- Це, брат, не те, що з "кособрюхих" лобами тяпа! немає, тут, брат, відповідь подай: який такий чоловік? якого чину і звання? - гомонять вони між собою.
А злодій-Новоторов цим часом дійшов до самого князя, зняв перед ним ша- нирку соболину і став йому таємні слова на вухо говорити. Довго вони шеп- талісь, а про що - не чути. Тільки й відчули головотяпи, як злодій-но воторого говорив: "Дерти їх, ваша княжа світлість, завжди дуже сво- бодні".
Нарешті і для них настала черга встати перед ясні очі його князівської світлості.
- Що ви за люди? і навіщо до мене завітали? - звернувся до них князь.
- Ми головотяпи! немає нас народу хоробріший, - почали було головотяпи, але раптом зніяковіли.
- Чув, панове головотяпи! - посміхнувся князь ( "і таке ласкаво посміхнувся, немов сонечко засяяло!" - зауважує літописця), - вельми чув! І про те знаю, як ви раку з дзвоном зустрічали - до- вільно знаю! Про один не знаю, навіщо ж до мене-то ви завітали?
- А прийшли ми до твоєї княжої світлості ось що оголосити: багато ми проміж себе убивств чинили, багато один одному руйнувань і наругательство робили, а все правди у нас немає. Іди і Володею нами!
- А у кого, спершу вас, ви давніше цього з князів, братів моїх, з поклоном були?
- А були ми в одного князя дурного, та у іншого князя дурного ж - і ті володіти нами не похотел!
- Гаразд. Володіти вами я бажаю, - сказав князь, - а щоб йти до вас жити - не піду! Тому ви живете подібно до звірів: з беспробного золота пінки знімаєте, невісток псуєте! А ось посилаю до вас, замість себе, самого цього новотора-злодія: хай він вами будинку править, а я звідси і їм і вами зневажати буду!
Похнюпили головотяпи голови і сказали:
- І будете ви платити мені данини багато, - продовжував князь, - у кого вівця ярку принесе, вівцю на мене відпиши, а ярку собі залиш; у кого гріш трапиться, той розламай його начетверо: одну частину віддай мені, іншу мені ж, третю знову мені, а четверту собі залиш. Коли ж піду на війну - і ви йдіть! А до іншого вам ні до чого нема діла!
- Так! - відповідали головотяпи.
- І тих з вас, яким ні до чого діла немає, я буду милувати; інших же всіх - стратити.
- Так! - відповідали головотяпи.
- А як не вміли ви жити на своїй волі і самі, дурні, побажали собі кабали, то називатися вам надалі не головотяпами, а глуповцами.
- Так! - відповідали головотяпи.
Потім наказав князь обнести послів водкою та обдарувати по пирогу, та по хустці алому, і, обклавши даниною багатьма, відпустив від себе з честю.
Йшли головотяпи додому стогнати. "Зітхати НЕ ослабляючі, кричали сильно!" - свідчить літописець. "Ось вона, княжа правда како- ва!" - говорили вони. І ще казали: "Така ми, Такао, та й протака- чи!" Один же з них, брав гусла, заспівав:
Не шуми, мати зелена дубровушка!
Не заважай добру молодцю думу думати,
Як зранку мені, добру молодцю, на допит йти
Перед грізного суддю, самого царя.
Чим далі лилася пісня, тим нижче понурівалісь голови головотяпів. "Були між ними, - каже літописець, - люди похилого віку сиві і плакали гірко, що солодку волю свою прогуляли, були й молоді, котрі тієї волі ледь отве- дали, але і ті теж плакали. Тут тільки пізнали всі, яка прекрасна воля є" . Коли ж пролунали заключні вірші пісні:
Я за те тебе, детінушку, завітаю
Серед поля хоромами високими,
Що двома стовпами з поперечиною. - то все попадали долілиць й заплакали.
Але драма вже відбулася безповоротно. Прибувши додому, головотяпи не- повільно вибрали болотину і, заклавши на ній місто, назвали Глупова, а себе по тому місту глуповцами. "Так і процвела ця древня галузь", - додає літописець.
Але злодію-Новоторов ця покірність була не до вподоби. Йому потрібні були бун- ти, бо утихомиренням їх він сподівався і милість князя собі здобути, і соб рать Хабару з бунтівників. І почав він дошкуляти глуповцев всякими неправда- ми, і, дійсно, не в довгому часі возжег бунти. Збунтувалися спершу Заугольніков, а потім сичужнікі. Злодій-Новоторов ходив на них з пушеч- ним снарядом, палив неослабляючі і, перепалів всіх, уклав мир, тобто у Заугольніков їв палтусіну, у сичужніков - сичуга. І отримав від князя похвалу велику. Незабаром, однак, він до того прокрався, що слу- хи про його несите крадіжці дійшли навіть до князя. Розпалився князь міцно і послав невірного раба петлю. Але Новоторов, як сущий злодій, і тут ізвер- нулся: попередив страту тим, що, чи не дочекавшись петлі, зарізався огірком.
Після новотора-злодія прийшов "замістити князя" одоевец, той самий, ко торий "на гріш пісних яєць купив". Але і він здогадався, що без бунтів йому не життя, і теж став дошкуляти. Піднялися кособрюхих, Калашников, соло матнікі - все відстоювали старовину так права свої. Одоевец пішов проти бунтівників, і теж почав неослабно палити, але, мабуть, палив даремно, тому що бунтівники не тільки не заспокоювалися, але захопили за собою чорно небих і Губошлеп. Почув князь безглузду стрілянину нетямущого одоев- ца і довго терпів, але наостанок не стерпів: вийшов проти бунтівників власною персоною і, перепалів всіх до єдиного, повернувся додому.
