Що питання про моральне виховання є безперечно найважливішим у всій області виховання - з цим навряд чи хтось буде сперечатися. Тим більше, нагальною є потреба розібратися в цьому питанні, так як ні в одній області не існує в цьому відношенні такої плутанини, як саме в питанні про моральне виховання. У цій статті я хочу тільки висловити кілька думок про те напрямку, в якому слід шукати його рішення, якщо ставати на точку зору ідей, які охоплюються поняттям "вільне виховання" і послідовник-но розвивати ці ідеї до їх останнього логічного кінця.
Перед нами стоїть така проблема в області морального вихованням ня, яку ми повинні вирішити чи, принаймні, наблизитися до її вирішення: якими цілями слід задаватися в справі морального вос-харчування, якщо і моральне виховання, як і всі інші сторони, має бути відображене характером свободи і має відкинути всі форми примусу і насильства, як би приховані і замасковані вони не були. У жодній іншій області, як в області морального виховання, не виникає, можливо, в такій великій мірі небезпеку обплутати дитини "ланцюгами невидимого рабства". І ні в якій іншій області ті прийоми виховання, які зазвичай практикуються, не є настільки оче-видно, що впадає в очі насильством над душею дитини і ведуть не до звільнення дитини від тяжіють на ньому ланцюгів всякого роду, а до його закріпачення в нові ланцюги.
Це тим більш знаменно, що в цьому відношенні навіть ті педагоги, які сміливо і рішуче йдуть по шляху розумового розкріпачення дитини, проголошуючи тут гасло вільного невимушеного роз-ку, як тільки справа заходить про моральний розвиток, починають боятися цієї свободи і згортають на старий шлях більш-менш грубого або більш-менш тонкого насильства. Але ж треба ж бути послідовник-ним: якщо процес розумового розвитку дитини повинен бути свобод-ним, якщо ми повинні розвивати в ньому критичну думку, якщо вся справа його розумового розвитку ми повинні прагнути поставити так, щоб він сам творчим шляхом доходив до володіння істиною , якщо ми повинні остерігатися сковувати його вільну думку будь-якими догмами, а навпаки, заохочувати до сміливого шукання, до самостійних пошуків, до творчої роботи, то чи повинні ми робити те ж саме і, можливо, ще в багато разів більше в області нравст енного розвитку його? Чи не повинен дитина і в моральній області з'явитися також великим шукачем, чи не повинен він самостійно і творчим шляхом дійти до володіння моральністю, чи не слід нам і тут спиратися на творчі сили дитини, а не на різні процеси автоматичного характеру, як то: наслідування , навіювання і т.д.?
"Так, - скажуть нам, - але ж це пов'язане з великим ризиком. Легко може статися, що дитина, йдучи творчим шляхом, дійде до облада-продукти не можуть моральністю, а Бог знає чим, що межує, можливо, навіть зі злочином. тому набагато надійніше буде, якщо ми будемо рас-зчитувати на такі фактори, як наслідування і навіювання, тоді набагато швидше можна бути впевненим в тому, що з нього вийде хороший чоло-вік, який перейметься істинними поняттями про добро і зло ".
Тобто, іншими словами, відповімо ми на це, в області морального виховання ви боїтеся вільного, природного розвитку, послідовно і систематично проведеного і забезпеченого, ви боїтеся, що творча думка дитини звернеться до нової моральності. нравст-ності, яку ви зрозуміти не можете, і яка, можливо, розійдеться різко з тієї моральністю, яку ви звикли вважати останньою аб-солютной істиною. Вважаючи себе по відношенню до морального ідеалу обла-вою абсолютної істини і не вірячи в можливість прогресу челове-пра в справі пізнання вищих почав моральності, ви вважаєте себе в праві намагатися якомога раньшевнушіть дитині ваш ідеал, щоб темспасті його від можливої моральної смерті. Таким чином, віра в можливість володіння абсолютною істиною і в своє покликання бути рятівником дитини від загрозливою йому нібито, а насправді, можливо, химерної небезпеки морально загинути - служить тим достатній-ним підставою, яке виправдовує в ваших очах такі прийоми вос- харчування, як навіювання, коли справа йде про моральне виховання. Але хто дав вам право вважати себе у володінні абсолютною істиною в сфері пізнання добра і зла, тобто в області моральності, і хто дав вам право взяти на себе роль рятівника, не знаючи, чи захоче то особа, яка ви рятуєте, подібного порятунку і НЕ прокляне воно вас згодом, побачивши в вашому порятунок не порятунок, а моральну загибель, а гальмо і затримку для досягнення більш високих ступенів морального раз-витку?
