Уміння правильно вживати займенники в російській мові є великою проблемою в сучасному світі. Помилки допускають не тільки малоосвічені люди. У великих мегаполісах: театрах, кіно і навіть в стінах університетів можна почути невірні форми займенників.
Що таке "займенник" і "культура мови"?
До займенників відносять слова, які не називають конкретно предмети, ознаки, кількості, а лише вказують на них. Культура мови - поширене в радянській і російській лінгвістиці XX століття поняття, що об'єднує володіння мовною нормою усної та письмової мови, а також «вміння використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування».
Вживання "ти" і "Ви"
До останнього десятиліття XVII століття форма звернення на «Ви» в спілкуванні між жителями російської держави була відсутня. Перша особа держави не було винятком. Тільки в 1690-х роках у внутрішній діловому листуванні Петра I виникають перші свідчення про вживання займенника «ви» як форми ввічливості. Мабуть, причини цього в тому, що в молодості Петро любив бувати в Німецькій слободі - місці поселення іноземців в Москві. Саме тоді почалося тісне спілкування Петра з носіями французької, голландської та німецької (як відомо, у всіх цих мовах існує ввічлива форма особистого займенника). Починаючи з 1694 року в листах Петра I до найближчих його співробітникам - і до знатним російським дворянам, і до зросійщених іноземцям - все частіше і частіше в якості звернення починає вживатися займенник другої особи множини. Втім, вживання «ви» ще не було послідовним, і листування Петра того часу показує коливання, типові для початкового періоду становлення будь-якої нової лінгвістичної норми: часто в одному і тому ж листі множину чергується з єдиним. Згодом стає помітно поширення нового мовного явища. В середині першого десятиліття XVIII століття все частіше зустрічаються листи російської знаті до царя, в яких вже регулярно присутній местоименное звернення на «ви». Поступово поряд з таким вживанням «ви», коли його використовують обидва учасники розмови, утвердилося й інше: вже в кінці петровської епохи високопоставлені люди вимагали звернення до себе на «ви» як знака поваги, хоча самі "тикали" підлеглим.
Обмеження на вживання "він"
Офіційний мовний етикет передбачає вміння користуватися займенником «він».
Це займенник, будучи універсальним позначенням для осіб і предметів, зберігає в собі також і вказівний значення. Воно може, таким чином, стати засобом знеособлення і фамільярності, тому слід бути особливо обережними під час користування ним. Використання займенника 3-ї особи він / вона - своєрідне відображення позицій говорить, відсторонення його від активної ролі в мовному акті, від позиції мовця, причому відсторонення таке значне, що розмежування особи і предмета в мовному акті стає невиразним. Більш того, така поведінка говорить може бути розцінено як демонстрація переваги і навіть як навмисне створення комунікативного дискомфорту для сприймає його мова особи. Для сучасної російської мови існує правило не вживати займенник «він», «вона» в присутності самого особи, якого називає це займенник. У посібниках з культури мовлення і етикету така норма пояснює тим, що займенник третьої особи покликане називати того, хто не бере участі в діалозі. отже, таким ім'ям присутній при розмові як би виводиться за рамки спілкування, що неввічливо.
Вживання "ми" замість "я"
Нелітературних форми присвійних займенників
В системі відмінювання і словотвору займенників є варіанти, вживання яких в мові вимагає стилістичного обґрунтування. Особливий стилістичний інтерес викликають займенники і окремі їх форми, які зазнали архаизации. Більшість застарілих займенників носить підкреслено книжковий характер, тому звернення до них завжди повинно бути стилістично вмотивоване. Вживання займенників цей, оно ще в пушкінську епоху викликало полеміку. У другій половині XIX ст. архаїчна забарвлення, а отже, і експресивна функція цих займенників визначилися цілком: вони стали засобом стилізації мови. У сучасній мові цей, оно сприймаються перш за все як застарілі канцеляризми. Вони вже не можуть бути засобом створення мовної патетики, але використовуються поряд з іншими архаїзмами для досягнення іронічної забарвлення мови. Утворені від нейтральних займенників стільки, скільки форми множини стільки, скільки відзначаються як застарілі. Архаізовалісь і форми непрямих відмінків займенника якийсь (якась, якесь): жодним, якоїсь, неяких, якогось, про неяких, поступившись місцем більш простим варіантів-якимсь, якоїсь, деяких, якимись.