Найвизначніші представники офіційної науки (наприклад, історик М. П. Погодін) були прихильниками "теорії офіційної народності" і в своїх працях вихваляли самобутню Україну і існуючі порядки. Ця теорія на багато десятиліть стала наріжним каменем ідеології самодержавства.
У 40-50-х рр. ХІХ ст. ідейні суперечки точилися в основному про майбутні шляхи развітіяУкаіни. Слов'янофіли виступали за самобитностьУкаіни, яку вони бачили в селянській громаді, в православ'ї і в соборності українського народу. Серед них своїм значним фило--софскіе потенціалом виділялися І.В. Киреевский. К.С. Аксаков, Ю.Ф. Самарін і особливо А.С. Хомяков. Вони прагнули спростувати німець-кий тип філософствування і виробити на основі споконвічно вітчизняних-них ідейних традицій особливу російську філософію.
Виступаючи з обгрунтуванням самобутнього, тобто небуржуазного шляху історичного развітіяУкаіни, слов'янофіли висунули оригінальне вчення про соборність, об'єднання людей на основі вищих духовних, релігійних цінностей - любові і свободи. Головні особенностіУкаіни вони вбачали в селянській громаді й православної віри. Завдяки православ'ю і общинності, доводили слов'янофіли, в Рос-ці всі класи і стани мирно уживуться один з одним. Реформи Петра I оцінювалися ними досить критично. Вважалося, що вони від-хилили України з природного шляху розвитку, хоча не змінили її внутрішній лад і не знищили можливість повернення на колишній шлях, який відповідає духовному складу слов'янських народів.
Слов'янофіли навіть висунули гасло "Царю - влада, народу - думка". Виходячи з неї, вони виступали проти всіляких нововведень в області державного управління, особливо проти конс-тітуціі за західним зразком. Духовною основою слов'янофільства було православне християнство, з позицій якого вони критико-вали матеріалізм і класичний (діалектичний) ідеалізм Ге-гелю і Канта.
З слов'янофільство багато дослідників пов'язують початок са-мостійно філософської думки вУкаіни. Особливо цікаві в зв'язку з цим погляди засновників цієї течії А.С. Хомякова (1804-1860) і І.В. Киреєвського (1806-1856).
ВУкаіни народ не розглядає государя як земного бо-га: він кориться, але не обожнює свого царя. Державна влада без втручання в неї народу може бути тільки неограні-ченной монархією. А невтручання держави в свободу духу народу, народу - в дії держави і є основою життя суспільства і держави.
Всі послідовники теорії слов'янофільства вважали, що вУкаіни ні в якому разі не можна вводити інститути влади, подібні захід-ним, тому що Україна має в своєму розпорядженні власними політичними моделями. Ідеологи слов'янофільства ратували за відродження допетровській станово-представницького ладу, монархічних і патріархальних звичаїв. У своїй творчості слов'янофіли часто ідеалізували риси українського національного характеру, способу життя, вірування. Вони намагалися вивести будущееУкаіни з минулого, а не з сьогодення, по-цьому в їхніх поглядах багато утопічного.
Під впливом слов'янофільства склалося почвенничество, суспільно-літературний рух б0-х років ХIХв. А.А. Григор'єву і Ф.Н. Достоєвському була близька ідея пріоритету мистецтва - з урахуванням його органістіческой сили - над наукою. "Грунт" для Достоєвського - це родинне єднання з українським народом. Бути з народом означає мати в собі Христа, робити постійні зусилля по своєму моральному оновленню. Для Достоєвського на першому плані стоїть пости-ються останньої правди людини, витоків дійсно позитивної особистості. Саме тому Достоєвський - мислитель екзистенціального складу, дороговказ "Екзісте-тів ХХ століття, але на відміну від них він не професійний філософ, а професійний письменник. Може бути, тому в творчості Достоєвського чи проглядається скільки-небудь чітко сформульована теорія філософська.
