Розглянемо докладніше проблеми, пов'язані з на-рушення морфологічної норми при утворенні і вживанні іменника. Поява дуб-льотних форм серед іменників відображає загальні процеси мовного розвитку і тенденцію розвитку мови. Тенденція до економії коштів мови привела до появи варіантів слів, перевага в якому віддається формам чоловічого роду: вольєр (а не вольєра), желатин (а не желатину). Зазвичай одна з таких форм розглядається як застаріла, просто-річкова або професійна. Сьогодні в мові не зустрів тиша слів залу, фільму, санаторію, проте в худо-жественних творах, написаних на початку про-шлого століття, зустріти такі форми можна досить часто. Коливання в роді слів пояснюються наявністю застарілих родових форм в системі мови. Слід запам'ятати, що в сучасній літературній мові з найбільш уживаних у мові слів до чоловічого роду відносять: черевик, банкнот, зал, жоржин, жираф, коректив, картопля, лебідь, погон, шлях, рейок, рояль, толь, тюль; до жіночого роду - бакенбарди, бандероль, вуаль, задирки, манжета, плацкарта, ополонку, туфля, тапка; до середнього роду - повидло, щупальце.
У сучасній мові дуже поширені помилки в зв'язку з вживанням іменників, оканчі-вающихся на -Ь. Ці іменники в мовної си-стем належать і до чоловічого і до жіночого роду: кінь, день - м.р. а жито, степ - ж. р. Вони запозичують-вани системою російської мови на різних етапах язи-кового розвитку, і досить складно визначити їх родову приналежність: вуаль, мозоль, шампунь, толь, тюль, готель, нашатир, дуель. Як же правильно упот-ребіть дані слова в мові? На цей випадок суті-ють правила. так:
- назви птахів, риб, тварин і комах зазвичай ставляться до чоловічого роду (виключаючи слова бугай, миша, неясип', моль - ж. Р.);
- конкретні і речові существітель-ні - картопля, овоч, квасоля, рояль - віднесені до того чи іншого роду згідно з традицією або в соот-повідно з тим родом, який дані слова мають в рідному для них мові. Отже, до цієї катего-рії потрібно віднести толь, тюль, готель, нашатир і ін. Однак є слова, родову приналежність яких просто варто запам'ятати - вуаль (ж.р.), дуель (ж.р.).
Морфологічна норма встановлює вимоги до слововживання і в інших випадках. Правила здаються складними і важко пояснити лише на пер-вий погляд, насправді вони обгрунтовані і систем-ни. так:
- іменники з суфіксами суб'єктивної оцінки (-ишк, -ішк, -ушк, -юшк, -ищ): синочок, ко-ровушка, господиня, ручища, голосище, пальтечко - зберігають рід того слова, до якого приєднує-ся суфікс: син - маленький синочок, голос - здоровий голосище, лист - дивне пісьмішко, будинок - великий доміще, сарай - старий сарайчик, горобець - молоденький Воробьішко, окунь - маленький окунішка;
- рід невідмінюваних іменників пов'язаний із значенням слова. Неживі іменники зазвичай відносять до середнього роду: алое, кашне, какао, таксі, піаніно, джерсі, радіо, пальто, попурі, Ескі-мо, джерсі, желе, журі, ландо, кімоно, пюре, рагу, радіо і т. д. Однак в сучасній літературній мові зареєстровані деякі відхилення від цієї нор-ми, наприклад: авеню - ж. р. а також рідше пор. р. болеро (іспанський національний танець) - м. і порівн. р. віскі (горілка) пор. і ж. р .; кольрабі (капуста) - ж. р. манго (фрукт тропічного дерева) - м. і порівн. р .; сі-Рокко (пекучий вітер в Африці) - м. р .; пенальті - м. і порівн. р .; салямі (сорт ковбаси) - ж. р .; урду, хінді (мови) м. р. кава - м. р .; в розм. мови - пор. р. і мало хто інші;
- слова із значенням осіб чоловічої статі і без-щодо до підлоги: маестро, рантьє, аташе, ден-ді, кюре, круп'є. Жуліо, Анрі - належать до чоловік-ському роду;
- слова із значенням жіночої статі - мадам, фрау, міледі, пані, Кармен, Бетті - відносять до дружин-ському роду;
- в ряді слів рід визначається за стержневому слову: салямі - ж.р. (ковбаса), кольрабі - ж.р. (Ка-пуста), хінді - м.р. (мова); авеню - ж.р. (вулиця);
- назви тварин і птахів відносяться до чоловік-ському роду - какаду, поні, фламінго, кенгуру, дінго, жако, зебу (виключаючи івасі - оселедець, цеце - муха), назви тварин можуть вживатися і як слова жіночого роду, якщо в тексті є вказівка на те, що це самка; кенгуру годувала дитинчати.
