Закономірний характер появи людини. На питання: які причини зумовили появу людини? - зазвичай дають відповідь: людину створив працю. Включаючи біль-шую частку правди, ця відповідь є далеко не повним і лише частково висловлює марксистську концепцію виникнення людини в нескінченному матеріальному світі. Більш того, ця відповідь парадоксальний: здатність до праці - найважливіша ознака людини і тому ска-мовити, що людину створив працю - значить стверджувати, що причиною по-
явища людини в світі є. сама людина.
Чудовою особливістю марксистської концепції людини, на відміну від ходячих її імітацій, є те, що вона зачіпаючи-ет фундаментальнейшие боку світобудови, з'ясовує - спираючись на дані всієї системи наук - ставлення людини до самої природи нескінченного світу, його місце в єдиному закономірний світовому про-процесі, розкриває сутність людини як частини нескінченного світу, як мікрокосму, своєрідно виражає собою нескінченний кос-мос, і на цій основі прагне зрозуміти сенс і перспективи челове-чеського існування в світі.
Парадокс "випадкову людину"
В сучасній науці, включаючи філософію, широко поширене уявлення про випадковість появи людини в ході біологічної еволюції, розвитку природи, або, інакше, про випадковості людини по відношенню до природи світу в цілому. Деякі вчені стверджують, що поява людини - це "хвороба вмираючої Всесвіту", життя - всього лише "благородна іржа Землі". З точки зору відомого генетика Ж. Моно, людина - результат випадкової генетичної помилки. "Всесвіт, - стверджує Моно - не загрожувала життям, як і біосфера - людиною. Наш номер випав в монте-Карловой рулетці "[104].
Агностицизм «випадкову людину"
Теза про "випадковий людині", незначному атомі в безкрайніх просторах Всесвіту, виявляється по суті прихованою формою пара-докса брехуна. Парадокс брехуна (сформульований Парменід), ви-вираз в сильній формі, міститься в твердженні: "Висловлюючи-ня, яке я зараз вимовляю, помилково". Парадокс полягає тут в тому, що висловлюване твердження про хибність звернено саме на себе і, приймаючи це твердження за дійсне, ми тим самим призна-му його хибним, що робить його істинним і т. Д. Твердження про слу-вості людини в прихованому вигляді містить ту ж логіку: якщо вірно, що людина випадковий, то така людина не може судити про свою слу-вості або необхідності.
Приреченість «випадкову людину"
Концепція випадковості людини по відношенню до світу, його сутності, з необхідністю приводить до висновку про беззмістовно-сти і безглуздості людського сущес-твование, бо випадкове і є беззмістовне і, отже,
безглузде. "Випадковий чоловік" не має глибокого коріння в мі-ре, є випадковою флуктуацией світових процесів ( "вероятност-ний світ"!), Помилкою в транскрипції або трансляції інформації,
раптово спалахнула в світі іскрою, яка так само раптово, як і личить випадковості, повинна згаснути, не залишивши жодного сліду у Всесвіті. Таку "концепцію" людини деякі філософи намагаються видати за "єдино наукову" та "єдино мате-ріалістіческую"!
Деякі вчені вважають, що неминуча деградація "слу-чайного людини" вже почалася. Одні пов'язують її з вичерпанням випадково сконцентрованих в людині обмежених можливо-стей розвитку, інші - з виснаженням ресурсів Землі і її глобальних-ним забрудненням, треті - з виродженням біологічної природи людини (з почався погіршенням його генетичної якості), чет-верть - з самогубною тенденцією до війни. Нарешті, будь-яка релігійна філософія пов'язує неминучий кінець людини з його обмеженою матеріальною природою. Релігійна філософія исхо-дит з давнього і наївного, як і упередженого, уявлення про ма-матеріальних як відсталому, простому, кінцевому. Висловлюючи філософію "ко-кінцевого людини", Е. Фромм писав, що якщо сенсом XIX в. було твердження Ніцше "бог помер", то сенсом XX в. виявляється ісчер-паніе людської сутності: "людина померла" [105].
Таким чином, якщо дослідити підстави і сенс утвержде-ня про випадковості людини по відношенню до нескінченного світового цілого, ми неминуче приходимо до висновку, що це твердження про-суперечить самому собі і тому позбавлене сенсу
У марксизмі концепція людини (що виявилося майже полнос-ма втраченим в навчальній і "академічної" радянської філософської літературі) визначена стосовно основ світобудови, єдино-му нескінченного світового процесу, або, словами Енгельса, до "са-мій природу матерії".
