Відповідно до Статуту МВФ, держави-члени повинні були на базі фіксованих курсів валют вводити їх оборотність по теку-щим міжнародним операціям і проводити політику по пів-ному усунення валютних обмежень. На практиці ці поло-ження не могли бути виконані багатьма країнами (валютні обмеження скасовані лише в 60 країнах).
- заохочення міжнародного співробітництва в галузі ва-лютні політики;
- сприяння збалансованому зростанню в області валют-ної політики;
- сприяння збалансованому зростанню світової торгів-ли для стимулювання і підтримки високого рівня занятос-ти і реальних доходів, для розвитку виробничого потен-циала всіх держав-членів в якості головної мети економі-чеський політики;
- підтримання стабільності валют і впорядкування валютних відносин між державами-членами, а також перешкоджання девальвації валют з міркувань конкуренції;
- участь у створенні багатосторонньої системи платежів, а також усунення обмежень на трансфер валюти;
- надання коштів для ліквідації незбалансований-ності платіжних балансів держав-членів.
- дотримання узгодженого кодексу поведінки (тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту);
- фінансова допомога для подолання дефіциту платіжного балансу;
- консультування та співробітництво.
- заборона на маніпуляції валютним курсом або міжнарод-ної валютної системою для ухилення від врегулювання;
- зобов'язання проведення (в разі необхідності) інтер-вінця на валютних ринках для припинення валютної кризи;
- зобов'язання кожної країни враховувати в своїй політиці інтервенцій інтереси своїх партнерів, особливо тих, в ва-люте яких вона здійснює свої інтервенції.
Організаційна структура МВФ
Вищим керівним органом МВФ є Рада управля-чих, що складається з представників країн-членів (зазвичай від-відповідальної за проведення валютної політики міністра або гла-ви центрального банку разом із заступником), призначених на 5 років. До повноважень Ради входять: зміна статей Угоди, прийом і виключення держав-членів, визначення і перегляд їхнього часток в капіталі, вибори виконавчих директора,-рів. Рада керуючих збирається один раз на рік і зазвичай при-нимает рішення з питань, які відповідно до Статуту не можуть бути передані іншому органу. За винятком ряду полномо-чий (визначення умов і прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів і ін.), Рада керуючих може делегувати виконання своїх завдань Виконавчій раді. Рада керуючих приймає рішення простою більшістю голосів, а з найбільш важливих питань (економічним і по-політично) - кваліфікованою більшістю (70 або 85% від голосів членів).
Рада керуючих може заснувати новий постійний орган управління - Рада на рівні міністрів для регулювання кон-троля за світовою валютною системою і її пристосуванням до мінливих умов. Але він ще не створений і його функції ви-полняет Тимчасовий комітет, що складається з 24 членів. Часів ний комітет збирається на засідання двічі на рік і постійно консультує Раду керуючих з регулювання платіжних балансів, забезпечення міжнародної ліквідності, принципам використання ресурсів МВФ, прийняття заходів, спрямованих на пом'якшення кризових ситуацій у світовій валютній системі, і т.д.
Виконавча рада (Директорат) відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються стра-нами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Кі-тай, Франція, Саудівська Аравія, США і Японія), решта обираються керуючими від інших країн з дотриманням прин-ципов регіонального представництва. Призначення і вибори проводяться раз на два роки. Засідання Виконавчої ради проходять кілька разів на тиждень під головуванням директора,-ра-розпорядника. Як правило, Директорат приймає рішення, ґрунтуючись на матеріалах і доповідях, які підготовлені ад-міністратівной апаратом. Формально все посадові особи МВФ підкоряються тільки керівним органам фонду, і пра-вительства держав-членів не мають права надавати на них тиску.
Директорат призначає директора-розпорядника (за традицією це представник Європи), який не може бути ні керую-щим, ні виконавчим директором. Директор-розпорядник головує в Директорат (без права голосу, за исключе-ням випадків, коли голоси розділяються порівну) і очолює адміністративний апарат фонду.
У функції директора-розпорядника входять ведення поточних справ і призначення посадових осіб МВФ: свого заступника, секретаря, скарбника, завідувачів відділами, генерального рада-ника юридичного відділу, завідувачів адміністративної служ-бой та європейської штаб-квартирою фонду (в Парижі).
Взаємодія МВФ з державами-членами проводиться через регіональні відділи: Африканський, Європейський I, Європейський II, Середнього Сходу, Центральної Азії, Південно-Східної Азії і Тихоокеанського регіону. У МВФ є відділи центральних банків, валютних і торговельних відносин, по бюджетно-податкових питань, правового і дослідницький. В ап-Параті МВФ зайнято 2300 співробітників, 50% з яких - дружин-Київщини. Це головним чином економісти, фахівці з на-логам, статистики, фінансів та філології.
Організаційна структура апарату МВФ постійно роз-ється через цільових установок і функцій МВФ, які визна-ються трансформацією світової економіки і міжнародних валютно-фінансових відносин.