Родова приналежність може визначати і через трансформаційних змін значення слова: гарнітур (меблів, білизни) - гарнітура (однаковий за розміром і зображенню шрифт); метод (спосіб пізнання) - методу (систе-ма практичних прийомів), апостроф (надрядковий знак) - апострофа (патетичний вигук). Ні-обходимо знати ці значення і вірно використовувати слова у відповідному контексті. Загальновживане іменник зазвичай в професійного мовлення при-нимает іншу родову приналежність: манжет - коль-цо для скріплення, манжета - деталь рукава, кла-виш - наконечник важеля, клавіша - деталь музи-кального інструмента.
У літерних абревіатур (складноскорочені слова, що читаються за назвами літер) рід пов'язаний з їх морфологічної формою. Якщо абревіатура склоня-ється, то її рід обумовлений закінченням: вуз - м. Р. так як в називному відмінку має нульове оконча-ня (пор. в вузі, вузом і т.д.); цум - м. р. (В ЦУМі, ЦУМом). Якщо абревіатура не відмінюється, то зазвичай рід її визначається за родом стрижневого слова, від ко-торого утворена абревіатура: ЦК - Центральний комітет - м. Р. ВДНХ - виставка - ж. р. Однак у такого роду абревіатур часто трапляються відхилення від цього правила, особливо в тих випадках, коли аббр-Віатур стають звичними і відриваються від стер-жневого слова, наприклад: неп - м.р. хоча стрижневе слово жіночого роду (політика); МЗС - м. Р, хоча стрижневе слово середнього роду (міністерство); ВАК - м. Р. хоча комісія - ж. р. Рід іншомовних абревіатур визначається за змістом: ФІДЕ - ж.р. - Міжнародна шахова організація.
Велика кількість слів чоловічого роду в російській мові називають як осіб чоловічої, так і жіночої статі. Такі іменники позначають осіб за профес-ці, роду занять, називають посади і звання, наприклад: герой, доцент, професор, юрист, економіст, бухгалтер, адвокат, прокурор і т.п. Довгий час при появі подібних слів в нашій мові носіями цих професій були тільки чоловіки. В кінці 19 століття ситуація змінилася. Це не могло не відбитися на мові. За останні десятиліття в літературному упот-ребленіе поширення набули конструкції типу: директор прийшла - при позначенні осіб жіночої статі. Однак якщо присудок при позначенні осіб дружин-жіночої статі ставиться в жіночому роді, то визначення до них вживаються тільки у формі чоловічого роду: мо-Лодой прокурор Іванова, досвідчений економіст Петрова зробила звіт. Паралельні найменування легко утворюються, якщо професія пов'язана як з жіночим, так і з чоловічим працею, відноситься до спорту або ис-кусства: продавець - продавщиця, спортсмен - спорт-змінка, актор - актриса.
