1. Багатство. На думку Фоми Аквінського, багатство не є гріхом саме по собі. Воно є влада, яка дається людині, що володіє багатством. А будь-яка влада повинна викликати повагу. Інше питання - як це багатство використовується. Якщо з його допомогою робляться добрі справи, то таке багатство заслужи-кість схвалення. Якщо ж воно породжує пороки і їм твориться несправедливість, тоді таке використання багатства гідно всякого осуду. Людина, що володіє багатством, наділений більш високим ступенем відповідальності за свої вчинки, тому що наслідки цих вчинків більш значні для оточуючих, ніж вчинки будинків. Тому гріхи багатого челоіска тяжчі, ніж ті ж гріхи бідного.
Засудження також заслуговує прагнення до багатства. Оскільки багатство не є метою саме по собі, а лише засобом для облаштування світу, то перетворення його в ціль виступає порушенням природної природи речей, а отже, несправедливістю.
2. Приватна власність. З точки зору Фоми Аквінського, людина має право на володіння тими речами, в які він вклав частину своєї душі. Це право творця на своє творіння. В першу чергу мова йде про результати праці людини, про ті речі, в які вкладені зусилля, старання, творчість майстра. Людина має також право передавати та отримувати речі у спадок, тому що всякий трудиться не тільки заради себе, але заради сім'ї і своїх нащадків.
Необхідність приватної власності Фома Аквінський пояснює і гріховністю людської природи. Він пише, що людина краще піклується про те, що належить тільки йому. Крім цього поділ власності між людьми дозволяє розділити і громадські функції, тобто забезпечити спеціалізацію діяльності, що більш ефективно. Встановлення жорстких правил приватної власності також народжує світ і припиняє спори з приводу володіння тією чи іншою річчю.
Проте потенційно зберігається природне право людини на все, що створено Творцем. Цим правом може пользо¬ваться людина в разі крайньої потреби. Він має право залишити за собою чужу власність і не повинен бути засуджений за це.
4. Справедлива ціна. Міркування Фоми Аквінського про справедливу ціну в першу чергу спираються на поняття обмінного права (справедливості при обміні), про який вже говорилося. «Справедлива ціна» повинна забезпечувати рівність при обміні, тобто кожен учасник угоди повинен віддати рівно стільки, скільки він отримав. Питання в тому, як визначається «справедлива ціна». Згідно міркувань Фоми Аквінського, вона є результатом суб'єктивних оцінок двох сторін, що обмінюються. В першу чергу це суб'єктивна оцінка продавцем тої міри шкоди, яку він понесе, продавши цей товар. Цей збиток в цілому співвідноситься з витратами на придбання або виробництво даного товару. Але не менш важливим є і суб'єктивна оцінка покупцем цінності даного товару, тобто заходи своєї потреби в ньому. Продавець також повинен враховувати якість товару, встановлюючи на нього ціну. У подальших міркуваннях Фома Аквінський в основному в якості «справедливої ціни» розглядає середню ціну, яка встановилася на ринку на даний товар при середніх умовах.
Фома Аквінський велику увагу приділяє випадкам порушення правил справедливого обміну. Одним з них є свідоме перекручування якостей товару продавцем. Продавець зобов'язаний знизити ціну, якщо його товар має навіть прихованими, але відомими йому дефектами. Але при цьому він не зобов'язаний афішувати дані дефекти перед покупцем. Покупець сам повинен їх виявити або здогадатися про них, дізнавшись про нижчу ціну.
Іншим шахрайством є використання продавцем надзвичайної потреби покупця в даному товарі. Продавець не має права завищувати ціну в цьому випадку. У той же час покупець сам може запропонувати більш високу ціну, яка розглядається як знак подяки за надану послугу в надзвичайній ситуації. Крім того, якщо продавець з якихось суб'єктивних причин оцінює наявний у нього товар вище, ніж його середня ціна на ринку, то він має справедливе право встановлювати ціну, яка буде відповідати цій суб'єктивній оцінці.
5. Оцінка торгівлі. Фома Аквінський не засуджує торгівлю, вважаючи, що купець виконує важливу функцію, доставляючи товари туди, де в них найбільше потребують. За це він має право отримувати прибуток. Але в той же час продавець повинен дотримуватися два правила. По-перше, він повинен співвідносити ціну товару з витратами на його придбання і якістю. По-друге, він не повинен гнатися за прибутком заради самого прибутку.
Читачів цієї статті також цікавить:
- Середньовічна економічна думка Росії
Але якщо на Заході формування в цей же час централізованих держав супроводжувалося зародженням капіталізму, то в Росії держава, що склалося з військової необхідності, навпаки, сприяло посиленню деяких рис феодалізму, зокрема виникнення і розвитку кріпосного права
Від: Іванов Іван Демидович
Складено своєрідний «статут» торгових відносин, безумовно, грамотно. А ще справедливо і толерантно. Назріває одне питання - чи були які-небудь «органи» в ті часи, які б контролювали дотримання цих так званих законів. Щось на зразок сучасної Прокуратури або Фінансової поліції чи що? Або працю Фоми Аквінського був написаний просто так, для галочки? Напевно, організувати таку галузь влади в середньовіччі було архіскладною завданням. Навчити грамоті особливих людей, які будуть присутні на ринках, і вирішувати всі спірні питання, з метою захисту прав споживачів - замислювалася влада про це? По-моєму торговці мали більш високий статус, ніж покупці, і могли сміливо диктувати свої правила угоди.