Коли ми ходили в школу і вчилися грамоті, нам і в голову не приходило запитати, звідки взялися букви, хто їх винайшов? А якби ми і поставили таке питання, на нього нелегко було б відповісти. Той алфавіт, яким ми користуємося в даний час, існує з невеликими змінами 305 років. За наказом Петра I їм був замінений в 1708 році церковний шрифт - кирилиця, тобто абетка, складена за зразком грецького алфавіту. Свою назву ця абетка отримала в честь слов'янського просвітителя IX століття Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила.
Кирилицею друкувалися всі слов'янські книги, починаючи з XVI століття. До винаходу друкарського верстата книги переписувалися від руки тієї ж кирилицею. Найдавнішою знахідкою кириличних літер визнають глиняний посуд з написом X століття, виявлений археологом Д. А. Авдусін в могильнику біля Смоленська. Поряд з кирилицею в X столітті існувала й інша система слов'янських букв - глаголиця. Одні вчені вважали більш давньої азбукою кирилицю, інші - глаголицю.
Зразок Кирилівського листи з Остромирового Євангелія 1057 року.
Коли з'явилася глаголиця, точно не встановлено. Рукописи, написані цим почерком, відносяться до X- XI і більш пізнім століть. Взагалі древніх глаголических списків знайдено дуже мало. У південних районах багато книг згоріло в XIII столітті - під час монголо-татарської навали. А в зарубіжних землях католицькі монахи винищували все, що було написано по-слов'янськи. Папа Урбан VIII заохочував таке знищення, і ще на початку XVIII століття один з єзуїтів - Каньяш - похвалився тим, що він спалив 60 тисяч слов'янських книг.
Зразок глаголиці з так званих Київських листів (X століття).
Однак багато фактів доводять давність глаголиці. Наприклад, конструкція її букв дуже проста, багато знаки схожі один на одного і легко допускають перехід одного в інший: «іже» є перевернуте «слово», «веди» - звернене «добро», а «люди» - «добро». «Іже», «слово», «веди», «добро», «люди», - назви слов'янських букв. У Болгарії поблизу Софії виявлений палімпсест (від грецьких слів «палін» - знову і «псао» - шкребти; палімпсест - пергамент, з якого зішкребти раніше написане, щоб зробити його знову придатним для письма), на якому поверх стертих глаголических слів написані кирилівські. До сих пір не знайдено жодного глаголического пам'ятника, списаного з кирилівського рукописи, зворотні ж приклади є.
Тут на малюнку дано порівняння «загадкових» знаків Причорномор'я з буквами глаголиці. Назви букв - аз, буки, веди, дієслово і т. Д. - були однаковими і в глаголиці, і в кирилиці (з назв двох перших слов'янських букв - аз і буки - виникло слово «абетка», подібно до того, як з назв двох перших грецьких букв - альфа і віта або бета - виникло слово «алфавіт»).
Як бачимо, літери глаголиці дуже схожі на причорноморські знаки. Ці знаки на вісімсот - тисячу років старше грецької скоропису VIII- IX століть нашої ери, з якої порівнював глаголицю Тейлор. Тим самим знищується всяка доцільність порівнянь англійського вченого. До того ж і самі його порівняння були вкрай непереконливі - вони показували швидше відмінність, ніж подібність, між буквами глаголиці і грецької скоропису.
У причорноморських знаках можна насилу відшукати два-три накреслення, тотожні майбутнім кириличним буквах, а глаголические варіанти майже все, до найрідкісніших включно, зустрічаються в достатку. Це з усією очевидністю свідчить про значно більшу давнину глаголиці в порівнянні з кирилицею. Робиться ясним і подальший шлях поширення глаголиці: не з Балканських країн на Схід, як думали до цих пір, а зі Сходу на Захід і на Південь аж до Далмації.
Дуже важливі матеріали дали розкопки на території правобережної України. Ще в кінці кам'яного віку, майже 5000 років тому, в Придніпров'ї жили люди. Під шаром пізніших відкладень археологи знайшли в древніх землянках мотики, топірці, ножі, серпи з кременю, кістки і рогу, уламки посудин. Велика кількість знахідок виявилося в околицях містечка Трипілля, чому вся знову відкрита культура і отримала назву Трипільської.
З трипільських знахідок для нас особливо цікаві судини з написами. Судини ці розписані по помаранчевому фону чорними або коричневими розводами. Між візерунками розписи залишені невеликі поля із загадковими знаками.
Посудина і Трипілля.
Вражає подібність цих знаків з виробами і знаками спочатку скіфської, а потім слов'янської культур. Це дозволяє простежити, поки ще, звичайно, імовірно, як розвивалися деякі знаки з найдавніших часів, поки не перетворилися в літери глаголиці.