З позицій наукової філософії виникнення людини (про-щества), як вищої форми матерії, викликане трьома групами факто-рів або причин: загальними, особливими та одиничними. До загальним належить природа (сутність) нескінченного світу. Можливість і необхідність появи людини закладена в самій природі мате-рії. Енгельс стверджував, що людина виникає в силу "залізної НЕ-обходимости" [106], яка закладена в "самій природі матерії". Призна-ня необхідного - по відношенню до самої суті матерії - харак-тера виникнення людини Енгельс розглядав як один з важ-кро теоретичних елементів, що відрізняють науковий матеріалізм від метафізичного і механістичного. "Для нього (метафізичного матеріалізму. - В.О.) той факт, - писав Енгельс, - що матерія розвиваю-ет з себе мислячий мозок людини, є чиста випадковість, хоча і необхідно обумовлена крок за кроком там, де це відбувається. Насправді ж матерія приходить до розвитку мислячих су-вин в силу самої своєї природи, а тому це з необхідністю і відбувається у всіх тих випадках, коли є очевидна відповідними-ющие умови (не обов'язково всюди і завжди одні й ті ж) "[107 ].
До особливим причин появи людини необхідно відне-сти насамперед еволюцію біологічної форми матерії, законо-мірно породжує вищу форму життя - мислячі істоти. Біологічна еволюція рухається протиріччям в самій сутності життя - між тенденцією життя до самозбереження і завжди огра-ніченний біологічними засобами її реалізації шляхом приспо-собления. Тенденція самозбереження виникає разом з первинної живою матерією і розвивається в ході еволюції живого. Відомий радянський біолог Е.С. Бауер глибоко помітив, що еволюція життя полягає в інтенсифікації всіх властивостей живого, а М.М. Камшилов інтерпретував еволюцію як процес, в якому живе стано-вится все більш живим. Разом з тим тенденція самозбереження через початково виникає як вираз фундаментальної загальної тенденції матерії до розвитку і має в цьому сенсі абсолютний харак-тер. У той же час форми пристосування живого до середовища, як засіб C-тво виживання живого, завжди мають обмежений, відносний характер.
Протиріччя життя виражається в інтегральному показнику еволюції - виживання організмів. Відомо, що виживу-емость одноклітинних організмів дивовижно мала. Багато риби ме-чут мільйони ікринок, з яких виживає і виводиться мізерно мала кількість дорослих риб. Виживання вищих тварин не перевищує 10-30%.
Абсолютна тенденція живого до самозбереження є, на нашу думку, фундаментальною основою прогресивного, в ко-нечном рахунку, розвитку живої матерії. Така інтерпретація сутнісної тенденції життя включає досить важливий і необхідний тео-ретические компонент - філософську концепцію абсолютної тенденції матерії до розвитку, руху від нижчого до вищого. Без цього філософського компонента, як нам представляється, не можна ре-шити корінні проблеми теорії біологічної еволюції.
Абсолютна тенденція життя до самозбереження закономірно призводить до появи більш ефективного і радикального способу існування, способу виживання, ніж пристосування до середовища. Таким новим способом виживу-ня може стати тільки перетворення середовища і, на цій основі, перетворення самого живого, т. Е. Виробництво життя.
Праця створила людину
Визначення ролі праці як засобу формування людини аж ніяк не виключає дії інших факторів - загальних, биоло-ня, географічних та інших Величезну роль у формуванні людини зіграли біологічні фактори, включаючи природний від-бор Зароджується і формується праця могла привести до метушні-кновенію людини лише стаючи в той же час і біологічним фактором - фактором природного відбору.
Праця - процес взаємодії людини з природою, який здійснюється за допомогою вирваних з природного середовища і преоб-утворених природних елементів - засобів праці (перш за все, знарядь праці) Енгельс вважав, що головна відмінність праці від знарядь-ної діяльності тварин полягає у виготовленні знарядь праці .
