У духовній культурі можуть діяти норми, які ви-ділячи з звичаїв і придбали самостійне існування або спеціально розроблені для випадків спеціалізованого поведінки людини. Це можуть бути норми економічні або по-літичні, технічні чи технологічні, моральні або правові і т. Д. Такі норми можуть не мати ритуального або знайдемо-дового характеру, але вони санкціонуються певним чином і діють так само, як і звичаї, - заборонним або разре-рішучо чином.
На більш високому рівні духовної культури домінують-ний значення як регулятивов набувають цінності. Це більш складний і більш розвинений продукт духовної культури. Цін-ність формується через синтез не тільки функцій норми чи звичаю, але вона включає в себе інтерес і потреба, борг і ідеал, спонукання і мотивацію. Цінність, як більш складний регулятором поведінки, має на увазі вибір, допускає полярність рішень, що свідчить про амбівалентне, двоїсту природу цін-ності. З огляду на зміст однієї і тієї ж цінності, можна відкидати чи приймати подію, давати позитивну або отрицатель-ву його інтерпретацію і оцінку. У різних ситуаціях в якості домінуючого підстави для вибору можуть виступати відмінності-ні складові цінності. Наприклад, при інтерпретації такої цінності, як патріотизм, в одному випадку на першому місці може стояти борг, в іншому - ідеал, в третьому - потреба і т. Д.
Цінності в духовному житті суспільства створюють смислові поля різної напруженості. Людина, спонукувана пошуком сенсу своїх дій, не може вести себе в таких полях ін-діфферентная. Він або приймає існуючі смисли, або стає до них в опозицію, або намагається знайти компроміс. Чим вище рівень духовної культури, тим різноманітніше цінно-сті і смисли. Щоб культура могла збагачуватися, вона повинна бути здатною асимілювати і синтезувати цінності. По-цьому розвинені культури поліморфні. Такі культури більш ефективно працюють в ситуаціях внутрішніх або зовнішніх ви-закликів. Маючи більш багатим набором цінностей, вони мають більш широкі можливості і для конструювання відповіді, для більш гнучкою реакції і, отже, мають більш високу сту-пень виживання.
Щоб стати дійсним суб'єктом культури, необ-обхідно виходити із знання про культуру і діяти свідомо. Знання, в культурологічному сенсі, не тільки те, що Продуція-рует наука, т. Е. Не тільки наукове знання. Знання для культурол-гии - є обсяг відомостей або інформації, перевіреної загально-ного-історичною практикою і зафіксованої кошти-ми культури в формі уявлень, текстів, суджень або теорій, т. Е. Достовірні і системно-впорядковані дані. У культурі будь-яке знання пов'язане і порівняти з певним видом або рівнем життєдіяльності. З практичної, повсед-невной і повсякденного життєдіяльністю можна порівняти буденне, житейське знання. З духовним життям людини можна порівняти ду-ховное знання. З художньою діяльністю можна порівняти ху-дожественного-естетичне знання. З пізнавальної діяльності згідно-ма - емпіричне і теоретичне знання, з політичної або ідеологічної - політична та ідеологічна знання, з характер-жавної - етичне і т. Д.
Таким чином, з точки зору культурології, знання тож-дественно достовірної інформації, а сама інформація є неодмінною передумовою такої діяльності людини в кон-тексті культури, яка передбачає свідоме і усвідомлюючи-емое ставлення як до об'єкта діяльності, так і до самої діяльності . Знання само по собі не створює нових видів реальності, але воно відкриває їх і, отже, включає їх в культурогенное творчість, більш раціонально і швидше освоює їх. Воно здатне, отже, посилювати продуктивність творчости-ва людини, підвищувати ефективність зусиль людини в пошуку і створенні нових матеріальних або духовних засобів життєдіяльності-ності. Чим вище рівень культури людини, тим продуктив-ній діє він як творець, носій і споживач цінностей, а отже, тим багатшим і більш досконалий сама культура, але ті-перь вже як ресурс і джерело розвитку самої людини.