На прапорі драматичної медицини героїчний посту-пок Макса Петтенкофера, який випив на доказ епідеміо-мической природи холери культуру збудника, і повторили цей досвід І. І. Мечникова, М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотного, І. Г. Савченко.
Першим прищепив собі чуму і загинув від неї англійський лікар
А. Уайт. Незважаючи на трагічний результат, пішли нові досліди по зараженню себе чумою, їх провели Р. Дженнет, А. Ф. Бюллар, А. Клото, А. Розенфельд, Е. Валлі.
Високу жертовність в ім'я пізнання інфекційної суті жовтої лихоманки проявили Н. Поттер, І. Л. Гюйон, К. Фінлей, В. Рід, Д. Керрол, Д. Ласеар.
Історія боротьби з малярією також надзвичайно багата на-пряжене драматичними ситуаціями, головними дійства-ющими особами якої по праву визнані Р. Росс, Д. Грассі і А. Биньями. Останній зумів здійснити першу навмисний-ве зараження малярією за допомогою укусу комара.
Ще до того часу, коли вчені приступили до вивчення інфекційних хвороб точними науковими методами, в Одесі в 70-х роках XIX століття російський лікар О. О. Мочутковского провів на собі експеримент з висипний тиф. П'ять разів він безрезультатно заражав себе і лише на шостий - захворів на висипний тиф. Фран-цузским бактеріолог Ш. Ніколь також завдяки дослідам на собі встановив, що проміжним господарем збудника висипного
тифу є платтяна воша. За це відкриття він в 1928 році був удостоєний Нобелівської премії.
Російські вчені Г. Н. Мінх і І. І. Мечников заражали себе поворотним тифом, Е. І. Марциновський (згодом директор Московського інституту тропічних хвороб) - лейшманіоз, італійський лікар Д. Профет - проказою. Ці досліди не були даремними. Вони допомогли в боротьбі проти хвороб, що викликаються-мих бактеріями і іншими мікроорганізмами. В кінцевому підсумку ця боротьба закінчилася найбільшими перемогами, вписати слав-ні сторінки в книгу прогресу медицини, в становлення мік-робіологіі як фундаментальної наукової дисципліни.
Виникнення і розвиток медичної мікробіології як науки тісно пов'язаний з розвитком знань в изуче-ванні інфекційних хвороб. Епідемічні хвороби істота-вали на всіх щаблях розвитку людського суспільства. Відомому але, що ліквідована на планеті в 1977 році натуральна віспа забирала мільйони життів ще за 1120 років до н. е. За 500 років до н. е. було відомо про сказ. Спостерігаючи за розвитком епідеміо-мий, люди намагалися пояснити їх походження. Гіппократ (460-370 рр. До н. Е.) Вважав, що причиною епідемії є вдихається людьми повітря, який під час епідемій містить особливі хвороботворні випаровування - міазми.
Заслуга відкриття мікроорганізмів належить А. ван Левенгук (1632-1723), голландському шліфувальник скла, Скон-струіровавшему перший в світі мікроскоп. За допомогою цього інструменту, забезпеченого двоопуклою лінзою з 300-крат-ним збільшенням, Левенгук спостерігав клітинну структуру рас-тений, зародків, відкрив існування сперматозоїдів, а так-же різних мікроорганізмів. У зубному нальоті, відварах і настоях він виявив невидимих неозброєним оком «живих звір-ков» - аnimalcula і замалював різні їх форми - шаро-видні, паличкоподібні, покручені. Левенгук - основоположник першого, морфологічного періоду в розвитку мікробіології, що дав послідовникам найважливіше інструментальне забезпе-ня - мікроскоп. Однак сам Левенгук не міг вказати, яку роль в природі і житті людини відіграють відкриті їм мікроор-організми або, як назвав їх надалі французький дослід-Ватель Седілло, мікроби.
З відкриття Левенгука починається описовий період в раз-вітіі мікробіології. Через 100 років О. Мюллер (одна тисяча сімсот вісімдесят шість) в Данії,
користуючись досконалішим мікроскопом, описав велику кількість мікроорганізмів, розділивши їх на два роду - Vibrio і Mоnas. У 1838 році X. Еренберг на підставі їх ознак встановив два сімейства мікроорганізмів Моnadina і Vibrionia з пологами Васterium, Spirillum, Sрirochaetа.
