риє залишилися люди похужея, на іншій стороні в таку ж вони печеру прибирати. І тут їм було добре зима зімо¬вать. Та зима проходить, весна настає; де Єрмаку путя шукати? Путя йому шукати по Срібної річці. Став Єрмак убіратся зі своїми товаришами; по Срібної пішли, до Жаровля дійшли, залишили вони тут човни-Коломенка; на тій Баранченской Переволока одну тягли, так надселіся, там її покинули. І в той час побачили Баранче-річку, обра¬довалісь, поробили боти соснові і човни-набойніци; по¬плилі по тій Баранче-річці, і скоро вони виплили на Тагіл-річку; у того Медведя-каменю у Магницького - гори стають, а на іншій стороні була у них Плотбіще, робили великі Коломенка, щоб можна їм зовсім убратіся. Жили вони тут, козаки, з весни до Троіцева дні, і були у них про¬мисли рибні, тим вони і кормів; і як їм шлях надлежал, зовсім в Коломенка прибирати і попливли по Тагіл-річці; а й виплили на Туру-річку і попливли по тій Туре-річці в опанчі-річку, і тут вони жили до Петрова дні, ще вони тут керуючий, поробили людей солом'яних і нашили на них плаття кольорове; було у Єрмака дружини триста чоловік, а стало вже зі тими більше тисячі. Попливли по Тобол-річці, в Мяденскі юрти припливли, тут вони князька полонили невеликого, щоб показав їм шлях по Тобол-річці. У тих гирлах Тобольську на головах стає, і собиралися у єдине коло, і думали думоньки міцного заедіно: як би їм прийти до гори Тобольської тієї? Сам він, Єрмак, пішов гирлом верхніх, Самбур Андрійович гирлом середньому, Анофриев Степанович гирлом нижніх, яка гирла впала проти самої гори Тобольс (к) ія. І виплили два отамани козачі, Самбур Андрійович і Анофриев Степанович, зі своїми товаришами на Іртиш-річку, під саму гору Тобольська. І тут у них стала баталія велика зі тими татари Котовського; татар в них б'ють з крутої гори, стріли летять, як часті дощі, а козакам взяти не можна їх. І була бата¬лія цілої день, прибили козаки тих татар чимало число. І тому татари дивовалися, які російськи люди міцні, що жодну вбити не можуть їх: розпеченим стріл в них, як в сно¬пікі, наліплено, тільки козаки все неушкоджені стоять, і тому татари дівуются особливо того. У той же час прийшов отаман Єрмак Тимофійович зі своєю дружиною тою лукою Соуксанскою, дійшов до гирла сибірки-річки і в той час полонив Кучума - царя татарського, а першого князька Пойманов от¬пустіл зі звісткою до тих татарам Котовського, щоб вони в бійці з козаками помирилися: уж-де царя вашого, по сповнений взяли тим отаманом Єрмаком Тимофєєвим. І такі слова почув, татари сокротіліся і пішли до нього, Єрмаку, з по¬дарочкамі, понесли казну соболину і бурих лисиць сибірської; і брав Єрмак у них, чи не отсилаючі; а на місце Кучума-царю затвердив Сабанака-татарина і дав йому повноваження володіти ними. І жив там Єрмак з Покрова до зимового Ніколіна дня. Втапори Єрмак шив шуби соболині, нахтармамі разом зшивав, а теплі міхи на верх обох сторін; та¬кови ж манером і шапки шив. І прибрати Єрмак з усіма козаки, від'їжджав в кам'яну Москву, до Грозному царю Іва¬ну Васильовичу. І як буде Єрмак в кам'яній Москві, на переддень свята Христового дня, втапори підкупив в Москві великого боярина Микиту Романовича, щоб доповів про нього царю Грозному. На самій свято Христового день, як зволив цар-государ йти від заутрені, втапори доповів про них Микита Романович: що, мовляв, отамани козачі, Єрмак Тимофійович з товарищи, до твоїй царській величності