Сучасна наука підтвердила уявлення Дарвіна про те, що рід Homo бере початок від африканських людиноподібних мавп (понгид) Відділення гілки гомінід (гілки вищих приматів, що веде до сучасної людини) від людиноподібних мавп сталося в межах від 6 до 15 млн. Років тому. Першим біологічним видом людино був, ймовірно, людина уміла (Homo habihs), на зміну кото-рому близько 1,5 млн. Років тому приходить людина прямоходяча (Homo erectus) Людина сучасного типу (Homo sapiens) з'явився не по-зднее 40 тис. років тому Еволюція формується людини від-ходила на основі формується праці, пов'язаного з ускладненням знарядь праці
Слід виділити також поодинокі фактори виникнення людино, до яких можна віднести локальні умови Землі, визна-лівш специфічні риси земного людства Людина, пред-ставники космічного "типу" мислячих істот, володіє як про-ські для них, так і специфічними рисами, пов'язаними з конкурують-ними умовами Землі. Однак розрізнити ці загальні та специфічні-кі риси людини ми зможемо лише тоді, коли виявимо космічний-чеських "братів по розуму"
Хто ми? Людська сутність. У найбільш загальному вигляді сутність людини можна визначити через з'ясований нами вище його спосіб існування Людина - це істота, яка виробляє сама себе, cede буття і сутність. П реобразуя природу, людина виробляє необхідні для свого існування умови, які не могли виникнути в природі, або, іншими слова-ми, людина живе тим, що в природі не існує, що він повинен безперервно створювати.
Головне в людському способі існування - виробництво самого себе, свого власного буття і своєї сутності Вироби, ництво предметів (матеріальних благ) - засіб існування людини, її буття і сутності.
Людина, людство - вища форма матерії, що володіє найбільш складним способом існування і розвитку, "вищий колір матерії" [109]. Якщо всі попередні форми матерії суті-ють безпосередньо, або, в кращому випадку, шляхом пристосування до навколишнього середовища, то людина живе універсальним способом - шляхом перетворення середовища, створення "другої природи" (Маркс).
Важливими сутнісними властивостями людини, пов'язаними з обома групами властивостей, є колективність і індивідуальні-ність, свобода і відповідальність.
Виробляє спосіб існування людини як вищої форми матерії визначає виникнення іншої сутнісної риси людини - свідомості. Оскільки людина виробляє своє буття, по-останньої повинно виникати спочатку у вигляді уявного прооб-рази. Людина тому - виробляє і усвідомлює істота. Разу-розуміється, наведений перелік сутнісних властивостей людини далеко не повний. Сутнісні властивості людини - прояви або моменти невичерпної і єдиної людської сутності.
Людська сутність суперечлива: вона несе в собі проти-воречие між потребами і здібностями, працею і думкою, працею і формами спілкування, колективністю і індивідуальністю, свободою і відповідальністю та ін. Розвиток людської сутності відбувається на основі її внутрішніх протиріч.
Людська сутність несе в собі загальне і особливе (в тому сенсі, який був розкритий нами вище). Сутнісні властивості людини не є випадковими по відношенню до сутності світу в цілому. Так, праця і думка висловлюють здатність людини до нескінченного пізнання і перетворення природи, причетність людини до нескінченного світу.
Сенс людського існування
Сутність людини, людського існування має наибо-леї загальні і постійні, вічні риси, оскільки вона завжди заклю-чає в виробництві людиною свого власного буття. Однак разом з тим людська сутність історична, отримує историчес-кі модифікації, проходить складний процес історичного роз-ку. Сенс життя змінюється тому на основі зміни реальної сутності людини, її модифікацій.
Усвідомлення справжнього сенсу людського існування пов'язане з появою найбільш розвиненого людського суспільства - комунізму і виражається безпосередньо в науковій філософії. Однак це не означає, що теоретичне відкриття справжнього сенсу людського існування негайно стає досто-яніем кожного члена суспільства. Для цього суспільство і його духовна ку-льтура повинні пройти тривалий шлях розвитку і вдосконалення.
Сенс людського існування, далі, закладений в челове-зації творчості - праці і думки, в пізнанні і матеріальному пре-освіті світу і самого себе.
Сенс існування полягає не просто в існуванні, а в поглибленні людини в свою власну родову загальну, чоловіча-ську сутність. Іншими словами, сенс існування - не в біс-смьіслени перебігу часу людського буття, а в русі людини в свою власну сутність, в поглибленні людини в свою нескінченну людську сутність.
Будучи рухом до загальної людської сутності сенс людського існування має глибоко індивідуалізований характер, нерозривно злитий з індивідуальністю, являє собою рух в свою індивідуальність.
Нарешті, будучи невичерпним, осмислення людського існування і сутність людини завжди розділені часом, в ко-тором спресована людська історія, бо і сутність людини, і процес її осягнення історичні.
Марксистська концепція сутності і сенсу людського су-ществованія - концентроване вираження теорії світу і челове-ка. Вона містить в собі основи гуманістичної моральної систе-ми марксизму.