Коливання і варіантність відмінкових форм су-ществовать протягом всієї історії літератур-ного мови. Ці зміни пояснювалися впливом раз-особистих чинників. Стосуються ці коливання, в першу чергу, іменників чоловічого роду. У формах називного і родового відмінків множини їх бо-леї 300, в формі род.п. однини - більше 150. Близько 100 іменників з основою на м'який приголосний та шиплячий в род.п. мн.ч. відчувають коливання і 80 іменників ср.р. на -ье в род.п. мн.ч. Най-складнішою є проблема правильного вибо-ра закінчень в дублетних формах в різних паде-жах слів, наприклад: немає рушників або рушник? грамів або грам? грона або грона? в цеху або в цеху?
При виборі однієї з дублетних форм слід обра щать увагу на наступні чинники: структура слова і місце наголоси, походження слова, область поширення, стилістична диференціація.
Система правил використання числа і відмінка відповідно до морфологічними нормами може ус-ловний виглядати так:
- іноді форми із закінченнями -а / я, -і / и разли-ються за значенням, пор. хутра (вироблені шкури звірів) і міхи (ковальські); корпуси (тулуба лю-дей або тварин) і корпусу (будівлі; великі войс-кові сполуки); табори (суспільно-політичні угруповання) і табори (стоянки, тимчасові поселення); хліба (зернові рослини) і хліби (спечені); со-боля, (хутра) і соболі (тварини); дроти (електрич-етичні) і проводи (кого-небудь); ордена (знаки отли-чия) і ордени (в середньовічному суспільстві, наприклад, орден мечоносців);
- в орудному відмінку однини в іменниках жіночого роду можливі у відповід-но до літературною нормою варіантні закінчення -ої, -ою, (-ів, -ею), які розрізняються лише сти-лістіческіх: закінчення -ою (-ею) характерні для книж-ной, офіційної або поетичної мови, а закінчення -ої (-ів) мають нейтральний характер, тобто упот-реблять в будь-якому стилі: водою - водою, країною - країною;
- варіантні форми з род.п. сущ. типу п'ять кілограм - п'ять кілограмів, серед мордвин - серед мордвинів пов'язані в своєму виникненні і роз-ні з історією окремих типів відмінювання, а також із взаємодією окремих стилів і впливом діалек-тов, фразеологізація окремих словосполучень. Су-ществітельние м.р. мають нульове закінчення, якщо це назви предметів, що вживаються парами: мно-го солдат, пара чобіт; назви національностей: жити серед осетин, румунів, болгар (слід запам'ятати: бедуїнів, монголів, узбеків, Хакасія, негрів, Калмі-ков, узбеків, якутів, тунгусов, таджиків); назви військових груп: немає партизан, гусар, солдат (сліду-ет запам'ятати: мінерів, саперів); назви одиниць через виміри: аршин, мікрон, герц;
- форми жіночого роду пов'язані з різними за звуковим складом або по наголосу початковими фор-мами: яблунь (від яблуня) - яблунею (від яблунь), ба-сен (від байка) - байкою (від басн'). Нормативними для літературної мови є: вафель, кочерег, покрівель, оглобель, часткою, кеглів, жменею, свічок, ца-пель, нянь, простирадло;
- в середньому роді нор: верхів'їв, низові-їв, колін, плечей, блюдець, одеялец, рушників, щупа-ник, кружевец, віконце;
- в родовому відмінку множини нор: заморозків, клавікордів, лахміття, від-реп'яхів, нападок, потемок, сутінків, шароварів, буднів, дровней, ясел.
