Можна сказати, що політична філософія - це дисцип-ліна про принципи політичної самоорганізації суспільства. Одна з найважливіших характеристик даних принципів в їх фі-лософском тлумаченні - здатність до універсалізації, суть якої полягає в тому, що в рівних умовах він буде дійство-вать однаково. Наприклад, для затвердження і ефективного функ-ня політичної демократії та її інститутів необ-ходимо певний мінімум умов, без яких вони просто неможливі. Так, не можна виявити сутність політичної сис-теми без з'ясування суті відповідного суспільства. На-приклад, правова держава немислимо без деяких базових характеристик суспільства, на яких воно і спирається. В якост-стве основного умови існування як цивільно-го суспільства, так і правової держави виступає вільна лич-ність, наділена вродженими невід'ємними правами. Суспільство може бути названо цивільним лише з того момен-ту, коли за людиною як особистістю визнаються невід'ємні права на життя, свободу і реалізацію своїх здібностей, коли ці права стають основними опорами громадського зда-вання. Все це проявляється в тому, що громадянське суспільство і правова держава не можуть існувати одне без одного.
Громадянське суспільство і правова держава в свою чергу передбачають певний тип економіки. Економічна і політична свобода виробляти від свободи особистості. У той же час без економічної свободи, без свободи вибору джерелом-ників отримання засобів існування не може бути і свободи політичної: перша представляє собою необхідне ус-умова для досягнення другої. Існує взаємообумовлених зв'язок між демократією, приватною власністю і вільно-ринкової економікою.
З цієї точки зору показовим є той факт, що вплив од-них і тих же ідей в різних історичних умовах можуть про-бути абсолютно по-різному. Наприклад, ряд установок, ко-торие традиційно оцінювалися як чинники, що негативно впливають на розвиток східних товариств в напрямку модер-нізації, в сучасних реальностях набувають позитивну роль. Так, в науковій літературі 60-х - першої полови-ни 70-х років панування конфуціанської ідеології розглядає-валось як головної перешкоди для східно-азіатських країн на шляху їхнього переходу до ринкової економіки і політич-ської демократії. Але така оцінка докорінно зміни-лась в 80-х роках, коли цілий ряд країн регіону здійснили стрімкий ривок в своєму економічному і технологічному розвитку і за безпрецедентно короткий період як би перестрибну-ли з аграрно-індустріального суспільства в інформаційне суспільство, тим самим створивши передумови для трансформації ав-торітарних політичних режимів в ліберально-демократичний-ські.
Торкаючись помилкового, метафізичного тлумачення ідеї античної-ної свободи європейськими мислителями свого часу, Т. Гоббс стверджував: «ніщо ніколи не було куплено такою дорогою це-ної, як вивчення західними країнами грецького і латинсько-го мов». Тут філософ мав на увазі спроби некритичного-го перенесення ідеалів і цінностей однієї історичної епохи, тобто античності, на інші історичні епохи, зокрема на реалії Нового часу.
Але тим не менш політична філософія, будучи дисципл-ної, покликаної досліджувати природу політичних речей, за-щоМ трагивающим цілий комплекс основоположних аспектів, які в рамках людської історії мають як би позачасовий характер. У цьому контексті мав рацію Л.Страусс, який вва-тал, що політична філософія займається пошуками Транс-сторіческіх істин про політику. Вона визначає межі полі-тичного, політичного життя і діяльності як таких, різні форми їх державного втілення.
Однак ми знаємо, що сучасні суспільства характеризують-ся самими різними формами плюралізму, зумовленими, в свою чергу, існуванням безлічі шарів, станів, класів, представників різних етносів чи націй, конфесій-сій, культур, професій, що мають свої особливі інтереси, час- то що не збігаються і, більш того, конфліктуючі один з одним. Можна сказати, що конфлікт - це невід'ємна сутнісна характеристика будь-якого людського співтовариства.
Сам процес формування і консолідації людських со-товариств був пов'язаний з їх взаємним протиставленням один одному. Конфлікти мали місце якщо не всередині окремих пер-воначально пологів, племен, етносів, то між ними. Проти-поставлення ми-вони, наші-чужі становило невід'ємний і визначальний елемент цього процесу. Показово, що са-моназванія багатьох етносів в перекладі на сучасну мову оз-початок «люди» (або «людина» у множині), про-тівопоставляемие «нелюди» (або «нелюдиною»), тобто всім іншим «чужим» племенам і етносів.
Показово, що факт конфліктного походження вла-ки відносин, політики, держави усвідомили вже думки-ки старовини. Ще в «Державі» устами полемарх Платон говорив про те, що політична діяльність повинна здійснюва-ляться в інтересах частини суспільства або однієї партії ( «дру-зей») в боротьбі з її політичними противниками ( «ворогами»). Мистецтво справедливої політики - «це мистецтво приносити друзям користь, а ворогам завдавати шкоди». Виступаючи з позицій сущого або реального стану речей, платонівська Фрас-мах ратував за те, щоб у відносинах між пануючими і під-владними пріоритет ніколи і ні за яких умов не від-давався підвладним. Як вважав Фрасімах, не існує людей, які б, перебуваючи при владі, могли віддати віддавши перевагу-ня інтересам інших на шкоду своїм власним. Примітний-но, що, вважаючи всі існуючі системи правління несправед-лівимі, Сократ не оскаржував фактичну правомірність фрасімаховского конфліктного принципу, виведеного з реаль-ного життєвого досвіду.