Статутний фонд МВФ і позикові кошти
Статутний фонд МВФ утворюється за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожного з них кво-тій. Квоти служать для визначення обсягу фінансового внеску кожного члена; розмірів кредитів в МВФ, які пропорції-нально квотою; визначення кількості голосів, наявних у тій чи іншій країни, і відповідно її можливості впливу-вать на політику цієї організації. Величина квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота розраховується на ос-нове таких показників, як ВНП, обсяг експорту та імпорту, величина золотовалютних резервів і т.д. (Табл. 21.1).
У 1947 р в Фонд входили 49 країн, і загальна сума квот (капі-тал МВФ) становила 7,7 млрд. Дол. (Найбільший розмір квот мали США, Великобританія, Франція, Китай і Індія). В на-варте час оплачений капітал сягає 120 млрд. Дол. (90 млрд. СДР; 56,6 млрд. Дол. Сплачено золотом), причому він ско-ро повинен збільшитися до 180 млрд. Дол. (СДР = 1,2 дол. США). З цієї суми 2/3 належать промислово розвиненим стра-нам, в тому числі США (19,6%), Німеччини та Японії - по 6,1%, Франції і Великобританії - по 5,48%, Італії - 3,4% , Канаді - 3,2%, Нідерландам - 2,55%, а 1/3 - країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду.
Примітка. Величина квоти повинна переглядатися кожні п'ять років.
Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між дер-жави в керівних органах МВФ. Кожна держава має в своєму розпорядженні 250 голосами плюс один голос на кожні 100 000 СДР її квоти. В результаті 59,6% всіх голосів належить США (17,7%) і країнам ЄС (Німеччина і Японія - по 5,5%, Франція і Вели-кобрітанія - по 4,9%, Італія - 3,1%), а 40,4% - іншим стра-нам, які складають 86% від загальної кількості членів МВФ. Росія має 2,9% голосів.
Кредитна діяльність МВФ
МВФ за рахунок власних або залучених ресурсів переді-ставлять кредити в іноземній валюті або СДР для вирівнюва-ня платіжних балансів країн-членів. Кредитні операції здійсню-ються тільки з офіційними органами країн-членів Фонду: скарбницями, центральними банками, валютними ста-стабілізаційних фондами. Кредити надаються у формі продажу МВФ іноземної валюти на національну (або переді-уявлення СДР), а їх погашення, навпаки, проводиться в формі викупу країною-позичальником національної валюти на іноземних-ву (або повернення СДР). Заборгованість позичальника автомати-но зменшується, якщо його національна валюта в МВФ поку-Пает будь-якої іншою країною.
Політика МВФ по відношенню до окремих країн-членів і механізми їх фінансової підтримки розрізняються не тільки за своєю природою макроекономічних і структурних проблем окремих країн, а й по умовам, необхідним для отримання кредитів МВФ.
Звичайні механізми кредитування
МВФ надає кошти своїм членам для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу в межах року (з можливістю про-тю продовження до 4-5 років) рівними кредитними траншу-ми (табл. 21.2).
Розміри цих кредитів обмежуються наступними умови-ми: національна валюта країни-позичальника не повинна увеличи-тися в МВФ більш ніж на 25% від квоти протягом року і в про-щем обсязі перевищувати 200% від квоти. З 1981 р процентні ставки по цьому виду кредиту визначаються протягом кожного фінан-вого року на базі оцінок доходів, витрат і т.д.
Спеціальні механізми кредитування
В рамках Фонду системної трансформації (Systemic Trans-formation Facility) МВФ надає країнам, що зазнають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки, кредити на термін до 3 років понад звичайних кредитів до 140% від квоти. Їх погашення здійснюється в тече-ня 4-10 років (табл. 21.3).
Таблиця 21.3. Розподіл кредитів МВФ (в%)
В рамках Фонду компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин (Compen-satory and Contingency Financing Facility) МВФ надає фі-нансування до 3-5 років державам-членам в разі понесе-ня ними збитків при експорті, значному збільшенні миро-вих цін і т.д. якщо ці збитки носять тимчасовий характер і не обумовлені діями держав; при необхідності підтрим-жания темпів реформ, що проводяться відповідно до схваленого-ми МВФ угодами.
За допомогою системи фінансування розвитку сировинних ре-сурсів (Buffer Stock Financing Facility) МВФ може надавати фінансову допомогу для відновлення запасів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках на термін до 3-5 років.
Термінову допомогу (emergy assistance) МВФ надає пу-тем закупівлі товарів країн, платіжний баланс яких випробувальний-кість значні труднощі в результаті стихійних лих.
В межах фонду структурної адаптації (Structural Adjustment Facility) і розширеного фонду структурної адаптації (Enhanced Structural Adjustment Facility) МВФ надає можливість надавати допомогу для проведення структурних реформ в країнах, що розвиваються з низькими доходами, а також для реалі-зації середньострокових макроекономічних програм.
Технічну допомогу МВФ надає при Інституті МВФ (1964 г.), в якому організовуються курси і семінари по вище-нію кваліфікації державних службовців з країн-членів МВФ.
