У 1929 р Муссоліні підписав з римським папою «Латеранский конкордат» [3] - злагоди-шення про взаємне визнання Ватикану та Італії суверенними державами. Церква зберігає вплив на область сімейного законодавства і шкільну освіту, а італійський уряд виплачує папі римському великі грошові суми (в якості компенсації за відмову від домагань на Рим).
В Італії формувався культ вождя (дуче) і розв'язувався терpop. Ряд партій (пополарі, ліберали) оголошують про саморозпуск, інші (комуністи, соціалісти) переходять на нелегальне поло-ження або емігрують. Створюється Особливий трибунал і таємна по-літична поліція. Тисячі антифашистів відправлені в тюрь-ми, вислані в табори. Але в цілому масштаби терору Муссоліні не набули таких жахливих розмірів, як у нацистській Німеччині.
У період з 1930 по 1934 р в Італії встановилася корпоративна система, яка охопила все населення. В ім'я «загальних національних інтересів» відповідно основних галузях економіки були спів-будівлі 22 корпорації, що об'єднували в своїх лавах предпринимат-лей, профспілки і всіх трудящих. Корпорації визначали усло-вия праці і регулювали відносини між підприємцями і робітниками: так, вони відновили скасований в 1923 р 8-годинний робочий день і ввели 40-годинний робочий тиждень. Введення корпо-ративного системи стало специфічною формою посилення дер-жавного контролю над всім економічним життям Італії та го-жавного регулювання трудових відносин (ГРТО).
Економічна політика Муссоліні базувалася на ідеї силь-ного «держави-вождя», здатного до прискореної модернізації традиційних економічних укладів шляхом зрощування монопо-лій з державним апаратом і створення ГМК. Муссоліні до-Біван автаркії - самозабезпечення і економічної незалежно-сті Італії. З цією метою проводилася галузева і технічна реорганізація економіки, вводився суворий контроль над виробниц-ством і фінансами, регулювання споживання, мілітаризація. Примусове картелирование посилило великі монополістічес-кі групи в базових галузях економіки. Шляхом прямого багато-стороннього втручання в економіку італійське фашистсько-кор-корпоративної держава зуміла забезпечити прискорення темпів раз-витку країни. У 1938 р Муссоліні видає расові закони. а на початку 1939 г. розпускає Палату депутатів і засновує замість неї Палату фашій і корпорацій. що складалася з членів Великого фашистсько-го ради та Національної ради корпорацій.
Політична організація режиму Муссоліні, згідно пунк-ту програми партії про «тоталітарній державі», поширеною-нила державний контроль на всі сторони життя суспільства за принципом «держава поглинає всю енергію, всі інтереси і всі надії народу». Міцність влади дуче визначалася його розумі-ням зберігати баланс між такими політичними інституту-ми, як армія, бюрократія, церква і фашистська партія. На стра-же інтересів вождя стояла державна система терору, ра-бота для «очищення» суспільства від опозиційних йому осіб.
Зовнішня політика італійського фашизму в 20-і рр. ще не набула відвертої агресивності, ряд зовнішньополітичних кроків Муссоліні відрізнявся обережністю. Спроба окупують-вать острів Корфу провалилася, зате в 1924 г. Італія нарешті отримала порт Фіуме.Англо-італьянскоесоглашеніе 1926 р перерозподілив сфери впливу в Абіссінії (Ефіопії) на користь Італії. Дипломатичні відносини з СРСР були встановлені на початку 1924 р Зовнішня політика 30-х рр. характе-авторизованого боротьбою за національне «розширення» і підсилила-ся агресивністю. Серед конкретних акцій можна виділити захоплення Ефіопії (1935), інтервенцію в Іспанії (1936-1939), вихід з Ліги націй і підписання Антикомінтернівського пакту (1937), участь у Мюнхенській конференції (1938), окупацію Албанії (1939), підписання «Сталевого пакту »про військовому і політичному союзі з фашистською Німеччиною.
[1] клієнтелізм - модель політичного структурування суспільства, заснована на особливому типі взаємин лідера (патрона) з його послідовниками (клієнтами) - відданими йому або залежними від нього прихильниками. Проявляється у формі персональних клієнтели (лат. - clientela) - особистих «команд» окремих лідерів, а також кліентелізованних інститутів, політико-фінансових груп (від великих підприємств, фінансово-економічних структур до органів державної влади), що спираються на патронажно- клиентной зв'язку. Основними характеристиками таких груп виступають замкнутість і ієрархічність структури, а також неформальний характер взаємодії в боротьбі за право контролювати ресурси.
[2] Популізм - загравання з виборцями для залучення їх симпатій, голосів на виборах. Політик-популіст готовий висувати будь-які гасла і обіцянки, не думаючи про те, наскільки реально їх виконання.
[3] Конкордат (від середньовічного лат concordatum - угода, від лат. Concordo - перебуваю у згоді) - по канонічної термінології договір між Папою Римським як главою Римо-католицької церкви і будь-яким католицькою державою, що регулює правове становище Римо-католицької церкви в даній державі і його відносини зі Святим Престолом; договори з іншими країнами називаються конвенціями.