Поки ви не можете довести, що ви дійсно володар абсолютної моральної істини, поки ви не можете виправдати необхід-ність порятунку, - до тих пір ви не позбавлені права приймати на себе роль рятівника і діяти так, як якщо б ви мали абсолютною исти -ної. "Доведіть це право. Ви - відповідачі, а діти - позивачі", і вони мають право вимагати, щоб ви діяли з особливою обережністю там, де не може бути повної впевненості, і щоб ви в своїх діях більше спиралися на їх вільні творчі сили, ніж на ті автоматичні і чисто механічні процеси, які характеризуються, наприклад, сло-вами: "наслідування", "навіювання" і т.д. щоб ви прагнули розвивати в них вільну моральну волю. а не ті чи інші звичні погляди, звичні дії і навички.
Істинно людська моральність не може бути створена на під-ражаніі, навіювання, освіті звичних поглядів, навичок і т.д. для цього потрібно пустити в хід сили, і дитина має повне право требо-вать від своїх вихователів, щоб вони зробили все можливе для роз-ку в ньому цієї вищої моральності, хоча б вона і стала запереченням того, що самі педагоги звикли вважати моральністю.
Ви говорите, що "діти знаходяться завжди і тим більше чим молодші, - в тому стані, яке лікарі називають першою ступенем гіпнозу", і що "вчаться і виховуються люди завжди тільки через навіювання". І це фактично так, якщо "дитячий вік" де-факто "є вік вселити-ня", то чому ж і всьому моральному вихованню не стояти "на навіювання добра".
Але задаєте ви собі питання, чи нормально те, що діти і дорослі знаходяться часто в стані гіпнозу і що ті і інші так сприйнятливі до навіюванням всякого роду? Але задаєте ви собі питання, чи не тому доросле покоління згодом і все своє життя залишається настільки силь-но сприйнятливим до різного роду навіюванням, що цю здатність обик-новенно підтримують і посилюють в ньому ті вихователі, які поль-ся нею, як одним з коштів, і навіть найголовнішим, морального виховання? Адже і це теж незаперечний факт - чим більше приводиш в дію будь-яку здатність, тим більше вона і розвивається. Чим більше приводиш людини в стан гіпнозу, тим більше він робиться здатним впадати в цей стан і піддаватися різним зовнішнім впли-яніям.
І потім, яка ціна цієї гіпотетичної моральності, цього "вну-шённому добру"? Гіпнотична моральність є моральність механічна, моральність людини-машини, людини-автомата, а "навіяне добро" не їсти добро в істинному розумінні цього слова, - таким може бути тільки те добро, яке самостійно і творчо народжується в душі дитини, а не нав'язується йому шляхом ззовні, шляхом навіювання. Якщо ви справжній вихователь, то ви остережётесь використовувати-ся навіюванням як засобом виховання, ви спробуєте оперувати на інших факторах, ви будете будувати моральне виховання на творчес-кою волі, яка, хоча б і в зародку, мається на маленькому дитині. Ви будете любовно берегти цей зародок і всіляко сприяти тому, щоб його розвиток не було заглушено надмірним розвитком всього того, що є в людині механічного, автоматичного.
Правда, дитина сприйнятливий до гіпнозу і легко піддається навіюванням або так чи інакше, хоча б навіть мимоволі, ви будете для нього бути навіюванням свого роду. Припустимо, що все це так, але що ж з того? Тим більше це накладає на нас, як на вихователів, обов'язок вос-користуватися цією здатністю до навіювання, щоб створити в дитині силу, спроможну в ньому послабити цю здатність і взяти її в руки. Таку силу ми можемо створити, якщо будемо вселяти дитині не стільки ті чи інші абсолютні істини, не так той чи інший образ поведінки, скільки думка, що будь-яка істина тільки тоді істина, якщо вона є самостійним, вільним творчим побудовою розуму людини, і що будь-яке поведінку тоді морально, коли воно являє продукт самостійної, вільної творчої волі, а не результат наслідування і навіювання.
