І в сучасному світі, і в модернізуються суспільствах люди більш схильні створювати добровільні асоціації - частково для удо-вольствия, частково для обміну інформацією, частково для регулюються-вання власних дій, але майже завжди для надання впливав-ня на уряд. По перевазі нові асоціації, які можуть приймати форму груп інтересів або партій, місцевих або національних організацій, просто займають своє місце в політи-чеський системі поряд з іншими групами, що нерідко призводить до кризи політичної участі в країні. М. Вайнер, «Політична участь: криза політичного процесу»
У контексті даного розділу знову слід повернутися до поняття еліти.
Результат процесу модернізації багато в чому залежить від того, чи створені (і які) інституційні умови для того, щоб зростання політич-кого участі відбувався в формах, прийнятних для даної політії. Як і литической системі легше асимілювати збільшення участі, якщо име-ються призначені для цього відповідні інститути і інституціональних-ні механізми.
Зрозуміло, що той або інший різновид кризи політичного навчаючи-сті - не обов'язково повна катастрофа для існуючої політії, оскільки відкривається можливість для пошуку рішення назрілої про-блеми. Є різні шляхи розв'язання кризи. Найбільш оптимальним вари-антом вважається інституційна адаптація, тобто ситуація, коли в рамках даної політичної системи вдається знайти інституційне рішення: створюються нові процедури виборів і електоральні інститу-ти, вдосконалюється партійна структура і формуються організований-ні групи інтересів. У цьому випадку можливо угоду між правлячи-щей елітою і контрелітою, яка прагне до участі в прийнятті ключових політичних рішень. У тенденції такий шлях веде до розвитку найсучасніших моделей представницької демократії.
Рішення про включення нових учасників в кінці кінців призводило до будь-яких великим інституційним змінам в полі-тичної системи. Найбільш важливими з них були установа ви-борних інститутів, системи загального виборчого права для дорослого населення і інституту законодавчих інновацій, гаран-тірующіх право зборів. Як тільки інституційні изме-нения відбулися, нові інститути можуть в подальшому полегшити включення в політичну систему інших нових груп. М. Вайнер, «Політична участь: криза політичного процесу»
Правляча еліта може прагнути забезпечити політичне участь населення в якійсь формі для досягнення однієї або декількох нижченаведених цілей. для створення або посилення почуття націо-нальної ідентичності; для збільшення регулюючих і в особливо-сті екстрактивних можливостей держави; коротше кажучи, підтрим-жка потрібна для утворення армії, збору зростаючих податків, введення і виконання нових законів; правляча еліта може розглядати участь в якості необхідного кроку для залучення населення до заходів з економічного розвитку; нарешті, еліта спосіб-на добиватися проявів підтримки з боку суспільства для збіль-личен своїх зовнішньополітичних можливостей (для того щоб мати вагу в світі і впливати на сусідні держави, еліта хоче і повинна довести підтримки у себе в країні). Створення громадської підтримки може замінити необхідність розвитку певних інститутів та інших стимулів. Влада спо-собнимі спробувати наростити можливості по збору податків шляхом заснування партії або збираючи масові демонстрації замість со-будівлі ефективного адміністративного апарату з високою Кекст-рактівной здатністю (або поряд з ним). Подібним же обра-зом для збільшення економічного зростання влади можуть воспользо-тися суспільною підтримкою як замінник економічних стимулів, які змушують людей більше інвестують-вать, краще працювати або займатися інноваціями. М. Вайнер, «Політична участь: криза політичного процесу»
Нарешті, в якості проміжного, але по суті своїй помірно-ав-торітарного варіанту може виступати ситуація, коли правляча еліта, не готова до інтеграції нових імпульсів політичної участі, йде на виробництво деяких ілюзорних його форм, як би обволікає, «заштовхує» нову політичну активність в рамки існуючих традиційних структур. В такому випадку опозиційним партіям і рухам формальний-но надаються права на змагання в політичному процесі, од-нако реальна структура розподілу і відтворення влади не дає їм жодних реальних шансів на успіх.
Питання для семінарського заняття
1. Як співвідносяться характер особистості, її політичну поведінку і роль?
2. Як виникають і закріплюються відносини між людьми в політиці?
3. У чому суть поведінкового підходу і «поведінкової революції» в політичній науці?
4. Який вплив робить середовище на політичну поведінку?
5. Як і чому виникає «втеча від свободи»?
6. Як змінюється поведінка людини в натовпі? Чи можна контролюватися-вать натовп?
7. Оцінюючи сьогоднішню російську дійсність, назвіть грунтовний-ства, що заважають вам прийняти більш активну участь у політичному житті.
9. Які форми політичної участі представляються вам найбільш важливими та ефективними в нинішній Росії? Порівняйте їх з доми-нірующімі формами участі в розвинених країнах.
Campbell A. Converse RE. Miller W.E. Stokes D.E. The American Voter. - N.Y. 1960.
Downs A. An Economic Theory of Democracy. - N.Y. 1957.
Kavanagh D. Political Science and Political Behaviour. - L.-Boston, 1983.
Вятр Е. Соціологія політичних відносин. - М. 1979. - Гл. 12.
· Сучасні інтерпретації політичної культури і політико-куль-турне об'єктів. Традиції та інновації в трактуванні політичної культури.
· Сутність та відмінні риси політичної культури. Ціннісної-ні орієнтації і коди мислення людини. Політична культура як форма трансляції минулого позитивного досвіду суспільного розвитку. Співвідношення загальнонаціональної і політичної культур. Гуманізм політичної культури.
· Структура і функції політичної культури, її раціональні і ір-раціональні компоненти. Архетипи в структурі політичної куль-тури. Різноманітність і рівні ціннісних орієнтацій людини по-літичної. Універсальні і приватні параметри політичної культури.
· Базові і специфічні підстави типологій і диференціації по-літичної культури.
· Цивілізаційні підстави особливостей політичної культури західного і східного типів. Розбіжності у ставленні людей цих фор-мацій до влади, державі, елітам, політичної участі. Політична соціалізація, її сутність і функції. Основні фак-тори і межі політичної соціалізації. Агенти і етапи полі-тичної соціалізації. Ресоціалізація.
1. Як виявити і виділити в політичній діяльності держави, партії, індивіда вплив культурних чинників?
2. Наскільки можна порівняти вплив на державу масових цін-ностей громадян з діяльністю офіційних структур і інститу-тів влади?
3. Чи може політичний діалог держави і суспільства виходити за рамки культури? У зв'язку з цим чи правомірні такі поняття, як «культура фашизму», «культура тероризму», «культура геноциду»?
4. Як співвідносяться політична культура і цивілізація?
5. Яка роль традицій і «чужого», стороннього досвіду політичного розвитку в формуванні політичної культури конкретного про-щества?
6. Які перспективи збагачення російської політичної культури західними цінностями і нормами політичного життя?
7. Як можна зіставити політичні культури різних країн і народів? Чи коректно говорити про «розвинених» і «нерозвинених» ( «слаборозвинених») політичних культурах?
С. 274: «Наше національне дог-шоу». Передвиборна карикатура Джозефа кептер, 1880 р США.