На фото зображений такий передбачуваний процес розвитку глаголичної літери «буки», починаючи від трипільської знака. Визначити точно час переходу одного знака в інший і, нарешті, появи глаголичної букви дуже важко, так як остання, ймовірно, існувала паралельно з деякими знаками протягом століть, і, мабуть, вони мали різні значення. У всякому разі, перехід знаків в букви стався, мабуть, раніше V століття н. е. Не слід дивуватися, що буква «буки» дещо відрізняється від неї ж на одному з минулих малюнків. Кожна буква древніх абеток, особливо глаголиці, мала по кілька варіантів. З одного боку це ускладнює роботу дослідника, з іншого - порівняння ранніх і більш пізніх форм будь-якої літери нерідко полегшує пошуки її прообразу серед таємничих знаків далекого минулого.
Трипільські посудини із загадковими знаками були знайдені на правому березі Дніпра між Києвом і Россю. А річка Рось (притока Дніпра з правого боку) і впадає в неї Росава якраз рясно усіяні слов'янськими городищами - залишками древніх укріплених поселень. В одній Київщині їх понад чотириста. Таким чином, на тих же самих місцях, де були розкидані поселення Трипільської культури, в VIII- IX століттях н. е. жила частина східних слов'ян - галявині. При впадінні Росі в Дніпро стояв, як вказує літопис, місто Рідня.
Історики вважають, що назва «Русь» є давнє прізвисько Київської землі. Наприклад, Б. А. Рибаков вважає, що «Повість временних літ», тобто перша з дійшли до нас київських літописів, дає право об'єднувати Київ, Чернігів і Переяславль в одне ціле - Русь, що замінило собою назву «галявині». Не менш знаменні спостереження академіка Н. М. Нікольського. Він виявив, що в Реймське Євангеліє XIV століття «російським» листом названа саме та частина книги, яка написана глаголицею. У деяких приписки до так званого «Панножскому житієм», тобто до біографії слов'янського «первоучителя» Костянтина Філософа (Кирила), грамота називається не «словенської» (як в літописі), а «російської».
У всіх 23 збережених списках цього «Житія», як російських, так і південнослов'янських, є докладна розповідь про знахідку Кирилом у Корсуні (так колись називали Херсонес Таврійський, руїни якого дотепер існують поблизу Севастополя) Євангелія і Псалтиря російською мовою. А адже він побував там в IX столітті!
В одному з апокрифів, тобто древніх легендарних сказань, не прийнятих в число канонічних релігійних книг, розповідається про ходінні апостола Андрія в Корсунь, де нібито він заснував школу, в якій навчалися за книгами, писаними андріївським алфавітом. Цей міф, безсумнівно, є однією зі спроб пояснити походження глаголических букв, давнина яких навіть в дні створення апокрифів була очевидна. Грунтуючись на цій та інших легендах, археологам варто було б шукати найбільшу кількість давньослов'янських знаків в Херсонесі (Корсуні), де дійсно задовго до IX століття проживало чимало наших предків - східних слов'ян. Однак до недавнього часу таких даних не було.
Але ось в 1952 році була надрукована робота вченого А. Л. Якобсона, в якій описаний і систематизований багатий матеріал розкопок, проведених за останній час в Херсонесі. Для нас цікаві знайдені там ремісничі мітки на покрівельної черепиці з V по XIV століття.
У книзі дано близько 600 зразків міток з Херсонеса і близьких до нього місць. Серед цих міток, крім грецьких букв і малюнків, ми знаходимо близько 250 глаголических букв. Тут стародавні легенди ніби отримують підтвердження. Але цього замало. Багато мітки на черепиці з Херсонеса схожі, з одного боку, на більш древні знаки, близькі до трипільських, з іншого - на більш пізні знаки, клейма, мітки, форма яких в подальшому також увійшла до складу накреслень слов'янських букв. Всі перераховані дані говорять про найдавніші витоки глаголиці і про її зв'язки з трипільської та близькими їй культурами.
У текстах стародавніх церковних служб Кирилу і його братові Мефодію, як і в «Початковому літописі», немає і натяку на винахід ними слов'янської абетки. Один з «першовчителів» (Мефодій) названий «святим буквах обратніком». Цим терміном, мабуть, підкреслювалося значення перекладу грецьких книг на слов'янську мову і звернення грецького алфавіту в слов'янський, тобто «складання» кирилиці. В інших письмових та усних джерелах говориться, що «Філософ» (тобто Кирило) не винайшли абетку, як прийнято неправильно розуміти, а «склав» або «влаштував» її, інакше кажучи, привів в систему слов'янський алфавіт. Таким чином, можна вважати, що реформа Кирила полягала в наближенні слов'янських знаків до грецьких буквах, за винятком тих, які висловлювали чисто слов'янські звуки: ж, з, ч, ц, ш, щ і ін.