Електронна бібліотека »Педагогіка» Мені ка-жет-ся, не будь це-го за-че-та, так і не об-на-ру-жи-лось б не-по-ні-ма-ня ос-нов. Та й як звичайні-но в шко-ле? Про-чол па-раг-раф. Як і те па-рад-ний від-вет у дос-ки.
Гаразд. Те-пер - як ми від-ве-ча-ли.
На хі-білу тро-Еч-ку
Оль, ти від-ве-ча-ла те, що і так зна-ла?
Ні, то, що мені моя група пояснила. Але я їх витягала на розуміння. Чи не говорила, що ось тут так-то і так-то. А витягала на те, що потрібно.
Ви-хо-дить, ти їх і обу-ча-ла. А по-про-ще ти як по-ні-ма-їси? Ми, взрос-круглі, дол-ж-ни б-ли вос-поль-зо-вать-ся сі-ту-аци-їй, щоб вони ще раз щось по-ня-ли? Чи ні? Або ми Взап-рав-ду все це від-ве-ча-ли? Я пом-ню, що не міг-ла від-ре-шити-ся від сво-його вчи-тель-с-ко-го про ра за. Ко-ли я го-во-ри-ла да-ж яв-ву нісенітниця, то хо-ті-ла спро-по-ци-ро-вать їх на по-ні-ма-ня, на пра-Віль-ний від-вет.
Нор-маль-но, що ми раз-ні. Я чу-ши ньо го-во-ри-ла. І ко-ли від-ве-ча-ла - то-же.
А я про-на-ро-до-ва-ла всю нісенітницю, до то рую мені на-го-во-ри-ли. Прав-да, про-з-но-си-ла її са-мим єхіда-ним го-ло-сом, на ка-кой толь-ко б-ла спо-соб-на. Щоб в клас-се НЕ відлупцюю-ма-ли при-няти її за прав-ду! (Вчив-ка - вона і є вчив-ка.) Але все рав-но ви-хо-дить, що ме-ня пло-хо обу-чи-чи. На хі-білу тро-Еч-ку.
Ось так моя груп-па схло-по-та-ла каж-дий по трой-ке в ден-ні-чок і жур-нал. Мої "вчи-ті-ля" до-са-до-ва-ли на мою не-ра-ди-с. Ко-ли проз-ву-ча-ли пра-віль-ні від-ве-ти, вони мені пе-ня-ли: "Ми ж вам так все і об'єк-яс-ня-ли! А ви-и."
Незабаром сос-то-ял-ся ще один за-чет-пе-ре-вер-тиш. Уди-ві-тель-но, як це Воло-ді-світ Алек-сан-д-ро-вич по-йшов на та-де. Вро-де б нуж-ди у не-го не бу-ло. Ба-ги-ми го-да-ми від-пра-цю-тан-ний стиль, про-раз-цо-ші вчених-ні-чес-кі кон-з-пек-ти, дис-цип-ли-на . Хо-тя все ж би-ла і у не-го своя нуж-да.
Справа в тому, що Воло-ді-світ Алек-сан-д-ро-вич - дуже хо-ро-ший, мощ-ний вчи-тель фі-зи-ки, до сих пір пра-цю-тав-ший толь ко в стар-ших клас-сах. Знаючи (пом-ня!), Ка-кі му-че-ня пред-з-то-ят мо-їм де-тям з фі-зи-кою, ко-ли вона у них поч-ні-ся, я заз -ва-ла Воло-ді-ми-ра Алек-сан-д-ро-ві-ча в свій пя-тий клас з тим, що-б він за-ло-жив в мо-їх ре-бят ос-но -Ви всіх ос-нов-них раз-де-лов фі-зи-ки, це-го працю-ней-ше-го для по-ні-ма-ня школь-но-го пред-ме-та. Що-б за-ра-неї сфор-ми-ро-вал пра-віль-но фун-да-мен-таль-ні по-ня-ку. За-лу-чи-лось щось вро-де про-пе-дів-ти-чес-ко-го курей-са раз в не-де-лю.
Володимир Алек-сан-д-ро-вич дол-го в'ез-жав в цю пра-цю-ту, мовляв, не вмію з ма-лиш-ній. Але по-тому по-йшов у смак. Хвас-тал-ся, що в на-шем пя-тому і сво-їх де-ся-тих клас-сах об'єк-яс-ня-ет один і той же ма-те-ри-ал. Не раз го-во-рил, що в пя-тому йде ліг-че: ні до-хо-дить-ся бо-роть-ся зі штам-па-ми, а з-об-ра-жа-ють вони під -годину промінь-ше. А давши їм оп-ти-ку і елек-т-ри-чес-т-во, став ут-вер-ж-дати, що мозок пя-тик-лас-сни-ка прин-ци-пі-аль-но спо-со-бен вос-п-ри-ні-мати так-же са-мі складність ні фі-зи-чес-кі по-ня-ку.
І ось шес-тій клас. Ко-неп-но, Воло-ді-ми-ру Алек-сан-д-ро-ві-чу ін-ті-рес-но, що ос-та-лось у них в го-ло-вах. Чи не іл-лю-зії він пі-та-ет? І, ко-неп-но, йому хо-чет-ся, що-б ми оце-ні-ли його пра-цю-ту.
Володимир Алек-сан-д-ро-вич за-ра-неї (за дві які-де-ли до за-че-та) ог-ла-сил спи-сок сак-ра-мен-таль-них тем. Тет-ра-дя-ми поль-зо-вать-ся по-це-му б-ло нель-зя.
На за-чет пришитий-ли на цей раз толь-ко двоє з учи-те-лей - Сер-гей Єв-Гень-ич Са-вель-їв і я (Ольга Пет-рів-на поз-же пришитий-ла і наб-лю-да-ла всю цю кар-ти-ну зі сто-ро-ни). У Са-вель-єва, ніс-марнотрат-ря на му-зи-ку, за пле-ча-ми тех-ні-чес-кий вуз, у ме-ня - до-ве-сік до філ-фа-ку в ві-де по-лу-то-ра курей-сов МІ-ФМ. Так що не сов-сем чис-тий лист.