Виступаючий з позицій почвенничества А.А. Григор'єв (1822-1864) в цілому визнавав визначальне значення патріархальності і религи-озних почав в російського життя, але дуже критично відгукувався про романтичному світогляді класичного слов'янофільства: "Слов'янофільство вірило сліпо, фанатично в невідому йому самому сутність народного життя, і віра поставлена йому за заслугу "
У 60-90-ті роки ХІХ ст. Україна встала на шлях капіталістично-го розвитку. У період після проведення ліберально-буржуазних ре-форм 60-70-х рр. капіталістичний лад затверджувався в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя. Капіталістичні відносини як в місті, так і в селі, перепліталися з сильними пережитками кріпосництва: залишилося поміщицьке землеволодіння, напівфеодальні способи експлуатації селян. Пре-володів так званий "пукраінскій" тип капіталізму в сільському господарстві, що характеризується збереженням поміщицької власності і поступовим перетворенням поміщицького землеволодіння в капіталістичне.
Тому одним з основних напрямків філософської думки прихильників консерватизму вУкаіни була боротьба з революційно-демократичним і пролетарським рухом, з матеріалізмом.
Представники радикалізму і революціонери весь час посилалися на науку і науковий прогрес, і при цьому підкреслювали, що вони од-ні мають право говорити від імені науки. Таким чином, вони надавали консервативним колам якраз ті доводи, які вони шукали. Адже якщо наука, і особливо філософія, є основою для того, щоб руйнувати весь існуючий правопорядок, то користь філософії сумнівна, а її шкода очевидна. Для Слов'янофіл-лов це було зайвим підтвердженням їх переконання в тому, що вся західна мудрість - просто духовна отрута.
Було б воістину невдячною завданням захищати науку і її свободу, з одного боку, від революційних демократів і впослед-наслідком більшовиків, які оголосили на неї монополію, а з іншого - від підозр правих консерваторів. Завдання це випаду на частку консервативних лібералів, таких, наприклад, як Чичерін або Катков. Катков був переконаний, що революційне вчення, незважаючи на свою логічну обгрунтованість і стрункість, нічого спільного з наукою не має і що, навпаки, поширення цих поглядів є наслідком придушення наукового мислення і наукової свободи. У своїй газеті "Московские ведомости" (№ 205, 1866) Катков писав: "Всі ці лжевчення, всі ці погані напрямки народилися і набули чинності посеред суспільства, який не знав ні науки. Вільної, поважної і сильною, ні публічності в справах.". Йому вторить Чичерін: ". Ця безглузда пропаганда, хилиться до руйнування всього існуючого ладу, учиняють в той час. Коли на Україну сипалися неоціненні блага, займалася зоря нового життя." (Буржуазно-ліберальні реформи 60 - 70-х років ХІХ ст. - авт.). І далі він приходить до висновків що вУкаіни "щирим лібералам при існуючому порядку залишається підтримувати абсолютизм.". Під абсолютизмом Чичерін мав на увазі самодержавство вУкаіни. Досить різко відгукувався він про демократичну форму правління: "Всякий, хто не примикає до загального тече-нію або наважується подати голос проти більшості, ризикує поплатитися майном, і навіть самим життям, бо розлючений натовп здатна на все. Демократія панування за допомогою-ності: прославляючи масу, вона знижує верхні шари і все підводить до одноманітного, вульгарного рівню ".
На жаль, вУкаіни твори представників консервативного напрямку на довгі десятиліття виявилися просто забуті, їх думки, погляди - не затребувані суспільством. Але ж серед них були видатні мислителі, оратори, лідери в своїх профес-сійної сферах, високу оцінку яким дав Н.О. Лоський: "Характерна риса російської філософії полягає саме в тому, що безліч осіб присвячують їй свої сили. Серед них. Багато обла-дають великим літературним талантом, вражають своєю багатою ерудицією.".