Текст: Наталія Судакова
- За Лірніка голосувати буду, - го-ворит бабуся без зубних протезів, спираючись на коричневу тростину.
- Та ти знаєш, хто то такий? - перепитує її повна жінка за 40 по імені Люба. З самого ранку вона працює агітатором в наметі Радикальної партії Олега Ляшка, розташованої в самому центрі міста Васильків. Це ключовий електоральний центр для кандидатів в депутати Верховної Ради від 94-го округу.
- ВІН такий га-а-а-а-рній! - простягає бабуля, мрійливо закочуючи очі.
- Бабуся, а якщо зовнішність оманлива?
- Та й шо, ВІН все одне симпатичний и молодий! - впевнено заявляє бабуся.
27-річний Гліб Лірник висувається від «Блоку Петра Порошенка», і барвистими білбордами з його портретом завішані Обухівський і Васильківський райони. Про себе в Центральну виборчу комісію кандидат подає дозовану інформацію: працює директором департаменту туризму почесного консульства Республіки Мальдіви. Про розважальному комплексі Dinamo Lux, яким він володіє, ні слова.
- Бабуся, а Ляшко теж симпатичний! - весело заявляє агітатор Люба. Старенька на це лише знизує плечима.
- А як люди в місті реагують на вашу агітацію? Що вони взагалі думають про Ляшко? - питаю я у Люби.
- О-ой! Видно, як стікає? - посміхається жінка, демонструючи жовті зуби.
- Та пóтом, від гарячих компліментів! - сміється агітатор. - Чого тут тільки про Ляшко і про себе навздогін ні почуєш!
- А хто ще балотується по округу? - навмання знову питаю я. Питання заганяє жінок в глухий кут.
Хвилини три Тома і Люба просто намагаються згадати прізвища. Крім Лірника, нікого так і не згадали, назвавши, наприклад, Віктора Веремейчика, який балотується від «Батьківщини», Ващуком.
- За кого ж тоді голосувати будете по округу? - звертаюся відразу до обох.
- Та за кого серце підкаже. В останній момент візьму бюлетень, і куди рука потягнеться, там і розпишуся, - сміється Люба.
О 16:00 і ні хвилиною пізніше, як за помахом чарівної палички, намети, розташовані в окрузі, починають згортатися. Я допомагаю Любі і Томе збирати їх «робочий офіс».
- Вітаю. А чи не підкажете, де знаходиться ваш штаб? - несподівано до агітаторки звертаються дві молоді огрядні дівчата з густим макіяжем на обличчях. В руках - блокноти та ручки.
- А що ви хотіли, дівчатка? - запитує Люба.
- Влаштуватися агітаторами, - тихо відповідає одна з них, підійшовши ближче.
- Все, проскакали, дівчинки. Два тижні тому вже все місця забили! - відрізає Люба.
- А чим займаються агітатори? - обережно запитую я у жінок, дочекавшись, поки дівчата підуть.
- Це вуличні агітатори, а не «наметові», як ми. Ходять, вмовляли голосувати за кандидата і стікають ще більше, ніж ми. Тому що їм потрібно довести людину до такої кондиції, щоб він проголосував за цього кандидата.
За словами Люби, в деяких випадках таких агітаторів наймають для скупки голосів.
Кажуть, місцеві розцінки - 200 грн за голос. З людьми укладають офіційний договір, в якому людина записаний як «агітатор». Він зобов'язаний знайти, наприклад, 50 прихильників кандидата, зібрати копії їх паспортів та заплатити їм якусь суму за їх голос. Ще частина грошей можуть віддавати після виборів. У містах часто просять фото бюлетеня з мобільного, в селах найчастіше голосують безконтрольно, тому що 70% «куплених» і так ставлять галочку за потрібного кандидата.
Прогулявшись по Василькову, я прямую в невелике село в передмісті, де мене вже чекає глава сільради Олег. Він, як ніхто інший, знає, як завоювати симпатію 500 жителів свого села, що їм потрібно, а що їх точно не хвилює.
- Останні роки голосу зазвичай завойовують обіцянками або просто купують?
- Голоси купували завжди, толь-ко покупкою це не назвеш. По-перше, тому що вже давно ніхто не контролює, чи проголосував людина саме за тебе. Зазвичай і так голосують. По-дру-яких, в селах це відбувається не за 200 грн, як прийнято в містах, а по-іншому. Кандидати з грошима, найчастіше представники чинної влади, приїжджають в усі села і зустрічаються з головами. Питають, що потрібно зробити. Ми говоримо що. Наприклад, відремонтувати ліхтарі на одній вулиці, зробити ремонт в школі. У нашому селі вже давно припадає пилом проект сучасного дитячого садка. У кожному населеному пункті свої потреби. Крім того, лунають продовольчі пакети людям з малим достатком. Але найважливіше, голосувати люди йдуть не під дулом пістолета. Вони можуть проголосувати за іншого, але голосують за тих, хто дає. Я завжди жартую на цю тему, що люди просто занадто чесні, щоб не виконати обіцянку проголосувати за пайок.
- А тиснути на вас влада не намагається, щоб ви забезпечили потрібні результати?
- Як саме вас просили допомогти?
- Уявити його громаді в такому світлі, щоб він вигідно вирізнявся. Причому цей кандидат міг мені особисто наобіцяти золоті гори, а коли вибори проходили, він пропадав.
Університет зрілого громадянина
- Та куди ж ти мені даєш! Я й так кожен день беру! Та вже ж нема куди Складанний! - кричить 16-річному хлопцю жінка років 30, що проходить повз намети «Народного фронту».
- Та візьміть ще програму партии! - просить хлопець.
- Та вже ж давали вчора!
- Так то булу програма Романюка! А тепер Яценюка! А завтра буде Кацаплюка ... - сміється дідусь хлопця, який працює з ним в наметі.
- Кацаплюка? Це хто? - звертаюся до дідуся Толі і стоїть поруч з ним дочці Каті - матері хлопця. Їх тут ціла сім'я.
- Та ще хтось. Смороду там знайдуть, Чию програму надрукувать.
Як з'ясувалося, дідусь Толя - це Анатолій Марущак, глава васильковской «Просвіти». Його вік вгадати складно, так як він дуже жвавий і спритний. Сперечатися з ним про щось - собі дорожче. Він відомий місцевий активіст, особисто знає більшість кандидатів. Щодо виборів налаштований скептично:
- Виходить замкнуте коло. Що робити?
- Щоб змінити це, потрібно з дітей починати. Необхідна люстрація не тільки влади, а й свідомості. Тому що сила країни в силі її народу, а не навпаки. Те, що активісти зараз витрачають свої сили на боротьбу за владу, нерозумно. Вони підходять не з того боку, чекаючи, що зі зміною людей при владі змінюється її філософія. Що дійсно допоможе, так це конструктивна робота активістів з суспільством, молоддю з метою виховання зрілих громадян в майбутньому, які і будуть формувати новий уряд.