Пересопницьке Євангеліє - визначна рукописна пам'ятка мови й мистецтва, переклад Євангелія на мові, близькій до народної.
Пересопницьке Євангеліє являє собою розкішну книгу вагою 9 кілограмів 300 грамів, писану пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мілімметров. Всі 964 сторінки фоліанта написано на пергаменті - в XVI столітті цей матеріал був набагато міцніше і дешевше паперу. У виготовленні цього рукопису переплелися, з одного боку, традиція переписування євангельських текстів, а, з іншого - завдання створення шедевра написання і мистецтва виготовлення книги.
Стародавнє місто Пересопниця на високому березі, де перетинаються річки Стубла і Горинь, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом - "переспоем" (звідси назва - Пересопниця). Починаючи з XII століття воно є резиденцією багатьох великих князів - В'ячеслава, синів Юрія Долгорукого - Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславича, Галицького Данила Романовича.
Засновниками проекту видання рукописи були відомі волинські меценати княгиня Анастасія Жеславська-Гольшанських і князі Черторожскій. У післямові до Євангелія повідомляється, що княгиня Жеславська (Заславська прийняла чернечий постриг з ім'ям Параскева і стала ігуменею монастиря.
Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Вчені-палеографи, які досліджували почерк Євангелія припускають, що переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім'я Васильовича. Невідомі і художник, який написав чотири чудові мініатюри євангелістів і декорував перші сторінки Євангелій з використанням рослинних орнаментів.
Однак, якщо на Заході переклад Біблії на інші мови був пов'язаний з рухом Реформації і офіційній римській церква не схвалює, в східній Церкві він був освячений традицією. Нагадаємо, що і церковнослов'янський текст Писання, створений святими Кирилом і Мефодієм, був перекладом з грецького. Але церковнослов'янська - це не є мовою певної епохи. Він був штучно створений і йому судилося стати особливим літургійним мовою Православної Церкви, таким же невід'ємним елементом її молитовного життя, як храм і ікона. Пересопницьке Євангеліє, це не був підпільний і заборонений переклад, подібний Біблії Маріїна Лютера.
Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів на живому і образному староукраїнською мовою "Біл ж там колодязь Іаковль (холодцю або криниця)"; "І рекл так: учинить, розмічу житницю мою (клуню або Стодоля)" З цієї точки зору переклад представляє великий інтерес для лінгвістів. З Пересопницького Євангелія робилися списки (відомі як Волинське і Літківское Євангелія XVI століття). На початку XX століття воно стало джерелом для "Словника історичного української мови" під редакцією Є. К. Тимченко - праці, що містить тлумачення і пояснення понад 10 тисяч слів.
Книгою користувалися протягом століть. Обкладинка рукописи довелося міняти не менше трьох разів. У різних місцях рукописи є позначки на декількох мовах, що належать до різних епох. На перших сторінках дарчий напис українською мовою про передачу Євангелія єпископові Переяславському українським гетьманом Іваном Мазепою, який зробив нову палітурку рукопису і прикрасив її коштовними каменями, усвідомлюючи його історичну і художню цінність.
Очевидно, після того, як Пересопницького монастиря став в 1603 році єзуїтським колегіумом, Євангеліє було вивезено звідти православними ченцями і досить довго мандрувало по монастирях. На рукописи сліди крапель води - свідоцтво про перевезення книги. Напис на латині свідчить про те, що рукопис деякий час перебувала в Переяславській семінарії. На ній збереглися помітки, які можна датувати і XIX століттям. Уже в XX столітті Євангеліє зберігалося в Полтавській бібліотеці і музеї Києво-Печерської Лаври.
Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації - на Пересопницькому Євангеліє під час інавгурації присягали Президенти України. У момент присяги Президент кладе руку на це Євангеліє, обіцяючи бути вірним не тільки людським законом, а й Богу.