Тим самим дихотомія «друг-ворог» була перенесена на всі сфери і принципи життя. Політичний ворог не може бути спів-юзніком або іншому в економічній, соціокультурній, Есте-ної чи інших сферах. Елімінується саме поняття Нейт-ралітета. В ліберальній системі світогляду нейтралітет відносно існуючої форми правління має на увазі мовляв-чалівое угоду з ним. У марксизм-ленінізм і націонал-соціалізм нейтралітет сприймається як неприйняття панів-ствующей політичної системи. Діє принцип - якщо ти не з нами, то проти нас, і ти відповідно зараховують до ла-Герю ворогів. Якщо ворог не здається - його знищують.
У зв'язку з цим особливо слід відзначити, що політика подра-зумевает участь людей у владних відносинах або стремле-ня вплинути на розподіл влади. Як зазначав М. Вебер, «хто займається політикою, той прагне влади як засобу, підлеглому іншим цілям (ідеальними або егоїстичними), або до влади" заради неї самої ", щоб наслаж-датися почуттям престижу, яке вона дає».
Або, стаючи на позицію І. Канта, можна сказати, що грома-Данський суспільство саме, незалежно від держави, має в своєму розпорядженні засоби і санкціями, за допомогою яких воно може заста-вить окремого індивіда дотримуватися загальноприйнятих норм.
Саме інститути громадянського суспільства - сім'я, школа, церква, сусідські або інші громади, різного роду доброволь-ні організації та спілки - здатні грати таку роль. Ця функція, по суті, чужа державі, і воно вдається до її виконання лише в тому випадку, якщо інститути громадянського суспільства демонструють свою нездатність вирішити це завдання. Тут основне значення має вбудований ме-ханізм досягнення громадянської злагоди.
Зі сказаного вище можна зробити висновок, що політика покликана знаходити шляхи і засоби вирішення в че-ловеческій співтоваристві конфліктів, примирення і поєднання різних інтересів усіх членів суспільства. У цьому сенсі мав рацію С.Л.Франк, який писав: «Політика є лікування (ги-гіеніческое, терапевтичне, в безвихідних випадках - хіруріі-ня) суспільства або його виховання, створення умов та від-носіння. найбільш прийнятних для розвитку його внутрішніх творчих сил ». Якщо громадянське суспільство являє со-бій арену зіткнення і взаємодії безлічі приватних суперечать один одному і конфліктуючих інтересів, то світ політичного укладає в собі об'єднує всіх членів об-щества початок. Держава, яка виступає як найбільш закон-ного втілення ідеї політичного і виражає загальну волю, має на меті перешкодити розростання конфлік-тів різних інтересів, забезпечити умови для досягнення консенсусу з основних питань суспільно-політичного устрою. При цьому воно має право використовувати для до-сягнення цієї мети не тільки внутрішньо властиві будь-якому че-ловеческій спільноті шляху, кошти і механізми, а й цілий комплекс штучних, зовнішніх механізмів та інститутів в особі держави, права, законів, влади та ін. Покликаних в слу-чаї необхідності застосовувати примусові заходи (див. гл. 4).
З цієї точки зору для характеристики феномена політич-ського визначальне значення має принцип всеосяжності або загальної обов'язковості рішень і наказів держави, ис-котрий лікує для загальнозначуще регулювання суспільних відносин все арсенали закону, права і апарату насильства. Важливо врахувати, що не існує і не може існувати ка-кого б то не було аполітичного суспільства, оскільки всі сфе-ри і форми суспільного життя і діяльності в тій чи іншій формі і мірі пронизані політичним початком. Глав-ва функція політичного полягає в тому, щоб забезпечити єдиний-ство суспільства, розділеного на різнорідні групи, шари, клас-си. По суті, суспільство єдине в якості політичної спільноти. Політичне грає інтегративну або інтегрованого-рующую роль.
Тому, коли ми виділяємо громадянське суспільство і світ по-літичної в якості самостійних підсистем человечес-кого соціуму, то маємо на увазі їх розмежування лише в смислі-ле веберовских ідеальних типів. Це якісь абстрактні конструкції, які не завжди збігаються з реальною життя-ної практикою. Стихійність і спонтанність свободи знаходять ви-ражение в громадянському суспільстві, а початку порядку і уперед-ченности - в державі. Приватне початок або виняткова прихильність принципу приватності розділяє, роз'єднує людей відповідно до їх особливими інтересами, а організаці-онное початок, що втілюється в державі, їх об'єднує. Це забезпечується, зокрема, пануванням єдиної для всіх го-жавної влади, що підноситься над іншими началами. Іншими словами, громадянське суспільство і правова держава припускають і обумовлюють одна одну, або, як казав Ге-гель, вони складають дві сторони однієї і тієї ж медалі.
Таким чином, конфлікт і політика найтіснішим чином пов'язані між собою. Тому центральне місце в полі-тичної філософії займає питання про те, як поєднати один з одним конфлікт, породжуваний неминучою конкуренцією різних інтересів за ресурси, до вимог порядку і з-глас, без яких неможливо уявити собі життєздатний-ність будь-якого людського співтовариства. Існують різні ис-гасити розташоване поблизу і причини виникнення конфліктів, а також різні шляхи і засоби їх вирішення. Це знаходить вираз в фак-ті існування різних форм правління і політичної си-стеми, влади і держави.