Японська казка: Дурень YOтаро
В одному селі жила жінка з сином. Сина звали YOтаро. Він був тихий і слухняний хлопчик: чи не пустував, чи не проказа, намагався всім прислужитися, але тільки був дуже недогадлів.
Одного разу мати сказала йому:
- YOтаро, я піду на річку білизна полоскати, а ти подивися за рибою. Вона на кухні, а там сидить кіт.
Мати взяла кошик з білизною і пішла на річку. А YOтаро зараз же побіг на кухню, подивився на всі боки і побачив на полиці блюдо з рибою.
"Не можу я сидіти, задерши голову, і весь час дивитися на полицю! - подумав YOтаро.- Краще поставлю блюдо на підлогу ".
YOтаро так і зробив: поставив блюдо з рибою на підлогу, а сам сів поруч і не моргаючи став дивитися на рибу. Про кота він і забув. А кіт в цей час підкрадався до риби все ближче і ближче. Підібрався до самого страви, вхопив лапою риб'ячу голову і стягнув її на підлогу. YOтаро і не поворухнувся. Кот з'їв риб'ячу голову, стягнув з блюда риб'ячий бік і теж з'їв. Так потроху він з'їв всю рибу. На блюді залишився один тільки риб'ячий хвіст.
Наївшись досхочу, кіт відійшов в сторону, згорнувся в клубок і заснув.
"Ось тепер мені і дивитися нема на що! - подумав YOтаро. - Риби на блюді більше немає. Піду-но я у двір, погуляю трошки ".
YOтаро вибіг з дому, а назустріч йому мати з білизною.
- YOтаро, що ти робиш у дворі? - запитала мати. - Я ж тобі веліла дивитися за рибою.
- Я і дивився.
- Чому ж ти втік з кухні?
- А мені більше нема на що було дивитися. Від риби один хвіст залишився.
- А де ж вся риба?
- Кот з'їв.
- А ти що робив?
- А я на рибу дивився. Ти веліла мені дивитися, я і дивився.
- Ах, який ти в мене дурний! - сказала мати. - Як ти не здогадався крикнути коту "зась". Кот би втік, і риба залишилася б ціла.
- Вірно, - сказав YOтаро.- Іншим разом буду розумніший.
Наступного ранку мати сказала:
- YOтаро, сходи на город, подивися, встигла чи редька. Так заодно подивися, не їдять чи гусениці капусту.
YOтаро зараз же побіг в город. Бачить, редька і справді встигла. Вже подекуди з землі стирчать білі головки. Зате капуста вся поїдена. На листі її сидять великі зелені гусениці.
YOтаро подивився на гусениць і подумав:
"Тепер-то я знаю, що мені робити. Треба прогнати гусениць з капусти ".
І він закричав на весь голос:
- Геть! Геть!
Гусениці і не поворухнулися.
- Геть! - ще голосніше крикнув YOтаро.
Але, як він не кричав, гусениці спокійно сиділи на листках. YOтаро заплакав і побіг до матері.
- Чого ти плачеш? - запитала мати.
- Як же мені не плакати? Гусениці їдять нашу капусту. Я кричав їм "зась, зась", а вони не слухаються.
- Який ти дурний! - сказала мати. - Хіба гусениця і кішка одне і те ж? Треба було вбити їх, ось і все.
- Вірно, - сказав YOтаро. - Іншим разом буду розумніший.
У той же день після обіду YOтаро сказав матері:
- Сьогодні у нас в селі уявлення - борці приїхали. Можна мені піти подивитися на них?
- Можна, - відповіла мати. - Тільки не штовхайся в натовпі і веди себе ввічливіше.
YOтаро зрадів і побіг до сільського храму. Там у дворі вже йшла вистава. Посеред двору був збудований дощатий поміст, і на ньому боролися два великих, товстих людини. Навколо помосту юрмилися глядачі. Все село збіглася на уявлення, і тому у дворі було дуже тісно і жарко. У всіх глядачів в руках були круглі паперові віяла, прикрашені чорними знаками. Віяла тихо шелестіло, і по всьому двору проносився легкий вітерець.
YOтаро прийшов пізно і виявився в самому кінці двору. Йому нічого не було видно, крім потилиць і спин глядачів. Знічев'я він став розглядати потилиці. І тут він побачив рожеву, блискучу, ніби покриту лаком, лисину. На самій її середині на єдиному волосині сиділа велика чорна муха.
"Муха сидить на лисині зовсім як гусінь на капусті, - подумав YOтаро. - Вона з'їсть останній волосся старого. Треба її скоріше вбити. Це буде дуже ввічливо ".
YOтаро високо підняв свій віяло і ляснув старого по потилиці. Муха зараз же перелетіла на голову іншого сусіда. А старий зойкнув і обернувся. Побачивши YOтаро, він сердито закричав:
- Як ти смієш битися, негідний хлопчисько! І, розмахнувшись, він боляче вдарив YOтаро по щоці.
YOтаро заплакав, щока у нього здулася і почервоніла. З плачем вибрався він з натовпу і побіг додому до матері.
- Що ти так рано повернувся? - здивувалася мати.
- Через мою ввічливості мене побили, - сказав YOтаро. - Я ляснув одного старого по голові віялом, щоб убити муху, а він розсердився і побив мене.