Однією з форм міждержавного валютного і кредитного регулювання є створення спеціальних фондів шляхом запозичення ресурсів. Роль МВФ полягає в посреднічест-ве при отриманні потребують країнами коштів від країн-кредиторів і встановленні контролю над країною-позичальником у про-ласті її валютно-фінансової політики. Так, для розширення допомоги країнам, що розвиваються в МВФ були сформовані "Довірчий фонд" (1976-1981 рр.), Фінансований середовищ ствами від продажу золота на золотих аукціонах; Генеральне СОГ-шенню про позики, укладену з промислово розвиненими країнами і країнами ОПЕК (середина 70-х рр.); "Нафтовий фонд" (1974-1976 рр.), Утворений головним чином за рахунок коштів нафтовидобувних країн для видачі кредитів країнам-імпортування-Терамо нафти для покриття дефіциту платіжного балансу; Фонд Віттевеєна (1979-1981 рр.), Призначений для кредитування країн з дефіцитом платіжних балансів і вичерпало можли-ності отримання позичок у МВФ, і ін.
З моменту організації МВФ як кредитор грав скромну роль. З кінця 70-х рр. МВФ переорієнтував свою діяльність на вирівнювання платіжних балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х рр. - на врегулювання їх зовнішньої заборгованості (табл. 21.4).
Таблиця 21.4. Розподіл заборгованості перед МВФ
Відбувається підвищення ролі МВФ як координатора між-народних кредитів і гаранта платоспроможності країн-должни-ков. Висновок країною-боржником кредитної угоди з
МВФ, головним елементом якого є певні еко-номічного і політичні умови (так званий обумовлюються ленний кредит МВФ), що пред'являються даній країні Фондом у формі програми стабілізації економіки, служить для банків-кредиторів гарантією платоспроможності, достатньої для від-срочка погашення боргів і надання цій країні нових кредитів. Відмова країни виконати умови МВФ закриває їй доступ до світового ринку капіталів і, навпаки, навіть невеликих шой позику Фонду дає країні можливість виконати більш круп-ний кредит в банках.
Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні золотих запасах і валютних резервах, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордо-них інвестиціях і т.д. Членство в МВФ є обов'язковою умовою при вступі країни до Міжнародного банк рекон-струкції і розвитку (МБРР) і для отримання пільгових кредитів Міжнародної асоціації розвитку.
В останні роки МВФ прагне до вдосконалення схе-ми кредитування і ставить своїм завданням спростити финансирова-ня не тільки найбідніших країн світу, що розвивається (під номи-нальні процентні ставки), а й держав Центральної та Східної Європи, а також СНД. У зв'язку з цим МВФ піддав-ється критиці за спроби виконувати функції Світового банку. На думку експертів, МВФ повинен зосередитися на між-народної валютній системі і проблеми регулювання макро-економіки, уникаючи дублювання функцій Світового банку. Крім того, Фонд не повинен більше кредитувати промислово розвинені країни.
Таблиця 21.5. Квоти 15 колишніх республік СРСР в МВФ
Програма міжнародної фінансової допомоги Росії та дру-гим країнам колишнього СРСР від МВФ оцінюється в 24 млрд. Дол.
Вступ в МВФ дозволяє Росії користуватися значитель-ними кредитами для фінансової підтримки заходів щодо осуществле-нию економічних реформ і відновлення рівноваги торго-вого і платіжного балансів. Росія за нині чинними нор-мам має можливість отримувати валютні кошти в Фонді у вигляді резервних кредитів в межах 4,0 млрд. Дол. (68% від квоти) аж до досягнення максимального рівня в 17,7 млрд. Дол. тобто 350% від квоти. Фактичні розміри цих кредитів визна-ляють в ході переговорів з Фондом, з урахуванням реальної еконо-мічного ситуації в країні і політики її влади, і найчастіше виявляються нижче максимально оцінюваних величин.
За кредитною угодою Росія прийняла на себе іду-щие зобов'язання:
- Центральний банк Росії підтримує ставку рефінансує-вання на рівні, прив'язаному до ставки міжбанківських кредитів;
- бюджетне кредитування виробництва урядом веде-ся в максимально обмеженому масштабі і по ринковим цінам;
- здійснюється поквартальний і щомісячний контроль за дефіцитом консолідованого держбюджету, встановлюються його квартальні граничні значення;
- розвиваються регіональні ринки державних цінних бу-маг, проводиться мобілізація заощаджень, в тому числі населення;
- починаються консультації з приводу зобов'язань, предус-мотренних в статті VIII Статуту МВФ, тобто про введення вільної оборотності рубля по поточних операціях;
- валютні резерви будуть утримуватися на досить висо-кому рівні і складуть на кінець фінансового року не менше 11 млрд. дол .;
- у відносинах з основними кредиторами Росія буде доби-тися середньостроковій реструктуризації зовнішнього боргу під кон-тролем і в тісній взаємодії з МВФ;
- в перспективі буде встановлено національний режим для іноземних інвесторів, що беруть участь в грошовій приватизації;
МВФ і Росією узгоджений конкретний механізм постійно-го взаємодії: Росія регулярно надає МВФ теку-щую інформацію про економічну ситуацію, для чого створена спеціальна експертна група з представників Міністерства фінансів, Міністерства економіки та Центрального банку РФ.