5. Наслідки недотримання закону. Недотримання норматив-но-правового змісту закону тягне за собою різні послід-наслідком залежно від характеру порушень. Вони можуть мати цивільно-правової, адміністративно-правової або кримінально-правовий характер.
Якщо закон забороняє вчинення певних дій, то в нього включається спеціальна вказівка, що передбачає при-трансформаційних змін відповідної санкції. Однак найчастіше санкції з-тримаються в інших законах чи інших правових актах, як зазначено.
6. Скасування законом інших нормативно-правових приписів. Новий закон зазвичай містить вказівку про скасування, якщо інше не передбачено їм, всіх інших чинних законів і підзаконних актів, йому суперечать. Такою є загальна вимога законодавець-ної техніки. Однак у багатьох випадках ця вимога потребує детальної деталізації. Слід з'ясувати, які саме закони Я підзаконні акти (або їх окремі статті, пункти, частини) скасовуються у зв'язку з прийняттям нового закону. На визначення зако-нів та підзаконних актів, що підлягають скасуванню, витрачається зви-но багато часу, особливо тоді, коли раніше видані закони і підзаконні акти були прийняті в різні історичні пери-оди і у великій кількості.
Для спрощення цієї роботи законодавець найчастіше Прибега-ет до загального вказівкою: "Раніше прийняті з даного питання акти вважати такими, що втратили силу". Однак таке спрощення в законодав-будівництві неприпустимо, бо питання про дію того чи іншого зако-ну або підзаконного акту залишається на розсуді посадових осіб і органів, не кажучи вже про те, що у них можуть виникнути Зімніть-ня про дії або бездіяльності того чи іншого закону і подзакон-ного акта. Все це може привести до серйозних помилок в право-применительной практиці. Тому необхідно при прийнятті нового закону своєчасно давати вичерпний перелік раніше діяли законів і підзаконних актів (їх статей, пунктів і частин), які скасовуються у зв'язку з прийняттям нового закону.
Що стосується вступу закону в силу, то воно визначається самим законом або відбувається з моменту його офіційного опубліку-тріумфу.
8. Підпис соответствующегодолжностного особи. Структура закону завершується подпісьюсоответствующего посадової особи, що надає йому офіційне значення. Зазвичай такою особою є-ється глава держави або голова парламенту, що визна-ляется конституцією тієї чи іншої країни.
Такі структурні основні частини закону, при форму-ванні кожної з яких потрібно суворе дотримання правил і прийомів законодавчої техніки. Тільки за цієї умови закон отримає досконалу форму.
Класифікація законів та їх особливості.
Зрозуміло, це зовсім не означає, що про закон все пізнане. Це не той випадок, коли, висловлюючись словами відомого французького мо-раліста XVII століття Жана де Лабрюйера, можна лише сумно кон-статіровать, що «все давно сказано, і ми запізнилися народитися, бо вже більше семи тисяч років на землі живуть і мислять люди », що« урожай наймудріших і прекрасних спостережень »над людськими характерами знятий і« нам залишається лише підбирати колосся, залишені стародавніми філософами і мудрими з наших сучасників ».
Це зовсім не так. За багато століть вивчення закону накопичилася величезна сума знань про нього, виробилося певне уявлення про це явище, дійшли цілком певний стереотип. Але разом з тим залишилося величезне поле діяльності для сучасних і майбутніх дослідників, залишилося безліч до кінця не відо-ки його сторін.
Справа в тому, що закон, як і право в цілому, не є раз і назавжди даними, застиглим у своєму розвитку інститутом. Разом з суспільством і державою він постійно змінюється і розвивається. В силу цього змінюються до певної міри і погляди про нього, про його окремих-них ознаках і рисах. Виникають суперечливі думки і суж-дення. Виробляються і пропонуються іноді дуже суперечливі визначення закону і неоднозначні про нього уявлення.
З цього міркування випливає, що першочерговим за значимістю відмітною рисою закону є його нормативний характер. Однак норми права містяться і в будь-якому іншому нормативно-правовому акті. За логікою, будь-який такий акт повинен розглядатися у вигляді закону.
У повсякденному житті, в побуті використання терміна «закон» для позначення будь-якого нормативного акту, що виходить від держави, є досить поширеним і цілком допустимим, бо під-підкреслювала важливість дотримання всіх законодавчих актів, а не толь-ко власне законів. Юридично ж це виглядає вельми некоррек-тно. Ототожнення закону з іншими нормативно-правовими актами вносить плутанину в різні форми (джерела) права, знижує еф-ність їх застосування.
В силу цього і ряду інших причин в науковій та навчальній юридичес-кой літературі набагато частіше використовується поняття закону в «вузькому», власному його розумінні. Досить типовими при цьому, що відображають сформовані уявлення про закон на сучасному етапі, його дефініціями є наступні. Закон - це прийнятий в особливому порядку «первинний правовий акт» з основних питань життя держави, «безпосередньо виражає загальну державну волю, має вищу юридичну силу» [5]. Або: Закон - це нормативно-правовий акт, «прийнятий вищим представницьким органом держави в особливому законодавчому порядку, який має вищу юридичну силу і регулює найбільш важливі гро-ються відносини з точки зору інтересів і потреб населення країни [6]». Або, нарешті: «В юридичному сенсі закон - це нор-мативно акт, що приймається в особливому порядку, що володіє після Конституції найбільшої юридичну чинність і спрямований на регулювання найбільш важливих суспільних відносин [7]».