На 4-му році життя Петра, в 1676 році, помер цар Олексій Михайлович. Опікуном царевича став його зведений брат, хрещений батько і новий цар Федір Олексійович.
Петро отримав слабке освіту, і до кінця життя писав з помилками, використовуючи бідний словниковий запас. Це було обумовлено тим, що тодішній патріарх московський, Іоаким, в рамках боротьби з «латинізацією» і «іноземним впливом» відсторонив від царського двору учнів Симеона Полоцького, який навчав старших братів Петра, і наполіг на тому, щоб навчанням Петра займалися гірше освічені дяки Н. М. Зотов і А. Нестеров.
Смерть царя Олексія Михайловича і воцаріння його старшого сина Федора (від цариці Марії Іллівни, в дівоцтві Милославської) відсунули царицю Наталю Кирилівну і її рідню, Наришкіних, на задній план. Цариця Наталя змушена була вирушити в село Преображенське під Москвою.
Стрільці наполягли, щоб царівна Софія Олексіївна прийняла на себе управління державою через малолітства її братів. Цариця Наталія Кирилівна мала разом з сином Петром - другим царем - віддалитися від двору до підмосковного палац в селі Преображенському. Саме в цьому селі юний Петро і завів свою власну армію - «потішне» військо, яке було організовано за передовими західними зразками і озброєне найсучаснішою зброєю. У «потішної» армії була і зовсім не «потішна» артилерія - з Пушкарского наказу були доставлені 16 гармат. Він прекрасно розумів, що царівна Софії, яка з настанням повноліття Петра повинна була поступитися йому трон, зовсім не горіла бажанням розлучатися з владою. І своя армія повинна була стати самим головні аргументом в суперечці вінценосних осіб.
