Герб Дозору виконаний в естетиці радянської держбезпеки
Необхідність магічною поліції в такому світі очевидна. Організації по боротьбі з небезпечними проявами надприродного створюються як самими магами, так і звичайними людьми без чарівних здібностей. Обидва підходи мають свої плюси і мінуси. У першому випадку зрозумілі методи роботи такої організації, але не зовсім ясна мотивація. Навіщо будуть могутні чарівники служити слабким «маглів», якщо можна правити ними? Можливо, чаклуни вже правлять світом, і їх захист простих людей від інших магів те саме захист рекетира? Мовляв, людці мої, а ти не чіпай!
У другому випадку, навпаки, з мотивацією все очевидно. Можна, звичайно, покладатися на людську порядність - мовляв, не стане ж маг ходити крізь стіни, щоб мене обікрасти. Але куди надійніше проявити громадянську пильність заздалегідь. А ось методи, за допомогою яких люди, позбавлені чарівних здібностей, будуть боротися з чаклунами, уявити собі важко. Особливо якщо наявність у людини здібностей до магії можна виявити тільки в момент їх застосування. Творця такого світу слід істотно обмежити можливості магів або дати звичайним людям потужне підмога в особі науки.
Подивимося, як фантасти впоралися з описом різних антімагіческіх організацій. Благо є безліч як вдалих, так і невдалих прикладів.
НАША ВІДПОВІДЬ Дамблдором і Гендальф
Досить швидко стає помітна схожість магів протилежних начебто квітів. У неробочий час багато хто з них зовсім по-людськи дружать з ідеологічними противниками. Світлий, темний. Та хоч блакитний, аби людина хороша.
І світлі, і темні Інші харчуються своїм типом людських емоцій і тому безпосередньо зацікавлені в торжестві відповідних поглядів на життя. Лише найстаріші і мудрі розуміють, що, втративши одного з квітів, світ стане біднішою. Багато з таких служать в місцевій Інквізиції, яка виступає своєрідним третейським суддею в суперечках і інтригах між дозор.
Менш відомий, але дуже вдалий приклад чаклунський інквізиції описаний в романі Олексія Пехова «Під знаком Мантікора». Свята церква ніби як полює на магів, але і самі священики часом творять «божественні чудеса». По суті, різниця між «доброї» і «злий» магією тільки в одному - підпорядковується чи чаклун ієрархам церкви. А «божественна» або «демонічна» лушпиння - лише церковна пропаганда.
Дещо інша ситуація у всесвіті Dragon Age, де відбувається конфлікт магів і тамплієрів. Крім своєї могутності, місцеві чарівники небезпечні ще й здатністю пропускати в світ всіляку демонічну гидоту, підхопити яку, блукаючи по царству снів, - раз плюнути. Тому хронічна параноя для стежать за магами храмовників - не захворювання, а професійна необхідність. І все-таки воїни церкви часто перегинають палицю - під роздачу не раз потрапляли невинні. У магів є вагомі причини не любити «сторожових псів». Не можна сказати, що якась із сторін однозначно права або неправа.
Проблему «як немагу впорається з магом?» Творці Dragon Age вирішили досить розумно. Храмовники теж розвивають в собі магічні навички, тільки, по-перше, вузькоспеціалізовані і пов'язані з боротьбою проти магів, а по-друге, святенники не так захоплюються чаклунством, щоб самим залучати демонів.
Теоретично корупцію серед тамплієрів повинні припиняти шукачі Істини. Але хто вбереже від корупції самих шукачів?