Боярство в період становлення централізованої держави. Шар боярства поділено на кілька розрядів. Вищий розряд феодалів Московського государ-ства становили служиві князі, тобто удільні князі, які стали на службу великому князю і втратили свою самостійність. B більшості випадків вони продов-жали володіти територією свого наділу, але на тих же правах, як і бояри. Служиві князі повинні були не-сти військову службу. C перебігом часу вони увійшли до складу боярства, утворивши верхівку боярства. Їм було присвоєно особливу назву «княжата».
Наступною групою московських феодалів були бою-ре - найбільші та найвпливовіші землевласники.
За ними слідували «слуги вільні» та «діти Боярс-кі», тобто розряди середніх і дрібних феодалів. Точне відмінність між «слугами вільними» і «дітьми Боярська-ми» дійшли до нас пам'ятники встановити не позволя-ють. За наявними даними, бояри повинні були нести службу з загонами своїх васалів і людей, а «слуги вільні» та «діти боярські» несли тільки особисту службу, оскільки вони були середніми і дрібними землевласниками.
Служба бояр і «слуг вільних» носила доброволь-ний, а не обов'язковий характер. Ho в умовах ФЕО-дального суспільства їм не можна було обійтися без служби більшому феодалу, тобто великому або питомою князю. Тільки несучи службу, вони могли розраховувати на захист з боку свого сеньйора в разі нападу на їх вотчину інших феодалів і отримати імунітет.
Бояри і «слуги вільні» спочатку могли відмовитися, як було зазначено, від служби своєму сеньйорові і перейти на службу до іншого, при цьому вони не втрачали своїх прав на вотчину ^. Цей принцип виражався в междукняжеских договорах наступним чином: «А хто якому князю служить, де мешкає там, а поехаті йому з тим князем, якому служить», або «а боярам і слугам межи нас вільним воля». A потім цей принцип став порушуватися.
Нижчу групу феодалів становили так звані «слуги під Дворський», тобто слуги, які перебували в завідуванні двірського (дворецького) великого і питомої князів. Частина цих слуг була князівськими холопами. Вони виконували різні адміністративні та господарських-ні обов'язки і отримували за свою службу землі. Ці «слуги під Дворський» на відміну від вільних слуг не мали права вільного переходу від одного князя до іншого. B междукняжеских договорах зазвичай вказувалося: «слуг, які потягали до Дворський, в службу не принимати».
Боярам служив цілий штат людей - боярські по- служільци. Верхній, більш привілейований шар їх багато в чому нагадував так званих подвассалов за-падноевропейского середньовіччя.
Зміни в шарі феодалів в XV в. C зміцненням царської влади відбулися великі зміни в складі класу феодалів. C одного боку, стався ряд вимірюв-нений в юридичному становищі вже сформованих групл, з іншого - з'явилися нові групи. Найбільш важлива зміна в положенні бояр полягала в тому, що бояр-ство стало придворним чином і до того ж самим важ-ним в московському князівстві. Пам'ятники почали гово-рить про так званих «введених» бояр, про те, як боярство «позначалося», тобто
урочистим чином оголошувалося. Ці «введені» бояри в кінці кінців і утворили групи чиновних бояр у вузькому сенсі цього слова. B склад «введених» бояр увійшли, головним обра-зом, служиві князі, «княжата». Te бояри, які не досягали чину «бояр введених», отримували чин близько-нічого. Існував ряд і інших палацових чинів.
Інша зміна в положенні бояр полягала в тому, що вони втратили право вільного вибору князя, були позбавлені права від'їзду. Спроби обмежити права от'ез-да спостерігалися ще в XIV ст. але тепер ці спроби стали більш частими і наполегливими. Від'їзд, догляд бою-рина до іншого князю, погрожував йому втратою вотчини.
Обмеження свободи переходу торкнулося і служи-лих князів. Уже в 1428 року в договорі, укладеному ве-ликим князем Василем Васильовичем і його дядьком князем Юрієм Дмитровичем, говорилося: «А князів ти моїх службових з вотчиною в службу не принимати, а які мають чого соромитися тобі служити, і їм в вотчину в свого не вступатіся ».
При Івана III заходи проти від'їзду бояр і слуг стали більш рішучими: з осіб, запідозрених у намірі від'їхати, бралися крестоцеловальной записи про те, що вони будуть служити великому князю до свого «живота». Ці записи скріплювалися поручительством значної кількості бояр та інших служивих людей.
He увійшла до складу «бояр введених» та інших придворних чинів маса боярства розчинилася серед дру-гого основного розряду феодалів - дітей боярських. Цей розряд об'єднав і так званих «слуг вільних».
Найважливішим принципом відносин всередині боярства було місництво, при якому знатність происхожде-ня визначала можливості заняття певних дол-жності в державному апараті. Згідно местніче-ству знатні прізвища розташовувалися сходами ієрархічної драбини. Ha верху цих сходів стояли нащадки українських великих князів з дому Рюрика, потім нащадки великих князів з дому Гедиміна, далі йшли нащадки великих удільних князів, за ними нащадки ста-яких московських бояр, нащадки дрібних удільних князів і т.д. Великі князі при призначенні бояр на ті чи інші посади повинні були керуватися родо-вим старшинством призначаються осіб, причому вони не могли з власної волі підвищити або знизити родове стар-шинство. C встановленням місництва все призначення записувалися в особливі розрядні книги, до яких впос-ледствии зверталися при виникненні суперечок про старий-шинстве.
Поряд з боярством в XV в. оформилася нова груп-па феодалів, так званих дворян. Основним ядром, з якого виросла ця група, були «слуги під дворс- ким». У міру того як удільні князі перетворювалися в службових, дворяни стали збільшуватися за рахунок включе-ня в їх склад «слуг під Дворський» цих князів. Потім дворянство стало поповнюватися з дітей боярських і сво-Бодня землевласників. Поступово дворяни завдяки близькості до двору великого князя набували все біль-шиї вплив. Якщо бояри несли свою службу C вотчини і крім того отримували платню, то дворяни стали напів-чати за свою службу маєтку.