Хотілося б розповісти про свій сьогоднішній похід до церкви. Аж надто повчальний він чи що.
Мені ще не можна робити будь-яких дій під час служби. Так ось. Я не знаю, як це правильно називати, але підійшов диякон і кланявся парафіянам, вони йому. А я ні. Тут стоїть бабулька (на вигляд старообрядка, з лестовка, в хусточці) повернулася на мене та так злобно посміхнулася, навіть обличчя перекосилося, мовляв яке неподобство, подивіться на мамзель. Мене це трохи зачепило, ну знаєте, коли дрібниці псують настрій. Мені вже й піти захотілося.
Але за те потім, коли д'якон здійснював це вдруге (або ж він ікон кланявся, не зрозуміла) і знову до нас близько підійшов. Цю бабусю розібрав сміх від того, що ляснув маленька дівчинка на підлогу. А, адже, поряд стояло все духовенство. І, природно, все стали її обсмикувати. Заспокоїлася вона не відразу. Крім того, вона зайшла далі, ніж треба місця. А в той час, коли, як я розумію, всім потрібно стояти смиренно на одному місці, вона розрізала від однієї сторони церкви до іншої, чмихаючи ногами, трясучи монетами. Їй навіть теж знову давали знаки, мовляв, зупинись. А ще вона хрестилася пучкою.
Добре, що не пішла. І зрозуміла, що нічого поганого в тому немає, що вона через незнання, що я новачок, дорікнула мене, адже, вона "досвідчена" старообрядка, он скільки накосячілі. Не знаю, на скільки це правильно з точки зору віруючої людини, на на душі у мене полегшало. і настрій моє покращився!
Мені ще не можна робити будь-яких дій під час служби. Так ось. Я не знаю, як це правильно називати, але підійшов диякон і кланявся парафіянам, вони йому. А я ні. Тут стоїть бабулька (на вигляд старообрядка, з лестовка, в хусточці) повернулася на мене та так злобно посміхнулася, навіть обличчя перекосилося, мовляв яке неподобство, подивіться на мамзель. Мене це трохи зачепило, ну знаєте, коли дрібниці псують настрій. Мені вже й піти захотілося.
Правильніше стояти в притворі, у далекій від олтаря стіни, біля дверей, тоді ніхто шикати не стане.
Коротка історія християнства для людей з комуністичним минулим.
Особисто мені з бабусями пощастило. Коли я вперше прийшов на службу в моління г.Бійска - саме бабульки (крім них нікого і не було) мене зустріли ласкаво, з усмішкою, а я адже був ще нехрещений. Стояв на службі поруч з ними, тому що в тісному будиночку немає ні паперті, ні ще чого-небудь. У якісь моменти уставщіца Анна Федотівна шепотком пояснювала мені суть богослужіння, говорила що і як треба робити в ці моменти. Загалом, няньчила зі мною (і не тільки зі мною). В результаті чого стала першою моєю наставницею з вивчення статуту і співу. І я побачив в цьому певний "момент істини": мене, дипломованого хормейстера вчить азам крюкового співу сімдесятилітня старица.
З вдячними сльозами згадую я ті часи. Даруй, Господи, царства Твого трудівницям Твоїм - світлим і добрим.