Трудові ресурси - це частина населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи в сфері суспільно-корисної діяльності. Трудові ресурси - найважливіша продуктивна сила суспільства, що характеризується потенційною масою живого праці, якої в даний період в своєму розпорядженні держава.
Трудові ресурси можна оцінювати з демографічної, економічної, соціологічної та статистичної позицій.
Демографічний аспект трудових ресурсів відображає залежність цих ресурсів від відтворення населення і враховує такі характеристики, як стать, вік, розселення, брачность, міграція та ін.
Соціологічний аспект трудових ресурсів слід розглядати як формування і використання трудових ресурсів всередині історично певної суспільної формації і під її впливом.
Статистичний аспект трудових ресурсів характеризується працездатним робочим віком населення.
Трудові ресурси формуються в основному з населення працездатного віку, за винятком інвалідів та пільгових пенсіонерів, до складу трудових ресурсів включається працююче населення пенсійного віку і працюють підлітки (чисельність цієї групи населення статистично не враховується).
Вік служить головним критерієм при визначенні чисельності економічно активного населення. тобто тієї частини працездатного населення, яка бере участь, або може брати участь, в матеріальному виробництві і невиробничій сфері.
Кількісна і якісна характеристика трудових ресурсів
Трудові ресурси мають кількісної та якісної визначеністю, утворюючи в своїй сукупності певну міру, що зумовлює трудовий потенціал суспільства, який має кількісну і якісну оцінку.
Кількісна оцінка характеризується наступними параметрами:
- загальною чисельністю працездатного населення;
- кількістю робочого часу, яке відпрацьовує працююче населення при сформованому рівні продуктивності і інтенсивності праці.
Якісна оцінка трудового потенціалу визначається наступними показниками:
- станом здоров'я, фізичної дієздатністю працездатного населення;
- якістю працездатного населення з точки зору рівня загальноосвітньої та професійно-кваліфікаційної підготовки працездатного населення.
Кількісний аспект трудового потенціалу відображає його екстенсивну складову, а якісний аспект - інтенсивну складову.
Найважливішою проблемою наявних трудових ресурсів є їх повна зайнятість і ефективне використання, що забезпечує економічне зростання і на цій основі - підвищення рівня життя населення.
Управління трудовими ресурсами містить проблему техніко-технологічної озброєності живої праці, оскільки підвищення рівня фондоозброєності сприяє зростанню продуктивності праці.
Якість світових трудових ресурсів
У розвинених країнах зосереджено всього 16% економічно активного населення світу. Основна частка світових трудових ресурсів припадає на Східну і Південно-Східну Азію (35%), Південну Азію (20%) і Тропічну Африку (10%).
Хоча розвинені країни значно поступаються державам, що розвиваються але чисельності трудових ресурсів, вони випереджають останні за якістю робочої сили - загальноосвітнього рівня, чисельності висококваліфікованих фахівців, мобільності робочої сили.
Для розвинених і більшості країн з перехідною економікою характерний високий відсоток зайнятого населення, який отримав вищу і середню спеціальну освіту. Так, частка останніх вУкаіни становить 51% загальної чисельності зайнятих.
У країнах, що розвиваються якість трудових ресурсів багато в чому визначається не стільки наявністю вищої та середньої освіти, скільки рівнем грамотності. Велика частка неписьменних у працездатному населенні країн Південної і Західної Азії і Тропічної Африки. Низький рівень грамотності населення багатьох країн визначає досить невисоку продуктивність праці, веде до консервації застарілих форм господарювання, гальмує технічний прогрес.
Для більш повної характеристики трудових ресурсів на сучасному етапі використовується показник ІРЛП - індекс розвитку людського потенціалу. Він будується як агрегований індекс із трьох компонентів: освіта, дохід і здоров'я (показником останнього вважається тривалість майбутнього життя, очікувана при народженні). Шкала ІРЛП - від 0 до 1. Мета ІРЛП - більш широке дослідження рівня розвитку, ніж засноване на одному лише показнику бідності (бідної вважається країна, для якої ІРЛП нижче 0,5), оскільки передбачається, що в міру підвищення доходу понад абсолютно насущного рівня коло інтересів людини розширюється, що не замикаючись на одному лише матеріальний добробут.
Про окремі компоненти ІРЛП можна сказати наступне. Найбільша тривалість майбутнього життя в найбільш передовою за цим критерієм країні в 1970 р становила лише 49,3 року, і цей рівень перевищений нині в більшості країн. Дослідження, до речі, показали, що в XX столітті підвищення тривалості майбутнього життя в країнах, що розвиваються визначалося в основному досягненнями медичної науки і національної охорони здоров'я і мало залежало від зміни їх середньодушового ВВП. Так, ті показники тривалості життя (і ІРЛП в цілому), які мають нині, наприклад, Алжир і Туніс, в 1970 р були просто недосяжні для будь-якої країни при тодішньому стані медицини.
Таблиця 10.3. Середній індекс людського розвитку окремих регіонів