(90-ті роки XI століття-+1157) князь суздальський і великий князь київський, засновник Москви
Юрій був шостим сином князя Володимира Мономаха. Після смерті батька він успадкував Ростово-Суздальс-кое князівство і відразу ж почав зміцнювати кордони своє-го спадку, зводячи на них фортеці. Так, наприклад, при ньому виникла фортеця Кснятин. як раніше називалася сучасна Твер, тоді ж з'явилися Дубна, Юр'єв-Польський, Дмитров, Переславль-Залеський. Москвичі знають Юрія Долгорукого як засновника Москви.
Володіючи Ростово-Суздальській землею, Юрій весь час прагнув розширити своє князівство і часто робив набіги на сусідні землі, якими володіли його родинний-ники. Найбільше він мріяв опанувати Києвом. Юрій зробив столицею свого князівства місто Суздаль, звідки і здійснював походи на південь, посиливши свою дружину найманих-ми половецькими загонами. Суздальський князь тричі займав Київ, але йому жодного разу не вдавалося затриматися там надовго. За ці амбіції і за те, що він постійно втручався в чужі справи, нащадки і нагородили Юрія прізвиськом Долгорукий.
У літописі говориться, що навесні 1147 року посланці Юрія Долгорукого передали запрошення свого князя Святослава Ольговича, що княжив у Новгороді-Сіверському: «Прийди до мене, брате, в Москов». Це і було пер-ше згадка Москви в стародавніх літописах.
Юрій Долгорукий неспроста вибрав місцем зустрічі саме це маленьке поселення. Воно знаходилося на пе-ресеченіі найважливіших транспортних шляхів Стародавньої Русі. На цьому місці він і звів фортецю, оточивши її деревян-ними стінами і ровом.
У 1156 році Юрію в черговий раз вдалося захопити Київ, і він нарешті-то зайняв київський престол. Запропонованого-гом для цього послужила смерть його дядька В'ячеслава, а також загроза навали половців. Напередодні Юрій отпра-вився до Києва з великим військом, до якого по дорозі приєдналася дружина Ростислава Смоленського, а так-же військо свата Юрія Долгорукого і його старого союзного-ка Святослава Ольговича.
Наблизившись до Києва, князі послали гінця з гра-Мотой до князював там Ізяславу Давидовичу. Вони пред-лага йому здатися і передати престол Юрію Долгорукому-му. Побачивши велике військо, Ізяслав побоявся вступити в бій з ним і послав до Юрія гінця зі словами: «Я не сам поїхав до Києва, посадили мене кияни. Київ твій, тільки не роби мені зла ».
Юрій помирився з ним і увійшов до Києва. Щоб Ула-дить князівські міжусобиці, він роздав уділи осталь-ним родичам, а крім того, одружив свого сина гле-ба з дочкою Ізяслава Чернігівського. Чотирьох своїх синів він посадив поблизу: Андрія Боголюбського - у Вишгороді, Бориса - в Турові, Гліба - в Переславлі, а Василька - на Пороссі.
Здавалося б, після всіх цих подій мав настати мир. Цього, однак, не відбулося, оскільки жителі Києва і особливо місцеві бояри не прийняли Юрія Долгорукого. Ізяслав Чернігівський почав війну проти нього, а син Ізяслава, Мстислав, повинен був підійти до Києва з іншого боку.
Однак кияни не хотіли битви і 10 травня 1157 року отруїли Юрія Долгорукого. У день похорону князя його двір і садиба його сина були розграбовані, а суздальська дружина, яку він привів із собою, була перебита.
Зі смертю Юрія Долгорукого закінчилося правл-ня третього покоління князів Ярославичів. Однак його нащадки продовжили розпочату ним політику зміцнення кордонів князівства, причому в царювання Долгорукого почався процес повільного піднесення Москви.
Він володів певними дипломатичними і по-еннимі здібностями, хоча в історію увійшов більше як засновник Москви. В цьому і полягає основна ис-торичні заслуга Юрія Долгорукого, за що благодар-ні нащадки поставили йому пам'ятник в центрі міста.