Цю думку ми повинні вселяти йому як шляхом слова, так і шляхом всього свого життя. Якщо ми в своєму житті, і особливо в області нравствен-ності, будемо вічними шукачами, якщо ми будемо завжди тут шукати вищого і кращого, якщо ми не будемо вірити в те, що ми володіємо останньої, вічної, абсолютною істиною, то нічого не може бути краще і благотворніше впливу приклад подібної життя на дитину. Приклад по-подібної життя дійсно поведе до моральному розвитку дитини, до вироблення в ньому самостійної, вільної, творчої, моральної волі.
Але якщо ми в своєму житті будемо сповідувати моральний догма-тизм, якщо ми будемо вважати моральні питання раз і назавжди вирішеними, якщо ми будемо боятися їх постійного перегляду і дослід-вання, якщо ми замість впевненості, що виходить на підставі крити-чеського розбору, будемо спиратися на сильну віру, то і приклад нашого особистого життя не сприятиме до вироблення в дитині самостійно-котельної вільної творчої волі, а інших протилежних якостей. Приклад нашого життя буде тільки тоді сприяти до вироблення доброчесного в нашому розумінні людини. Якщо ми, наприклад, вико-веду християнську мораль, то приклад такого життя поведе до вироблення людини, перейнятого принципами християнської моралі. Але Добродій-них кожна людина може і повинен бути тольков своєму змісті. Тільки моя собственнаядобродетель. мною самим вільно і творчес-ки створена, і є справжня і справжня чеснота. Будь-яка інша чеснота це - сурогат чесноти; будь-яка інша чеснота є зовнішня чеснота і в моральному відношенні не має ніякої ціни.
Що затримує прогрес людства в області моральності? Цей прогрес затримується і гальмується саме тим, що в нравствен-ном вихованні ми не дбаємо про розвиток вільної творчої волі, що ми гасимо з найменших років в дитині в цьому відношенні неспокійний дух шукання і творчості і намагаємося будь-що-будь запалити рівний і спокійний вогник віри. І покоління за поколіннями шляхом навіювання, наслідування і сліпої віри виховуються в рамках все однієї і тієї ж моралі, і моральний ідеал залишається тому незмінним протягом довгих століть. Ми все ще тупцюємо по прокладених шляхах од-ної і тієї ж традиційної моралі. Але якщо ця традиційна мораль була сама колись подоланням більш нижчої моралі, чи не буде і вона в свою чергу коли-небудь бути подолана інший більш висо-кою формою моралі. І якщо ми хочемо, щоб це якомога швидше случи-лось, ми повинні якомога більшою мірою полегшувати шлях для мо-рального творчості, ми повинні в кожній дитині бачити можливого творця майбутньої нової більш високої моральності і шляхом відпо-вующего морального виховання ми повинні полегшувати йому можливість-ність стати таким творцем.
Таким чином, закінчуючи справжній короткий нарис і резюмуючи коротко відповідь на питання: якими цілями слід задаватися в області морального виховання, ми скажемо: мета морального виховання немає "навіювання добра", як його розуміємо ми, вихователі, які не впровадження в дітей шляхом наслідування і інших психічних процесів чисто автомати-тичного характеру нашого морального ідеалу, а пробудження в ре-Бенке самостійної вільної моральної волі, самобутнього морального творчості, для якого наш моральний ідеал є тол до матеріалом, вільно і творчо переробляється в більш високі форми.
Тільки таке моральне виховання, задающеесятакімі завдання-ми, буде вести людство безперервно до все більшого моральної досконалості і буде все вище і вище піднімати моральний ідеал людства. Для свого морального прогресу людство потребує якомога більшій кількості індивідуальних вільних творців но-вої незалежної самобутньої моральності і в можливо меншій кількості представників "старої моралі", "вічною і незмінною на віки ве-ков". Тільки люди "вільні духом", тільки "вічні шукачі" можуть бути двигунами морального прогресу в людстві. І тільки в атмосфері чистої і повної духовної свободи може вирости квітка істинної справжньою моральності.
Вільне виховання і вільна школа. 1908/1909. № 4.