У 1775 році російський дослідник М. М. Тереховський впер-ші описує експериментальний метод дослідження руху-ня мікроорганізмів, вивчає вплив ряду фізико-хімічес-ких факторів (електричні заряди, варіації температури, Кислотність і т. П.) На життєздатність мікроорганізмів. Він описує результати своїх дуже важливих спостережень відноси-кові потреб мікроорганізмів в кисні, вперше відзначає, що перед розподілом мікроорганізми ростуть і збіль-чиваются в розмірах.
Однак на початку XIX століття більшість досліджень в об-ласті мікробіології носили описовий характер. Друга половина XIX століття ознаменувалася воістину революційними успіхами в розвитку медичної мікробіології, чому в чималому ступені сприяли досягнення природознавства, такі як відкриття клітини, закону перетворення енергії, створення Евола-Ціон вчення Ч. Дарвіна. Саме в цей час жив і працював геніальний французький дослідник - хімік і біолог за освітою - Луї Пастер. Роль цього видатного естествоіс-питателя в бурхливому розвитку мікробіології непереоценіма. Ось як її охарактеризував В. Л. Омелянський: «З Пастера починає-ся другий, фізіологічний період в історії мікробіології. І якщо Левенгук з повною підставою приписується назву «батька мікрографії», то Пастер був справжнім творцем і вдихніть-ставники сучасної мікробіології, з казковою швидкістю раз-що росла в величезну науку »(Вибрані праці. Т. 2.- М. 1953.-С . 6).
Будучи основоположником вивчення фізіології і біохімії-ми Академії мікробів, Л. Пастер розкриває сутність молочнокислого і маслянокислого бродіння, показує, що воно викликається ні чим іншим, як бактеріями. Л. Пастер відкриває анаеробний тип дихання у бактерій, доводить, що будь-який заразне захворювання має свого мікроба-збудника.
Дослідження в області бродіння і мимовільного зараження послужили основою вирішення питання про «хворобах» вина і пива. Як заходи боротьби Пастер запропонував прогрівати вино при 50-60º С. Ці дослідження затвердили принципи стерилізації і метод пастеризації.
Грунтуючись на дослідженнях Л. Пастера, Д. Лістер в 1867 році ввів в хірургічну практику метод антисептики. Протягом короткого часу Пастером були відкриті збудники гнійно-запальних захворювань, курячої холери і т. Д. На прикладі
культури збудника курячої холери він вперше встановив факт втрати нею вірулентності і здатність цієї ослабленою культури створювати несприйнятливість до наступному зараженню курей вирулентной культурою. Зроблений Пастером на підставі цих дослідів висновок про можливість застосування ослаблених куль-тур для формування несприйнятливості до інфекційних за-болевания створив передумови для розвитку нового наукового напрямку - вакцинопрофілактики.
Доводячи правомірність своїх висновків, Пастер одержує сібіреязвенную, а потім антирабічною вакцини. Це було одне з найбільших досягнень в галузі медицини: відкриття еф-тивного засобу профілактичного лікування хвороби, кото-раю протягом століть вважалася невиліковною.
Друге, не менш славне ім'я в розвитку мікробіології - Роберт Кох, який остаточно встановив етіологію сибірської виразки (1876); розробив і застосував щільні поживні середовища, виділив чисті культури; ввів в мікробіологічну практику анілінові барвники, розробив метод іммерсіі і микрофото-графірованія; обґрунтував і сформулював тріаду Генле - Коха, по якій визнається роль мікроба як збудника заболева-ня; заклав наукові основи дезінфекції; відкрив збудника туберкульозу і довів інфекційну природу цього захворювання, отримав туберкулін; відкрив збудника холери і вивчив епідеміо-міологія цього захворювання.