- у іменників чоловічого роду, називаю-щих речовини, в родовому відмінку однини можливі варіантні закінчення -а і -у: снігу - снігу, цукру - цукру. Форми з цими закінчення-ми розрізняються або за значенням, або стилістично. Різниця в значенні полягають в тому, що форми із закінченням -у позначають частину від цілого: купив са-хару, але виробництво цукру, напився чаю, але вирощування чаю. Стилістичні відмінності виявляються в тому, що форми з закінченням -а нейтральні (харак-терни для будь-якого стилю), а форми з закінченням -у властиві насамперед усній, розмовної мови. У письмовій же мові форми на -у зустрічаються в устої-чівих поєднаннях: дати жару, не було домовленості, дати маху, ні проходу, ні проїзду, не спитавшись. Зустрічаються ці форми також в словах з зменшувальним значени третьому: цибульки, чайку, кваску;
- при вживанні збірних существітель-них потрібно пам'ятати, що в них однина ви-ражает множинність, тому не слід вжив-лять збірні іменники у множествен-ном числі: росли чагарники (потрібно ріс чагарник), бачив ружьі (потрібно: бачив зброю) ;
- при вживанні речових слід по-мнить, що вони не протиставляються за принципом «один» - «багато», множинність міститься в сло-ве: не можна говорити продавали свинини, яловичини, а використовувати тільки описові форми - различ-ні види свинини, яловичини , м'яса.
Особливу увагу слід звернути на склоняемость прізвищ неросійського походження і географічного-ких назв. Коливання можуть бути пов'язані з не-звичайністю звучання імені, прагненням зберегти початкову форму імені, з немилозвучними. Однак існують правила відмінювання власних назв, порушувати які не слід.
1. Якщо прізвища збігаються з загальними су-ществітельнимі, то жіночі прізвища не відмінюються При цьому можливо неяк-до випадків: прізвища, мають суфікси -ец, -ек, ок, -ел краще схиляти без випадання гласного: Івану Заяцю, Тимофію Перецу ; прізвища, що закінчуються на м'який приголосний, позначаючи осіб чоловічої статі, схиляються як іменники чоловічого роду, хоча, будучи загальними, вони можуть бути словами жіночого роду. Пор. рись - ж. р. але: Івану Рисю, далечінь - ж. р. але: Володимиру Далю.
2. Російські прізвища на -ін, -ов в орудному відмінку мають закінчення -им: Фроловим, Івановим, Калініним, Ростовом.
3. Не схиляються прізвища на -аго, яго, -их, -их, ово: корчів, Дурново, Долгих, Сєдих.
4. Прізвища на-ко (Шевченко, Сидоренко) в офі-них мови і в письмовій формі літературної мови не відмінюються. У розмовній мові і в художні-жавної літературі ці прізвища вживаються в двох варіантах, тобто можуть бути несклоняемимі, але можуть і схилятися: направив до Семашко, розмови про Устименко.
5. У поєднанні російських прізвищ з іменами числи-них використовують такі форми: два Петрова, обидва Петрова, двоє Петрових, обидва брати Петрови, двоє (два) Калиновських, обидві (дві) Романівські.
6. У складених прізвищах перша частина схиляє-ся, якщо вона сама по собі означає прізвище: музика Іпполітова-Іванова, казки Мамина-Сибіряка. Якщо ж перша частина не відтворює прізвища, то вона не скло-вується: скульптура Демут-Малиновського.
7. Іншомовні прізвища на голосний звук не скло-ються: Данте, Шоу, Верді.
8. Іншомовні прізвища на приголосний схиляються: студенту Ремчуков (але студентці Ремчуков), при наявності декількох імен поспіль схиляються обидві годину-ти: Жюля Верна, Марка Твена.
9. Жіночі іншомовні прізвища не відмінюються: Дарвін, Цейтлін і т.п.
10. Іншомовні прізвища на -ін, -ов схиляють-ся: Дарвін / ом /, Чаплін / ом /, Кальвін / 'ом /.
11. Неросійські прізвища на -а / я без наголосу на кінцевому складі схиляються: сонети Петрарки, фільм Джульєтти Мазіни, діяльність Авіценни. Виключним видом-чення становлять прізвища - на а з попереднім голосним: вірші Гарсіа Лорки.
12. У складених іменах і прізвищах корейських, в'єтнамських і т.д. схиляється остання частина: вис-тупленіе Кім Чен Іра.
14. Якщо прізвище супроводжується чоловічим і жіночим іменами, то вона зберігає форму єдність-ного числа: Анна і Міхаімл Ромм.