- Посилав я сущого злодія - виявився злодій, - печаловаться при цьому князь, - посилав Одоевцев на прізвисько "продай на гріш пісних яєць" - і той виявився злодій же. Кого пошлю нині?
Довго роздумував він, кому з двох кандидатів віддати перевагу: ор ловцю чи - на тій підставі, що "Орел та Кроми - перші злодії", або шуя- нину - на тій підставі, що він "в Пітері бував, на підлозі Сипа ' л, і тут не впав ", але, нарешті, віддав перевагу орловця, тому що він належав до стародавнього роду" проломленою головою ". Та тільки-но прибув орловець на місце, як встали бунтом старічане і, замість воєводи, зустріли з хлібом з сіллю півня. Поїхав до них орловець, сподіваючись в Стариці стерлядями поласувати, але знайшов, що там "тільки бруду досить". Тоді він Старицу спалив, а дружин і дів Старицьких віддав самому собі на поталу. "Князь же, уведав про те, урізав йому мову".
Потім князь ще раз спробував послати "злодія простіше", і в цих сооб- вираз вибрав калязінца, який "свиню за бобра купив", але цей ока- зался ще пущім злодієм, ніж Новоторов і орловець. Збунтував семендяевцев і заозерцев і, "вбивши їх, спалив". Тоді князь вирячив очі і вигукнув:
- Несть дурниці гірше, яко дурість!
"І прибув власною персоною в Глупов і взивав:
З цим словом почалися історичні часи.
в різний час в місто Глупов від вишнього начальства поставленим
1) До л е м е н т і й, Амадей Мануйлович. Вивезений з Італії Бироном, герцогом Курляндським, за майстерну куховарство макаронів; потім, будучи внезап- але проведений в належний чин, присланий градоначальником. Прибувши в глу- пов, не тільки не залишив заняття макаронами, але навіть завзято до того примушував, ніж себе і воспрославіл. За зраду біт в 1734 році батогом і, по виривання ніздрів, засланий до Березова.
2) Ф е р а п о н т о в, Фотій Петрович, бригадир. Бивий цирульник оного ж герцога Курляндського. Багаторазово робив походи проти недоімщі- ков і настільки був охочий до видовищ, що нікому без себе сікти не довіряв. У 1738 році, будучи в лісі, розтерзаний собаками.
3) В е л і к а н о в, Іван Матвійович. Обклав в свою користь жителів даниною по три копійки з душі, попередньо втопивши в річці економії ди- ректора. Перебив в кров багатьох капітан-справників. У 1740 році, за царювання лагідного Елисавет, бувши викритий в любовному зв'язку з Авдотьей Лопухиной, біт батогом і, по урізання мови, засланий в ув'язнення в чер- динскій острог.
4) У р у с - К у г у ш - К і л ь д и б а е в, Манилов Самиловіч, капи- тан-поручик з лейб-кампанцев. Відрізнявся шаленою відвагою і навіть брав одного разу приступом місто Глупов. За доведенні про се до відома, похвали не отримав і в 1745 році звільнений з распублікованіем.
5) Л а м в р о к а к и с, побіжний грек, без імені та по батькові, і навіть без чину, спійманий графом Кирил Розумовським в Ніжині, на базарі. Тор- Гован грецьким милом, губкою і горіхами; понад те, був прихильником класичної освіти. У 1756 році був знайдений в ліжку, заїли клопами.
6) Б а к л а н, Іван Матвійович, бригадир. Був зростання трьох аршин і трьох вершків і хизувався тим, що відбувається по прямій лінії від Івана Великого (відома в Москві дзвіниця). Переламаний навпіл під час бурі, сви- репствовавшей в 1761 році.
7) П ф е й ф е р, Богдан Богданович, гвардії сержант, голштинский ви- ходец. Нічого не завершивши, змінений в 1762 році за невігластво.
8) Б р у д а з т и й, Дементій Варламович. Призначено був похапцем і мав на голові деякий особливо пристрій, за що і прозваний був "Ор- ганчіком". Це не заважало йому, втім, привести в порядок недоїмки, за- пущені його попередник. Під час цього правління відбулося згубний безвладдя, яке тривало сім днів, як про те буде повествуемо нижче.
9) Дві доби до у р про в, Семен Константінич, цивільний радник і кава- лер. Вимостив Велику і Дворянську вулиці, завів пивоваріння та медоваре- ня, ввів у вживання гірчицю і лавровий лист, зібрав недоїмки, пок- ровітельствовал наук і клопотав про заклад в Глупове академії. Написав твір: "Життєписи чудових мавп". Будучи міцної статури, мав послідовно вісім Амант. Дружина його, Ликера Терентіївна, теж була дуже поблажлива, і тим багато спо собствовала блиску цього правління. Помер в 1770 році своєю смертю.
10) М а р к і з д і С а н г л о т, Антон Протасьевіч, французький ви- ходец і один Дідерота. Відрізнявся легковажністю і любив співати непристойні пісні. Літав по повітрю в міському саду, і мало не полетів зовсім, як зачепився фалдами за шпіц, і звідти з великими труднощами знятий. За цю витівку звільнений в 1772 році, а в наступному ж році, не сумуючи духом, давав уявлення у Ізлер на мінеральних водах5.
11) Ф ер д и щ е н к о, Петро Петрович, бригадир. Колишній денщик князя Потьомкіна. При не надто великому розумі був недорікуватий. Недоїмки запус- тил; любив їсти буженину і гусака з капустою. Під час його градона- чальствованія місто зазнало голоду і пожежі. Помер в 1779 році від смакоти.