Д.Н.Мамина (1852-1912) народився і виріс в невеликому за-водська селищі Пермської губернії (Сибіряк - це його літера-турний псевдонім). Контраст між могутньою природою і бездрот-Вієм, злиднями уральців назавжди вразив його душу і став глав-ної темою його оповідань, повістей, романів.
Від батька-священика, який виконував і посаду вчителя в селищній школі, він успадкував схильність до педагогіки і виробив продумані погляди на виховання дітей, на дет-ську літературу. Світогляд письменника близько традиціям російського просвітництва. Його духовною батьківщиною був мир рус-ської класичної та християнської літератури, усної народ-ного творчості. Благой слід в душі хлопчика залишили ідеї К. Д. Ушинського, його книга «Дитячий світ і хрестоматія». Біль-ШОЕ вплив на нього зробили видатні російські демократи Бєлінський, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін.
Переїхавши з Уралу в північну столицю, Мамин надходить до Петербурзького університету і заробляє на життя приватними уроками. У 1878 році він писав матері: «. педагог я виходжу хоч куди, мої учні ходять за мною, як за скарбом ». Одночасно він починає писати розповіді, не забуваючи і про маленьких читачів. У 80-х роках починається його співпраця в дитячих журналах, а пізніше, з народженням дочки, Мамін-Сибіряк постійно пише для дітей. Розмовляючи з відомим педагогом і просвітителем Д.Н.Тіхоміровим, він говорив про свою роботу для дітей як про справу, яку «важливіше всього іншого».
Російське педагогічне співтовариство привітало починаю-ного дитячого письменника. Перший же його розповідь для дітей «Ємеля-мисливець» (1884) був відзначений премією Фребелевского педагоги-чеського комітету. У 90-х роках Мамін-Сибіряк створив більш шес-тідесяті оповідань і казок, активно співпрацював з журналом «Дитяче читання», підготував цілий ряд збірок. Санкт-Петер-бургский комітет грамотності виділив розповідь «Зимовье на Сту-деной» (1892), нагородивши письменника золотою медаллю.
У згоді з просвітницькими ідеалами письменник вірив: «. згодом люди будуть так само любити всіх людей, як зараз ми любимо дітей. Я глибоко переконаний, що такий час настане ». Глав-ва завдання літератури - готувати молоде покоління до боротьби з суспільним злом, вважав він.
Мамін-Сибіряк не приховував від маленьких читачів суворої правди життя, але вміло охороняв дитячу душу від жорстоких по-землетруси і розчарувань. Любити життя всупереч її темним сто-ронам, вірити в добро і сподіватися на краще - такі в найзагальнішому вигляді заповіді письменника.
Письменник добре пам'ятав своє дитинство і враження, вироб-наведені на нього хорошими дитячими книгами: «Для мене досі кожна дитяча книжка є чимось живим, тому що вона пробуджує дитячу душу, направляє дитячі думки по оп-ределенном руслу і змушує битися дитяче серце разом з мільйонами інших дитячих сердець ».
Розповіді та казки Мамина-Сибіряка для дітей відрізняються глибоким реалізмом, жвавістю думок і почуттів, багатством нрав-ного змісту. Вони давно увійшли в класичний коло дет-ської літератури. У його творчості охоплено інтереси читачів різного віку: казки - для самих маленьких, розповіді - для старших дітей і підлітків, романи - для юнацтва. Довго виношував він задум (на жаль, не здійснений) на-писати в образах і картинах історію Росії.
«Уральські розповіді» Мамина-Сибіряка - великий цикл, в якому розвиваються дві теми: взаємини людини з при-родой і суспільне зло. З дитячих оповідань, що входять в цей цикл, до першої темі відносяться розповіді про старих мисливців і жи-Вотня: «Ємеля-мисливець», «Зимовье на Студеній», «Багач і Яреми-ка», «приймака»; до другої - розповіді про бідах маленьких тружені-ков: «Веретено», «Годувальник», «В кам'яному колодязі», «Під землею».
Конфлікти його оповідань гострі, нерідко трагічні. Однак тон оповідань про природу найчастіше спокійний і світлий, а расска-зи про дітей-трудівників не можна назвати безвихідно похмурими бла-цію ясного бачення ідеалу.
Діти старшого дошкільного віку зазвичай читають розповіді «Ємеля-мисливець», «Багач і Єрьомка»; їм можна запропонувати і бо-леї складний розповідь - «приймака». Всі ці твори отме-чени високою художньою майстерністю, їх можна назвати справжніми шедеврами російської реалістичної прози.
Душа дикої природи, красива і сильна, втілена в обра-зе приймака - лебедя, прирученого старим Тарасом. Лебідь звик до людини і собаці, вони полюбили його, але по осені приймака полетів з дикою зграєю, залишивши тужити Тараса і його Соболька. Розлука з лебедем означає для Тараса прихід настою-щей старості. «Приймака» (1983) - самий ліричний і разом з тим драматичний з розповідей Мамина-Сибіряка про природу. Пі-сатель мудро зауважує, що любов людини до природи може при-носити не тільки радість, а й страждання; як і будь-яка любов, вона повинна бути абсолютно безкорисливої.