- Ах, який ти дурний! - сказала мати. - Навіщо ж ти ляснув старого по голові? Треба було помахати віялом, муха б і полетіла.
- Вірно, - сказав YOтаро. - Іншим разом буду розумніший.
На другий день в селі сталася пожежа. YOтаро ніколи в житті не бачив пожежі і побіг щодуху дивитися, як горить будинок. Ще здалеку він побачив жовте полум'я в густому чорному диму. По всій вулиці бігали і метушилися люди. YOтаро добіг до палаючого будинку і зупинився на іншій стороні вулиці.
Раптом пролунав гуркіт, і на всі боки полетіли іскри: це обвалилася палаюча балка. Одна іскра перелетіла через вулицю і впала на паперове вікно, у якого стояв YOтаро.
- Ой ой! - закричав YOтаро. - Треба прогнати іскру, а то від неї загориться весь будинок.
Він витягнув з-за пояса віяло і став махати їм щосили. Від цього іскра ще сильніше розгорілася і папір початку тліти.
Люди, які жили в будинку, помітили, що папір у них на вікні димить, злякалися і вибігли на вулицю.
Тут вони побачили YOтаро, який стояв біля вікна і роздмухував віялом вогонь. Люди так розсердилися на нього, що вирвали у нього з рук віяло і гарненько відлупцювали YOтаро. А загоревшуюся папір зараз же залили водою.
Переляканий і заплаканий, YOтаро поплентався додому.
- Що з тобою трапилося? - запитала мати, побачивши заплаканої сина.
- Мене знову побили, - сказав YOтаро, плачу. - Я хотів зігнати іскру з паперового вікна, щоб не загорівся будинок, і став махати на неї віялом, а у мене забрали віяло і побили.
- Ну і дурний же ти, - сказала мати. - Хіба можна гасити іскру віялом? Вогонь треба заливати водою.
- Це вірно, - відповів YOтаро. - Іншим разом буду розумніший.
На наступний день вранці YOтаро пішов погуляти. Він дійшов до самого краю села. А на краю села стояла кузня. Двері в неї завжди були відчинені навстіж, а всередині цілий день палахкотіло полум'я. Перед вогнем розгойдувалися взад і вперед два хлопця. Вони били по розпеченому залізу молотами на довгих ручках. Коли молот вдаряв по залізу, на всі боки сипалися іскри.
YOтаро зупинився перед дверима і заглянув всередину.
- Знову пожежа! - зрадів YOтаро. - Ну, тепер я знаю, що робити.
Він набрав повне відро води і вилив його в вогонь. Ковалі спочатку тільки роти пороззявляли. А коли вода в полум'ї засичала, вони накинулися на YOтаро, надавали йому стусанів і виштовхали на вулицю. З голосним плачем побіг він додому.
- Що знову сталося? - запитала мати.
- Знову побили мене, - сказав YOтаро. - Я проходив повз кузні, а там горів вогонь і сипалися іскри, зовсім як на пожежу. Я хотів залити вогонь водою, як ти мені веліла, а ковалі розсердилися і побили мене.
- Ну і дурний же ти! -сказала мати. -адже в кузні вогонь потрібен для роботи. Хіба ти не бачив, як там ковалі б'ють молотами по залізу? Якщо вже ти хотів їм допомогти, так робив би те саме, що і вони.
- Вірно, - сказав YOтаро.- Іншим разом буду розумніший.
Через два дні, коли подряпини і синці у YOтаро зажили, він пішов знову гуляти. Тільки відійшов він від будинку, як побачив двох хлопців, які били один одного палицями.
"Треба їм допомогти!" - подумав YOтаро.
Він підняв з землі товсту сукувату палицю і що є сили вдарив спочатку одного, потім іншого хлопця по голові.
Хлопці зараз же перестали битися, і обидва накинулися на YOтаро. Вони були старше і сильніше його, та до того ж їх було двоє. Вони так боляче побили YOтаро, що він ледве доволочився до дому.
- Що з тобою? - запитала мати. - Знову тебе побили?
- Знову, - сказав YOтаро. - Я побачив на вулиці двох чоловіків. Вони били один одного палицями. Я став їм допомагати, а вони обидва раптом накинулися на мене і давай мене бити.
Мати тільки рукою махнула:
- До чого ж ти дурний, YOтаро! Адже тут треба було не допомагати, а рознімати.
- Вірно, - сказав YOтаро. - Іншим разом буду розумніший.
Сім днів після цього сидів YOтаро будинку, боявся здатися на вулицю. Але на восьми стерпів і пішов погуляти.
Вийшов він на вулицю і бачить: посеред дороги гризуться дві собаки.
YOтаро зупинився і закричав:
- Перестаньте битися!
Собаки його, звичайно, не послухалися. Тоді YOтаро підбіг до них, вхопив їх обох за хвости і став розтягувати в різні боки. Собаки ще більше розлютилися, заричали і вчепилися бідному YOтаро в ікри. Якби перехожі не прийшла на допомогу, собаки розірвали б його на шматки.
Ледь живий повернувся YOтаро до матері.
Мати подивилася на нього і нічого вже більше не сказала.
Дурня вчити - тільки час втрачати.