з повинністю прийшли і стоять на Красній площі, і тоді цар государ негайно велів перед себе привести того отамана Єрмака Тимофєєва, зі тім'я його товарищи; негайно їх до ца¬рю представили в тих шубах соболіниіх. І тому цар удів¬ляется; і не став більше спрашіваті, велів їх розіслати по Фатер до того часу, коли попит. Втапори царю празд¬нік Радош був, і було пірованіе нечесне на великих радощів, що полонив Єрмак Кучума - царя татарського, і вся сила підкорити того царя Грозному, царю Івану Васильовичу. І після того свята наказав цар-государ того Єрмака перед себе привести; негайно їх зібрали і до царя представили. Запитує тут їх цар-государ: «Гой ти єси, Єрмак Тимофєєв син! Де ти бував, скільки з волі гуляв і марних душ губив, і яким слу¬чаем татарського Кучума-царя полонив і всю його татарську силу під мою владу підкорив? »Втапори Єрмак перед Гроз¬ним царем на коліна припав та письмове звістка про все своєму пригоді подавав, і при тому говорив такі слова: «Гой єси, вільної цар, цар Іван Васильович! Приношу тобі, паночку, повинність свою, гуляли ми, козаки, по морю синьому і стояли на протоці на Ахтубе; і в той час годілося повз йти послу перському Коромишеву Семену Костянтинович зі своїми солдати і матросами, і вони напа¬лі на нас своєю волею, і хотіли від нас пожівітіся, козаки наші п'яні були, а солдати вперті, і тут перського посла устукалі зі тими його солдати і матросами ». І на то цар-государ не розгнівався, а й паче змилосердився, наказав Єрмака пожаловати. І посилав його в ту сторону Сибірську до тих татарам Котовського, брати з них данини-виходи в казну государеву. І по тому наказом государеву поїхали Єрмак Тимофійович зі своїми козаками в ту сторону Сибірську. І буде він у тих татар котовскіех, став він їх найбільшими перепонами під владу государеву покоряті, данини-виходи без опущення вибірате. І рік, інший той час поізойдучі, то татари збунтоваліся, на Єрмака Тимофєєва напущаліся на ту велику Єнісеї-річці. Втапори у Єрмака були козаки розіслані по різних далеким країнам, а при ньому тільки було козаків на дво Коломенка. І билися, билися з татарами час чимале. І для допомоги своїх товарищи він, Єрмак, похотел перескочіті на іншу свою Коломенка, і ступив на перехідний оманливу, правою ногою посколь¬знулся він - і та перехідні з кінця верхнього піднімати і на його опущалася, расшібла йому буйну голову і кинула його в тое Єнісею, швидко річку. Тут Єрмаку така смерть трапилася.
8
Ой на степу # 61448 ;, степу # 61448 ;, так
На дикої-то степу # 61448; да Саратова,
Там стояв-то, стояв на дикій-то степу
Тонкий білий намет.
Ой як ніхто до нього, та
Ки білому намету, що не пріезжівал,
Так ні кінного, так ні пішого
Сліду ні. сліду не було.
Ой як приїхали да
Ки білому-то намету та князі кримські,
Князі кримські ки білому-то шатра,
Міжміські.
Ой як ще бував так
Ки білому-то намету Іцламбер-то мурза,
Він приїхав до намету, Іцламбер-то мурза,
На добром-то коні,
Ой на доброму коні, та
Іцламбер-то мурза, сівогрівеньком.
Він приїхав, мурза, ки білому намету,
Став з коня злазити;
Ой він злазить з коня, та
Іцламбер-то мурза, став прив'язувати,
Він прив'язував, Іцламбер-то мурза,
Нікому не казав.
Ой як і входить він, так
Іцламбер-то мурза, ви білою-то намет,
Він і чорну, так Іцламбер-то мурза,
Капелюх скидав,
А він з усіма князями,
Си боярами сам поздраствался,
Як з одним-то б він з козаком Єрмаком
Чи не здоровкался.