Чудово майстерність описів у Мамина-Сибіряка, будь то пейзаж, портрет або інтер'єр. Житло Тараса ідеально ВПІ-сано в навколишній природний світ, становить з ним органічного-єдине ціле:
Рибальська хатинка видали здавалася перевернутої догори дном великий човном, - це горбилась стара дерев'яна дах, проросла веселою зеленою травою. Кругом хатинки піднімалася густа поросль з іван-чаю, шавлії і "ведмежих дудок", так що у підходив до хатинки людини виднілася одна голова. Така густа трава росла тільки по бере-гам озера, тому що тут досить було вологи і грунт був жирна.
«Аленушкіни казки» (1894 - 1897) писалися Маміним-Сибір-ком для його маленької доньки Олени. Дівчинку, яка народилася в 1891 році, чекала важка доля: мати померла пологами, батько був уже немолодий, а її серйозна хвороба заважала розраховувати на бла-гополучний доля. Батькові потрібно було підготувати свою Оленку до життя, до її суворим сторонам, а головне - навчити дитину лю-бити це життя. «Аленушкіни казки» сповнені оптимізму, світлої віри в добро.
Герої казок - муха, козявочка, комар, заєць, іграшки, коль-ти - підкреслено малі, слабкі, непомітні серед великих і силь-них істот; але вся дія казок направлено до їх перемоги. Сла-бие беруть гору над сильними, непомітні знаходять нако-нец своє місце в житті. Разом з тим письменник тактовно помічено-ет, що слабкі істоти нерідко заражаються дріб'язковим егоїзмом, бажають, щоб весь світ належав їм, і, не в змозі до-стичь цього, ображаються, робляться нещасними. Прихована думка казок зводиться до того, що неможливо переробити світ собі в догоду, але можна змінити себе і своє ставлення до навколишнього-щему заради свого ж блага.
Одного разу народилася козявочка і відразу загордилася, що все кру-гом створено для неї і належить їй. Але виявилося, що еше до її народження все навколо було поділено і немає для неї вільного місця. А слідом і ще одне неприємне відкриття: світ дуже опа-сен, мало не кожну секунду гинуть незліченно і безвісно та-кі ж козявочки. Життя зовсім не посміхається героїні. І все ж вона вчиться приймати це життя. Як нагороду за мудрість, так-ються Козявочка сім'я, діти і тиха смерть - спокійний сон до майбутнього літа.
«Казка про хороброго зайця Довгі Вуха - Косі Очі - Короткий Хвіст» (1894) і «Казка про Комара Комарович - Довгий Ніс і про Волохатого Мишка - Короткий Хвіст» (1895) створені в традиціях народних казок про тварин. Герої в них олюднені, а характери змальовані як самобутні, «особисто-стние», що відрізняє їх від фольклорних героїв - завжди узагальнено-но-типізованих. Так, Комар Комарович і заєць-хвалько виокрем-ляють серед інших комарів і зайців своїм справжнім або напуск-ної хоробрістю. Навіть ведмідь і вовк в кінці кінців поступаються їм, вирішуючи не зв'язуватися з незвичним противником ( «І вовк втік. Хіба мало в лісі інших зайців можна знайти, а цей був якийсь скажений»). Запорукою перемоги слабких над сильними є не віл-шебство або чиєсь заступництво, хитрість або удача, а через трансформаційних змін звичної внутрішньої позиції.
Боявся зайчик день, боявся два, боявся тиждень, боявся рік, а потім виріс він великий, і раптом набридло йому боятися.
- Нікого я не боюся! - крикнув він на весь ліс. - От не боюся ніскільки, і все тут.
Сила духу важливіше сили фізичної - вчить дитину письменник.
У «Аленушкіни казках» немає прямих дидактичних наставляючи-ний, а є саме життя з їх підносили нею уроками.
Особливий інтерес представляє «Приказка» - яскравий зразок «Мамина складу», як називали сучасники стиль дитячих ска-зок письменника. «Баю-баю-баю. одне очко у Оленки спить, дру-гой - дивиться; одне вушко у Оленки спить, інше - слухає.
Спи, Оленка, спи, красуня, а тато буде розповідати оповідь-ки ». Приказка своєї співучістю близька народним колиска-ним. Мабуть, вперше так ясно було висловлено батьківське чув-ство, яке не поступається в ніжності материнської любові.
Крім «Аленушкіни казок» Мамін-Сибіряк написав еше цілий ряд казок, різноманітних за темами і стилю. Велика їх частина присвячена життю природи: «Сіра Шийка» (1893), «Упря-мий козел», «Зелена війна», «Лісова казка», «Постойко», «Ста-рий горобець», «Поганий день Василя Івановича». Найбільш близька до фольклору «Казка про славного царя Гороха і його пре-красних дочок - царівну Кутафью і царівну Горошину». При цьому письменник ніколи не прагнув стилізувати свої казки під народні. Основу всіх казок становить власна його позиція.
Казки Мамина-Сибіряка - характерний спосіб розмови дорослого з дитиною про життєво важливі речі, які неможливе можна пояснити мовою абстракцій. Дитині пропонується взгля-нуть на світ очима сонечка, козявочки, мухи, собаки, горобця, качки, щоб знайти істинно людське Світоглядні-ня. Як і народні, ці казки знайомлять дитину зі складними законами буття, пояснюють переваги і недоліки тієї чи іншої життєвої позиції.