Виключно велике значення в розвитку нового, кричи-гінальние напрямки мікробіології мають дослідження І. І. Мечникова - засновника вчення про імунітет - невос-пріімчівості організму до інфекційних захворювань. За оп-ределению Е. Ру, І. І. Мечников - це поет мікробіології. Йому належить пріоритет творця фагоцитарної теорії їм-мунітета, основоположника фізіологічного напряму в їм-мунологіі.
І. І. Мечников заклав основи вчення про антагонізм бактерій, з'явився плідним джерелом для створення вчення про антибіотики, вказав на велике значення зовнішнього середовища для зміни властивостей мікробів, які передаються у спадок, досліджував проблеми довголіття в зв'язку з на-правління зміною мікрофлори кишечника молочнокіс -лимі бактеріями. Спільно з Е. Ру він розробив модель експериментального сифілісу, досліджував патогенез холери. І. І. Мечников створив блискучу школу російських Микробиол-гов, серед яких А. М. Безредка і Н. Ф. Гамалія, В. Л. Омелянський і І. Г. Савченко, Л. А. Тарасович і Д. К. Заболотний і багато інших.
У 1888 році французькі вчені Е. Ру та А. Александр Жан Еміль Єрсен відкрили дифтерійний токсин, а Ш. Кітазато - правцевий токсин.
У 1889-1892 роках Е. Берінг в Німеччині, Е. Ру у Фран-ції, Я. Ю. Барт в Росії незалежно один від одного отримали антитоксичну дифтерійну сироватку. У 1923 році Г. Рамон отримав дифтерійний анатоксин. Ці два препарати поз-волілі ефективно боротися з грізними, нерідко смертель-ними інфекціями.
У концеXIX століття, який по праву вважається ерою бактери-ологі, було відкрито величезну кількість збудників інфек-ційних захворювань:
1880 - збудник черевного тифу (К. Еберт);
1883 - збудник дифтерії (Е. Клебс);
1891 - збудники дизентерії (К. Шига);
1892 - вірус тютюнової мозаїки (Д. І. Івановський);
1894 - збудник чуми (А. Александр Жан Еміль Єрсен, Ш. Кітазато).
В цей же період С. Н. Виноградський встановлює роль мікробів у кругообігу азоту в природі, вводить метод Електа-них поживних середовищ. У 1909 році Г. Ріккетс відкриває збудника висипнотифозної лихоманки, а в 1913 - С. Провачек відкриває збудника висипного тифу.
В історії мікробіології початок XX століття відзначено інтенсив-ної розробкою проблеми специфічної профілактики інфек-ційних захворювань: вакцина проти туберкульозу (А. Кальметт і Ш. Герен), протичумна вакцина (Г. Жирар і К. Робік), протівотуляремійная вакцина (Б. Я . Ельберт, Н. А. Гайский), ВАКЦ-на проти поліомієліту (А. Сейбіна, М. П. Чумаков, А. А. Смородинцев), дифтерійний і правцевий анатоксини (Г. Рамон). У 1917 році д'Еррель відкриває бактеріофаги.
Цей період є основним у розвитку еф-ність засобів лікування інфекційних захворювань - ство-дається вчення про хіміотерапевтичних препаратах і антібіоті-ках. Засновники хіміотерапії - П. Ерліх, Д. Л. Романовський, Г. Домагк.Ім належить не тільки заслуга в обгрунтуванні основних вимог до хімічних препаратів, застосовані-мим для лікування інфекційних захворювань, а й обгрунтування-ня умов їх синтезу (метод хімічних варіацій П. Ерліха), розробка хіміотерапевтичного індексу - основного показника в характеристиці цієї групи препаратів, створення найбільш широко використовуваних в даний час сульфаніламідів.
З 1929 року завдяки дослідженням А. Флемінга по раз-розробці пеніциліну відкривається нова ера в лікуванні інфек-ційних захворювань - ера антибіотикотерапії. У розвитку цього напряму взяли участь Е. Б. Чейн і X. У. Флорі, 3. В. Єрмольєва і С. Ваксман.
У 30-ті роки ХХ століття в мікробіологічну практи-ку був введений електронний мікроскоп, що дозволяє детально
досліджувати ультраструктуру вірусів і бактерій, розроблені основи мікроскопічної техніки (ультратонкі зрізи, гістохімічні методи забарвлення).