Нікуліна Анастасія Сергіївна
студентка 1 курсу факультету Історії і права
Сидоров Сергій Володимирович
к.п.н. доц.
У його житті значне місце займали питання моралі, саме тому іноді його називають переважно моралістом. Спілкування з простими людьми (з козаками, селянами) допомагало Сковороді опановувати великим життєвим досвідом, який він пізніше відображав в творах. Основна мета педагогіки Сковороди полягала в ідеї трудового виховання і всебічного розвитку особистості дітей, незалежно від досягнення і положення батьків. Він вказав, що основними дидактичними вимогами є самостійне вивчення навчального матеріалу і його продумування.
Педагогічні погляди Григорія Савича засновані на традиціях народної педагогіки. На основі народної мудрості він пропонує формувати у дітей вивчати природу, поважати і любити батьків, враховувати їх нахили та інтереси. Велике значення він приділяв сімейному вихованню, на його думку, батьки - це ті, хто не тільки народили дитину, а й приділяли своєму чаду весь свій вільний час, отже, вони виконали свою місію дану богом. Фундаментом виховання є природні нахили дитини. Для цього треба створити ті умови, які допомагатимуть розвитку його здібностей [1].
Погляди Сковороди на виховання дітей спрямовані за трьома основними гілкам [1].
Перша - вдалі пологи. Ще до фізичного народження дитини, батьки повинні зайнятися його вихованням. Це полягає в тому, що майбутня мати повинна мати дитини, дивлячись лише на добрі речі і бути релігійно розвиненою.
Друга гілка - уберегти дитину від смертельних хвороб, так як XVIII століття славився високою смертністю немовлят внаслідок відсутності елементарних медичних знань і гігієни.
Третя гілка - розвинути моральні якісні особистості. На його думку, дитина народжується вже з закладеним розумом, а його серце потрібно розвивати, тому що з нього виростає душевна життя.
Найцінніше в людині для Сковороди - це розум - невід'ємна частина всього цілого. На рівних ступенях стоять чоловік його серце і невичерпні думки. Для процвітання цього розуму необхідно всеціле здоров'я не тільки фізичного, а й духовного стану.
Людина в його розумінні народжується для будь-якої діяльності, вже з певними нахилами і з релігійної внутрішньою сутністю. Якщо його розвинути і виховати, то це і буде шлях до щастя.
Ці ознаки малюють нам Г.С. Сковороду істинним народолюбцем XVIII століття, видатним історичним діячем своєї епохи. Він показав себе як вільний мислитель, реформатор і філософ, який поєднував своє життя з вченням. Його філософські, педагогічні, етичні погляди отримали високе поширення при житті, але свого піку досягли після смерті.
Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної цивілізації. Він створював пісні, захоплювався малюванням, грав на багатьох музичних інструментах, а найважливіше створював незліченні літературні, філософські твори. Ім'я його займає місце серед видатних вчених діячів свого часу. Хоча Григорій Савич був глибоко віруючим, релігійність не заважала його внутрішню свободу. А його вчення про пізнання і природних схильностях актуальні і в наші дні.