В результаті боротьби в середині VIII ст. за тюргешское спадщина з карлуками значна частина Огуз покинула Жетису (Семи-речье) і пішла в передгір'я і долину Чу. Тут знаходилася їх резиденція, яка називається «Стара Гузія». На початку IX ст. вожді Огуз в союзі з карлуками і кимеков розгромили Кангару - Печенізьке об'єднання і захопили пониззя Сирдар'ї і степи Приаралья. В кінці IX ст. в союзі з хозарами вони завдали поразки печенігам і оволоділи межиріччям Уралу і Волги.
Тривала боротьба з печенігами сприяла політичній консолідації та оформлення в IX-X ст. огузского союзу племен. До складу Огуз увійшов як древній (в основному тюркізірованних-ний) етнічний компонент долини Сирдар'ї і Арало-каспійських степів, індоєвропейського та фінно-угорського походження, таки напівкочові і кочові роди і племена Жетису і Сибіру: Халаджі, джагра, Чаруків, карлуки, імури , баюндури, каи. Форми-вання огузской етнічної спільності було складним і длитель-ним. Спочатку ядро огузской группірові формувалося в Жетису, проте в процесі свого руху на захід воно значи-тельно поповнилося за рахунок кочового і напівосілого населення території Південного та Західного Казахстану.
Огузи ділилися на ряд племен з безліччю родових подрузі-поділів. Згідно Махмуду Кашгар (XI ст.), Спочатку вони складалися з 24 племен і ділилися на дві фратрії: Бузуків і СМХ. Бузуки користувалися великими привілеями. У кожну 'з цих груп входіло12 племен, що ділилися, в свою чергу, на дві рівні частини. Тісні контакти Огуз з сусідніми тюркоя-гучними племенами і народностями - карлуками, печенігами, башкирами, кимеков, кипчаки - сприяли все більшого їх зближенню.
В кінці IX-початку XI ст. огузские племена мешкали на великій території від середньої течії Сирдар'ї до низин Волги. Кочовища Огуз були розкидані по Іргиз, Уралу, Ембі, Уілу, в передгір'ях Сирдар'їнський Каратау, до меж Ісфіджа-ба. Найбільш компактно вони жили в середній і нижній течії Сирдар'ї, в Приаралье і Східному Прикаспії. Межі огузских становищ і фортець досягали Південного Уралу і Нижнього Поволжя. Огузи межували з осілими землевласницька областями, Хорезмом, Мавераннахром і Хорасаном. У X ст. степи, що тяглися на захід до Хазарії, а також степи Північного Прикаспію, Центральні, Заунгузькі, південно-східні Каракуми і Пріаральськая Кизилкуми називалися огузских степом.
Перші згадки про державу Огуз з'являються в арабомовних історико-географічних творах IX - поч. X ст. Одне з найбільш ранніх звісток про існування у Огуз своєї держави міститься в творі аль-Якуби (IX ст.). Свідок-ство арабського географа цікаво не тільки згадуванням Огуз, а й вказівкою на їх війни з сусідніми тюркськими племенами: карлуками, тогузогузамі, кимеков. Цікаві відомості про пле-Менахем Огуз IX-X ст. містяться в географічному праці Ібн-аль-Факіха (X ст.), де повідомляється, що огузи поряд з кимеков і тогузогузамі є «царями» (малик) і більше інших шануючи-ються у тюрків.
У X ст. столицею огузского держави стало місто Янгикент, що лежав на стику важливих караванних шляхів, що вели в Середню Азію, Східну Європу та Центральну Азію. Главою огузского держави був верховний правитель, що носив титул «джабгу». Огузские джагбу мали заступників - Кюль-Еркін. Влада верховних правителів передавалася у спадщину. Вибори огузских ханів проводилися на радах, які були тран-сформованим пережитком народних зборів епохи військової демократії. Важливу роль в державі джабгу грав головний предв-ник огузского війська, що носив титул «сюбаші».
У огузских державі IX-X ст. йшов процес розкладання старих родоплемінних інститутів, розвивалися патріархально-феодальні відносини. В кінці X-поч. XI ст. в державі Сирдар'їнської джабгу функціонувала система регулярних податкових зборів, що вказувало на складання в ньому стаціонарного апарату управління.
У огузских суспільстві розвивалася приватна власність, йшов інтенсивний процес виділення багатої знаті. Основою імущес-твенного нерівності була приватна власність на худобу. Поряд з багатою аристократією були маси рядовихобщинників, будинків, рабів. Головним господарським заняттям Огуз було екстенсивне скотарство.
Держава Огуз відігравало важливу роль в політичній і військовій історії Євразії. У 965 р в союзі з Київською Руссю вони розгромили Хазарський каганат, східні кордони якого в середині X ст. досягали північно-східного узбережжя Каспійсько-го моря; У 985 р огузский джабгу разом з руськими князями завдав великої поразки Волзької Булгарії. Все це сприяє-валі зростання політичної могутності огузской держави.
На рубежі X-XI ст. огузских держава зазнала криза внаслідок повстання серед огузских племен, незадоволених хижих-ного збором податків. Згідно огузскім історичних переказів-ям, ці повстання падають на правління Алі-хана, який прийшов до влади близько середини або на початку другої половини X ст. Невдоволення фіскальною політикою джабгу було використано вождями сельджуків, які оселилися біля Дженда ще в середині X ст. Сельджуцькі вожді стали на чолі повстання проти огузских правителів Янгікент і захопили Дженд, але не надовго. Незабаром вони були змушені залишити межі Джендской облас-ти.
В цей час посилився Шахмалік, спадкоємець Алі-хана. При ньому держава настільки посилився, що огузи в 1041 р захопили Хорезм. Однак через два роки Шахмалік, останній з відомого-них джабгу Огуз, потрапив в руки сельджуків і був страчений.
Багаторічні сутички і війни з сельджуками підточили об'єк-єднання огузских джабгу. Ослаблена глибокими внутрішніми протиріччями держава джабгу остаточно впала під ударами вождів кіпчакскіх племен. Значна маса Огуз під напо-ром кипчаків пішла в межі Східної Європи і Малої Азії. Інша частина Огуз перейшла під владу Караханидів Мавераннахра і сельджукских правителів Хорасана. Залишки розбитих кипчаки в середині XI ст. Огуз надалі розчинилися серед тюркомовних племен Дешт-і кипчаки. Огузские племена долини Сирдар'ї, Приаралья і Північного Прикаспію залишили помітний слід в етнічної історії казахів.