В одній невеликому селі жив бідний селянин. І були у нього кішка та собака, яких він дуже любив. Так жили вони дружно і щасливо багато років поспіль.
Але ось одного разу кішка і собака відчули якесь невиразне занепокоєння. Зрозуміли вони, що їх безтурботному щастя скоро прийде кінець. А причиною цього неспокою була всього-на-всього гарбуз, яку селянин посадив перед будинком. Вдалася гарбуз на славу - швидко наливалася стиглістю. Але не радувала вона ні кішку, ні собаку. І все тому, що побоювалися вони за життя свого господаря. Втовкмачити їм в голову, ніби їх господар помре, як тільки дозріє гарбуз. А після смерті господаря їм напевно доведеться несолодко. «Смерть пана - горе для слуги», - говорить стародавнє прислів'я. Ось вони і задумали врятувати господаря, а заодно і полегшити свою долю. Але як? Думали вони, думали і нарешті пригадали інше прислів'я: «Якщо хочеш від чого-небудь позбутися - треба починати з кореня». І порішили вони видерти гарбуз з коренем. Порішити-то порішили, так страшнувато за справу було братися - ну як господар застане їх на місці злочину. Вже тоді їм напевно не минути лиха. Коли господар бував лютий, то і дружину не щадив, якщо вона йому перечила! І вони все чекали. Ніяк не могли духу набратися.
Однак час ішов. Чим красивіше ставала гарбуз, тим більше страждали чотириногі друзі! Їм здавалося, що смерть господаря вже не за горами і не сьогодні-завтра вони стануть бездомними сиротами. Але все-таки страх перед господарем заважав їм виконати задумане, і вони, немов неприкаяні, тинялися по дому з кутка в куток.
Якраз в ту пору господар занедужав. Кішка поставилася до цього досить байдуже, а собака з властивою їй собачої чуйністю зовсім втратила спокою. Вирішила вона, що далі зволікати не можна, і відправилася до кішки.
Вислухала кішка собаку і каже:
- Ну чого ти журишся? Будь що буде! Довіримося долі!
А собака і слухати не бажає.
- Невже тобі не шкода господаря, - каже.- Від ударів його палиці ми не помремо. Коли господаря не стане, то і нам на світлі робити нічого.
Зрештою їй вдалося переконати кішку. І вони удвох вирвали злощасну гарбуз.
Через день-другий господар поправився і, коли вийшов з дому, одразу ж виявив, що гарбуза і сліду не було.
- Куди поділася гарбуз? - кинувся він до дружини.
- Як же! Її кішка з собакою винищили, - відповіла та. Тремтячи від люті, велів господар доставити до нього винуватців. Собака стала негайно, і господар побив її до напівсмерті. А хитра кішка сховалася і тим самим уникнула покарання.
Минув час, господар змилувався і знову покликав кішку з собакою. На цей раз кішка поспішила з'явитися першої. Але собака не забула колишньої образи, кинулася за кішкою навздогін і зі словами «будь що буде, довіримося долі» давай її кусати, так що кішка ледь ноги забрала.
З тих пір стали кішка і собака лютими ворогами, а араканци тепер ніколи не садять гарбузи біля будинку.