Ай як і тут козак, та
Що старий-то Єрмак, він розсердився,
Він розсердився, та що козак-то Єрмак,
Сам розгнівався,
А він встає, встає,
Наш козак-то Єрмак, си постелюшкі:
«Ой і що-й-то у нас за невежішша,
За дивина?
А що і входить до намету
Так з усіма людьми все здоровкается,
Як з одним-то б він з козаком Єрмаком
Та не Здрастуйте! »
Ай ось і взяв Єрмак-то
Іцламбер-мурзу за голівоньку,
Так зрубав-то йому наш козак-то Єрмак
Буйну голову.
9
За край моря синього,
На усть Дону тихого
Вишикувалася башточка,
Башточка висока.
На цій на вежі,
На самій на маківці
Стояв вартовий козак,
Стояв пріумаялся,
З годин довго не сменяючісь.
Трошки повагавшись,
З варти козак біжить,
Біжить - спотикається,
Каже - задихається:
«Рідний наш батюшка
Єрмак Тимофійович!
У нас на синьому морі
Нещастя трапилось:
Чи не бель забіліла,
Чи не чернь зачорніли -
це зачорніли
Кораблі турецькі,
це забіліла
Вітрила їх білі ».
- «Не бійтеся, хлопці,
Донські мої козаченьки,
Беріть бабаечкі,
Садітеся у човники,
Поїдьте в синьо море,
Скоро распроведайте,
Чим ці кораблічкі
Вони навантажені ».
вони навантажені
Різними товарами.
11
А та по край було моря синього,
Що на гирлі Дону тихого,
На крутому червоному бережку,
На жовтих розсипних пісках,
А варто міцної Азов-місто
З стіною Білокам'яній,
Земляними гуркотом,
І ровами глибокими,
І з вежами вартовими.
Середи Азова-міста
Варто темна темниця,
А лиходійка земляна в'язниця.
І в тій було темної темниці
Що двері були залізні,
А замок був в три пуди,
А пробої були булатні,
Як засуви були мідні.
Що у тій темній темниці
Засажон сидить донський козак,
Донський козак
Єрмак Тимофійович.
Повз тієї да темної темниці
Лучілося царю йти,
Самому царю тому турецькому
Салтана Салтановиче.
А кричить донський козак
Єрмак Тимофійович:
«А ти гой єси, турецької цар
Салтан Салтановиче!
Накажи ти мене поїти-годувати,
Або стратити, або на волю пустити! »
Постійно турецької цар Салтан Салтановиче:
«А мурзи ви Уланова!
А ви сгаркайте з темниці
Того тюремного старосту ».
А та мурзи-Уланова
Металися через голову,
Привели його Уланова
Вони старосту тюремного;
І став він, турецької цар,
У тюремного старости питати:
«Ще що за людина сидить?»
Йому староста розповідає:
«А ти гой єси, турецької цар
Салтан Салтановиче!
Що сидить у нас донський козак
Єрмак Тимофійович ».
І наказав скоро турецької цар:
«Ви мурзи-Уланова,
Ведіть донського козака
До палатам моїм царським! »
Ще втапори турецької цар
Напоїв, нагодував доброго молодця
І тожно став його спрашіваті:
«А ти гой єси, донський козак!
Ще як ти до нас в Азов потрапив? »
Розповів йому донський козак:
«А і я посланий з кам'яної Москви
До тебе, царю, в Азов-місто,
А мене послано, щоб був швидким послом
І готелю дорогі до тебе віз,
А на заставах твоїх мене всього пограбували,
І мурзи-Уланова моїх товаришів
Розсадили, добрих молодців,
І за різними темним темниць ».
Ще втапори турецької цар
Наказав мурзи-Уланова
Зібрати добрих молодців
Єрмакових товаришів.
О (т) Пуща добрих молодців
Єрмака в кам'яну Москву,
Спорядив доброго молодця
Єрмака Тимофійовича,
Нагородив златом-сріблом,
Ще питьями заморськими.
Відлучився донський козак
Від Азова-міста,
Загулявся донський козак
За матінці Волзі-ріці,
Не з'явився в кам'яну Москву.